Екологічні проблеми, які нависли сьогодні перед людством, вимагають спільного розуміння та дії екологів і політиків, економістів і богословів, старших і молоді, суспільних діячів та всіх небайдужих людей. Багатостолітня богословська традиція Церкви, вказуючи на фундаментальні грані буття людини та світу та їхньої взаємозалежності, дозволяє нам по-новому переосмислити покликання людини у Богом сотвореному світі, її відповідальність перед творінням.

Про екологічне завдання богослов’я в інтерв'ю з о. Олегом Кіндієм, професором кафедри богослов’я Філософсько-богословського факультету Українського католицького університету. Отець Кіндій є доктором патристичного богословʼя, співзасновник та голова Центру еко-богословʼя та сталого розвитку.

Частина третя!

 Частина перша, Частина друга.

- Сьогодні світом шириться пандемія вірусу COVID 19. Як еко-богословʼя може відповісти на цей виклик, де ми можемо шукати вихід із кризи?

- Думаю, що потрібно провести ще не одну дискусію. Не можу сказати, що маю вже готову відповідь на це запитання. Але я би хотів поділитися декількома думками з цього приводу. Перша найбільша проблема, з якою стикаємося в контексті пандемії, – це смертність. Болючі наслідки пандемії – це смерть людей у Франції, Україні, США, по всьому світі вмирають люди. Часом ми бачимо вантажівки, які їдуть до крематоріїв, стоять у черзі, бо не встигають справлятися з навантаженням. Це жахливо. Друга проблема – це ізоляція людей. Люди через мудрі поради лікарів дотримуються соціальної дистанції, самоізолюються, намагаються тримати гігієну, однак це для нас стає також і напруженням. Як священик, спілкуючись з людьми, особливо з тими, яким поза 60 років, розумію, що вони бувають в розпачі. Також великим викликом, наслідком ізоляції, є багато інших обмежень: робити домашню роботу з діточками в нових вдома, ми не можемо поїхати на різна спортивні змагання, в кінотеатр. Це нас обмежує і утискає наш комфорт. Це теж стає причиною нашого незадоволення.

Отже, самоізоляція є причиною нашого дискомфорту і замкненості. Однак, з християнської точки зору, самоізоляція є доброю нагодою для того, що ми називаємо, духовним переосмисленням. Часто для того, щоб зробити для себе важливі висновки, людина мусить вийти на самоту. Нас оця глобальна криза немов кидає побути на самоті. А це дуже цінний час! В бурхливому світі, в якому ми зараз живемо із швидкісними можливостями ми постійно поспішаємо, не маємо можливості зупинитися і подумати: що ми робимо? хто ми такі? Думаю, що з релігійної точки зору зараз дуже сприятливий час, щоб зупинитися, задуматися, віднайти свою ідентичність. Коли людина має стержень, знає, хто вона є, які її пріоритети, тоді їй легше діяти і розраховувати, що буде дальше. І навпаки, якщо людина не знає, хто вона є, для чого вона живе, що значить увесь цей потік життя, затираються прості речі, такі як стосунки між людьми. Часом через швидкість життя втрачаємо цінність один одного, повагу до людини. Еко-богословʼя звертає увагу на цінність людського життя від народження (це біо-етичне питання) до природної смерті. Тому, зупинившись під час цього карантину, можемо відновити своє власне людське обличчя. Це один аспект.

Другий аспект, це, очевидно, страх. Заклик еко-богословʼя, як і взагалі християнської постави, є «не боятися!» Ми не боїмося смерті, ми мали би не боятися хвороби, ми розуміємо, що всі смертні та обмежені (приречені до смерті, це велике філософське питання чому людина вмирає), однак далі є перспектива, далі є розвиток, є воскресіння. Людське життя вимірюється не лише роками, воно вимірюється вічністю. А що таке вічність? Який наш стосунок до вічності? Який наш стосунок до цієї тимчасовості? Все потрібно враховувати, бо в історії ми бачимо, як люди деколи жили майбутнім, забуваючи про теперішнє. Тут потрібно відновити баланс: віру в майбутнє та прагматичність сьогодення. Розуміти, що є майбутнє, що виходить за межі часо-простору.

