Минулого місяця ми почали наше знайомство з чудовою Йосафатою Гордашевською, яка шалено надихає. Тих, хто подружився з Йосафатою, вона вже не покидає. Уміє блаженна ніжно хапати за серце.

Двадцятирічна Йосафата Гордашевська постійно шукає нові засоби в місійній праці й знаходить їх. Уже в травні 1893 року у с. Жужелі вона відкриває першу «захоронку» (український християнський садочок), щоб огорнути Божою любов’ю занедбаних сільських дітей та полегшити буттєвий тягар їхнім батькам, які через важку працю не могли належно доглядати та виховувати власних чад. Сестра не лише вчить дітей основ християнства та національних ідей, але й грається з ними, розвиває всіляко. Для цього їй навіть вдається придбати різні музичні інструменти. Але на цьому сестра не спиняється. Йосафата започатковує служіння в галузі освіти й охорони здоров’я. З життєпису виглядає, що монахині вдається бути присутньою всюди, де виникає значна потреба. Йосафата завжди з’являється вчасно, щоб «виховати серце народу, збудувати цілісну людину». Тож побачивши, що селяни мають проблему з окультизмом – походжають до всіляких ворожок і знахарів через страх перед хворобою та смертю, через неможливість звернутися до лікаря та придбати належні ліки, – сестра Йосафата штудіює книжку про лікарські рослини. Збирає зі сестрами ці рослини, щоб виготовити належні настоянки, і відвідує хворих. Черницю селяни так і називали – «наша добра сестра-лікар».

А коли в селах спалахує епідемія тифу та холери, Йосафата з монахинями, опікується хворими. Згодом (1899 року) успішно закінчує державну медичну школу і курси Червоного хреста у Львівській державній лікарні. Згодом посилає і монахинь на медсестринські курси, благословляє своїх служебниць на служіння до Канади та Бразилії. Але й це її не спиняє.

1904 року панна Гордашевська відмовляється бути Головною настоятелькою Згромадження, бо відчуває, що Бог кличе її в інші міста України, де «назрівають проблеми». Вона апостольно мандрує Україною. Зокрема, їде до згромадження в Трускавці, де монахині значно бідували: не отримували жодної підтримки від парохії. Там вона надихає сестер, підбадьорює, господарює, але, окрім служебниць, їй вдається дбати і про інших людей. Вона працює в дитячому садочку, піклується про хворих. Кажуть, що попри насичений працею та людьми день, Йосафаті завжди вдавалося усамітнитися в каплиці. Бо вона знала, на кого працює, для кого і чиєю силою. Ніколи не занедбувала часу для Бога, бо тоді все її служіння втратило би сенс та перспективу. Але й в Трускавці монахиня надовго не спиняється. Лиш наводить порядок і рухається далі. Йде працювати на Божій ниві терпеливо та жертовно, а тому вдячно, без страху і зайвих амбіцій. Відтак Йосафата гуртом з іншими послушницями працює на кухні й пральні в Львівській семінарії. А 1905 року в Івано-Франківську (тоді ще Станіславів) працює у школі та незмінно служить і доглядає хворих. Потім мчить у Бережани, щоб відкрити там новий монастир.

За коротке життя Йосафати ССНДМ заснували 40 осередків, де жили і працювали понад 400 послушниць. А сьогодні згромадження налічує близько 600 сестер, 110 із них служать в Україні. Згромадження працює у 16 країнах світу (Канаді, США, Бразилії, Аргентині, Австралії, Італії, Німеччині, Бельгії, Словаччині, Казахстані та інших країнах). Але є один стереотип, який дуже важливо розвіяти. Ми, смертні, часто думаємо, що життя святих було безхмарним, що Бог носив їх на руках, щоб вони не збивали свої ніжні п’ятоньки, і годував їх росою небесною, щоб вони не бруднили свої святі тіла земною водою. А як показує досвід святих – усе тут навпаки!

Бог надмірно не захищає Йосафати, а тільки там, де справді треба. Її чутливе серце часто плаче від пліток, наклепів і людського нерозуміння. Але Йосафата ніколи не ниє, у неї на те немає часу. Біжить до Ісуса, щоб вишмаркатися. І далі мчить робити своє. Бог не зцілив монахиню і від тяжкої хвороби – туберкульозу кісток. Не змогла вона до смерті бігати. Останні роки свого земного життя вона лежала до пролежнів. Коли сестри її перевертали на ліжку, то шматки її тіла відпадали. Вона терпіла нестерпний біль і до останнього усміхалася, була виваженою і спокійною. І навіть у такі миті дбала про монахинь. Коли черниці йшли до блаженної, щоб їй допомогти, то поверталися ще більше обдарованими та потішеними. І ось парадокс – тіло, яке за життя розпадалося, по смерті виявилося нетлінним, тож 1982 року її мощі було перенесено до Рима.

Бог використав цей туберкульоз, аби спинити шалену Йосафату, вихопити її зі земного життя, щоб вічно танцювати з нею в Царстві Небеснім. Тож 7 квітня 1919 року в Червонограді в ніч на Благовіщення Пречистої Діви Марії сестра Йосафата відходить у вічність. Про день своєї смерті блаженна знає – вона з нетерпінням чекає на зустріч з Ісусом, збирає у сестер прохання, які обіцяє передати Господу. І передає, як оповідають ті, які досвідчили її заступництво. Часточки її мощей є по всій Україні. Львів’яни можуть навідати блаж. Йосафату в монастирі на вул. Пасічній, 8.

Катерина Воїнська

Фото зі сайтів http://blazejowskyj.com та http://sluzebnice.pl/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...