Третій момент – хвороби. Свого часу я мав можливість проповідувати на свято Благовіщення. Я зрозумів, що першим вірусом, який впав на людину (людина спілкується зі змієм, і цікаво, що більшість вірусів, які вражають людину, походять із тваринного світу), коли Єва розмовляла зі змієм був гріх. Цей вірус не так матеріальний, як інтелектуальний. Людина вчиться не слухатися, бути егоїстом. На мою думку, перший гріх, який був на цій планеті Земля, це не гріх поїдання яблука, навіть не непослух, а егоїзм: я хочу бути як Бог! І від цього починається перший вірус. Цей вірус призводить до смерті людини, ми всі заражені. В католицькій традиції цей стан зараження ми називаємо первородним гріхом, в православній традиції говориться про гріх Адама, тобто ми говоримо про вірус в людині, який сидить у нас і призводить до нашої смерті. Тоді постає питання: де знайти антидот? Де знайти ліки? Очевидно, ми сьогодні надіємося на лікарів в Америці, Європі в усьому світі, що найкращі уми знайдуть той засіб, який подолає COVID 19, але нам потрібно для себе усвідомити, що найкращим ліком є наш стосунок з Богом! Не ритуали, обрядовість чи зовнішні речі, але справжня віра. Думаю, що еко-богословʼя, ставить сьогодні перед нами ці питання: що є найважливіше? А важливим є стосунок з моїм Творцем, навернення, примирення, оскільки якщо я зможу примиритися зі своїм Творцем, то зможу примиритися зі своїм ближнім, перестану його ненавидіти (є також вірус ненависті), тоді відкриється можливість знайти ліки, які нас вилікують. Ми знаємо, що будуть наступні віруси. Ми знаємо, що короновірус не останній вірус із серії SARS. Ці віруси нас атакують останні 20 років, а тому таких загальних глобальних зупинок життя буде все частіше. Щоб не перестати бути людиною, треба  не перестати любити, прощати, будувати ці трансцендентні звʼязки між людиною і Творцем, між людиною і іншою людиною, між людиною і природою, яка також реагує на нашу діяльність. Бо ми сьогодні самі стали вірусом, який нищить цю землю. Але в нас є шанс змінитися, ми маємо можливість віднайти справжню свою ідентичність синів і дочок Божих, як тих, що не є проблемою цього світу, а тих, кого світ чекає на «виявлення синів Божих». Весь світ чекає, щоб ми навернулися і почали жити нормально і тоді, можливо, відновиться ця гармонія, в якій ми хочемо жити.

Потрібно залишатися реалістом, християнське еко-богословʼя нам дає усвідомлення, що ідеалу ми не знайдемо! Це теж дуже важко сприйняти, змиритися, бо ми хочемо жити в ідеальному світі, але ми цей ідеальний світ не створимо! Ми можемо старатися, і про це говорять отці ІІ Ватиканського Собору, що є прогрес з одного боку, а з іншого боку є Царство небесне, і обидві реальності не є тим самим. Будуючи ідеальне суспільство, ми не збудуємо Царства небесного! Але ми можемо їх зближувати, ми можемо робити все, що від нас залежить, щоб відновити соціальну рівність, справедливість, законність в цьому світі. Ми повинні робити все, що від нас залежить, щоб відтворювати справедливість у цьому світі, а з іншого боку, розуміти, що все в Божих руках. Без цієї трансцендентної перспективи ми не справимося,  бо вона дає нам перспективу, супроти якох ми можемо тестувати/вимірювати наші досягнення, і завжди наші досягнення будуть не на найвищий бал.  

- о. Олеже, як узгодити два крайніх підходи в стосунку до екологічних викликів: перший, коли людина байдужа, каже, що від мене нічого не залежить, а друга крайність, коли людина занадто перейнята «рятуванням» світу і може впасти у розпач, бо льодовики топляться, води прісної стає все менше, ресурси зменшують, рівень океану збільшується. Де шукати балансу і що пропонує еко-богословʼя?

- Я би звернувся до мудрості Отців, які пропонують багатовекторний підхід. Ми не є просто гвинтиками у якісь великій системі буття, ми є особистостями, важливими елементами, і кожна людина може щось змінити. Стара мудрість каже, що вбивши одну людину – вбиваємо цілий світ. Так само, як і спасти одне життя рівняється спасінню цілого всесвіту. Важливо зрозуміти цінність малих кроків, яких ми вчимося навіть зараз через дотримання соціальної дистанції чи миття рук – ми всі можемо відтермінувати кризу, докластися до вирішення проблем.

З іншого боку, існує багато апокаліптичних тенденцій, які стверджують, що точка неповернення вже перейдена, нам потрібно хіба що зменшувати кількість населення, і навіть це нам не дуже допоможе. Є цілі теорії змов, згідно яких, хочуть зменшити населення землі, бо інакше не вистачить ресурсів для усіх. Але проблема не в кількості населення, але в способі життя! Планета Земля достатньо щедра, і Господь Бог наділив цю планету неймовірним потенціалом нагодувати і 7 і 14 і більше мільярдів населення, я не сумніваюся. Питання є: як ми споживаємо ці плоди, як ми ділимося ресурсами землі.

Щоб знайти баланс між двома відношеннями «все пропало» і «моя хата скраю», необхідно знайти баланс, золоту середину, де я разом з іншими відповідальний за наш спільний дім. Я маю подбати про свій город, про свою квартиру, під’їзд, місто, країну. Будуючи людську солідарність, хочеться вірити в людину, бо Бог вірить в людину. Ми часто не віримо в людину, але Господь продовжує вірити в нас, і Бог ніколи людину не залишав і давав постійно мудрість, знання, як долати ті чи інші виклики. Стосунки з Богом відновлюють внутрішню рівновагу, ми повинні знайти умиротворення, перестати суєтитися, перестати кидатися в крайнощі. І якщо кожен буде добре виконувати свою працю, думаю, що дамо раду.

Проблеми постають тоді, коли ми зловживаємо, наприклад, забагато продукуємо сміття, зловживаємо хімічними елементами, що потрапляють в навколишнє середовище – будь-яке зловживання неодмінно веде до криз, особливо зловживання, які вчасно на рівні закону не припиняються. Для цього нам наново потрібно переосмислити нашу систему координат, де закон і справедливість відіграватимуть важливу роль. Без цього люди можуть швидко деградувати, перетворитися навіть не на тварин, бо вони мають дуже чітку систему координат і вони знаходять найоптимальніший спосіб як жити. Ми втратили це! Ми втратили цей баланс, щоб не забагато, нам важко відмовитися і хочемо завжди щось трохи більше. Тут ми маємо обʼєднати зусилля: і богослов, і економіст, і еколог, і політик, і бізнесмен – усі повинні сісти за стіл, і один в одному знайти партнера. Почути один одного, щоб сказати: нам потрібні прибутки, але нам і потрібні люди, а для того, щоб були прибутки і люди нам потрібна здорова планета Земля. Якщо ми самі цю планету вирубуємо і нищимо, про ніякі прибутки і мови не може бути. Будемо розраховувати на мудрість людей, що людина пізнає свою слабкість, жадність і почне навертатися. Але навернення дуже тонка і делікатна річ, бо людину не примусиш до навернення! Закон можна навʼязати, але навернення не навʼяжеш, бо воно передбачає покаяння, діалог, приклад, якийсь моральний авторитет, і усі потребуємо вірити.

- Отож, завдання християн не просто відсидітися у своєму "світі" чи храмі, але необхідно йти у світ, свідчити, переосмислити у світлі Божого обʼявлення виклики, з якими зустрічається сьогодні людство, щоб запропонувати вирішення, дати людям надію надію і працювати на обʼєднання.

Дякуємо за дуже цікаве і змістовне інтервʼю о. Олегу Кіндію. Дякуємо за Ваш особистий приклад!

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...