А ми продовжуємо знайомитися із блеженними української нації. Минулоріч наша рубрика презентувала матеріли про Олімпію Біду, Володимира Прийму, Йосипа Сліпого, Миколу Кондрата, Леоніда Фьодорова. А сьогодні для Вас – таємниці львівянки Йосафати Гордашевської.

Наша свідомість часто малює блаженних і святих як чужих і віддалених особистостей. Куди нам до них? І одразу згасає інтерес вчитуватися в їхній життєпис. Але якщо все ж наважитися пірнути в глибини життя Божих учнів, то неважко помітити, що це були звичайні люди, які вчасно зробили незвичайний вибір. І цей вибір перевернув не лише їхнє життя, але й долі багатьох.

 Михайлина Гордашевська була звичайнісінькою львів’янкою. Вона народилася у багатодітній сім’ї столяра 20 листопада 1869 р. Була дуже здібною дівчинкою, водночас скромною та тихою. Як згадують сестри, їй була притаманна виняткова «внутрішня заглибленість». Жили Гордашевські на вул. Личаківській (на їхньому будинку є меморіальна таблиця). Михайлина часто бігала до храму св. Петра і Павла (тоді він належав УГКЦ). Змалечку її вабило незвичайне життя, тому й ігри її були недитячими. Михайлина бігала зі сестрою Анною личаківськими лісами і гралася в пустельниць: їла корінці, молилася та «усмирялася». Після успішного закінчення школи дівчина не мала змоги вступити до вишу через матеріальну скруту, тож працювала спочатку на фабриці скла.

Звернімо увагу, на часопростір, у якому жила Гордашевська. Галичина у складі Австро-Угорщини, злам сторіч, поділ територій, війна, пошесті й замучений бездержавністю та тотальною неосвіченістю український народ. Михайлина змалечку мала «добрий нюх на проблеми». Але ніколи не вирішувала їх сама. І в цьому секрет її успіхів. Зустрівшись з потребою, вона не заперечувала, не відкидала її зі страху, що не впорається, а брала до своїх рук, щоб довірити її Ісусовому серцю. Господь ніколи не підводив сестру. Це давало їй сили не здаватися – іти до кінця, незважаючи на наклепи, біль та скруту. А почалося усе так.

Коли повнолітня Михайлина переживала реколекції, які провадив о. Єремія Ломницький ЧСВВ (він згодом став її духівником), вона відчула сильне бажання віддатися Ісусові цілковито: в чистоті, убогості та послусі. Але священник відрадив її вступати до чину василіянок – тоді єдиного жіночого монашого згромадження. Натомість зробив пропозицію! Запропонував стати першою монахинею новоствореного нетипового згромадження і водночас очолити його. У чому полягала новація запропонованого згромадження – воно було неклавзурованим (замкненим у стінах монастиря), а апостольським: цілковито відкритим на потреби народу. Молитва й служіння одночасно! А такого тоді ще не практикували в українських монастирях. Молода Михайлина, не маючи ні краплі досвіду чернечого життя, погоджується співзаснувати греко-католицьке чернече Згромадження сестер служебниць Непорочної Діви Марії, щоб «виховувати серце народу і служити народові там, де є найбільша потреба» (це було її життєвим кредом). Аби дати дівчині можливість засмакувати особливості апостольського монашого життя, Михайлину Гордашевську зусиллями отця-єзуїта М. Анджейчека приймають на короткий час до жовківського монастиря сестер феліціянок.

1892 року у львівському храмі св. Онуфрія відбувається особлива подія в історії УГКЦ – облечини першої української сестри служебниці, яка обирає чернече ім’я Йосафата (на честь нашого священномученика). Двадцятирічна сестра не гає часу, наче знає, що її земне життя буде коротким. Тому вона одразу по облечинах кидається в священний бій за українську людину. Виїздить у село Жужіль (зараз – Жужеляни на Сокальщині), де місцевий парох о. Кирило Селецький подбав про будинок для новопокликаних сестер. Служебниця покидає рідну домівку, звичний міський спосіб життя, щоб очолити згромадження Ісусових апостолок, яке має стати «світлом для темних дітей України» та швидкою допомогою для знедолених (сиріт, хворих і немічних).

Усе своє життя Йосафата Гордашевська неустанно вчиться. Вчиться справлятися з невтомною фізичною працею, бути вдячною і довіряти Богові навіть тоді, коли нема що дати на вечерю сестрам. Учиться швидко реагувати на потреби нужденних, бачити в проблемах можливості для Божого чуда, а в людях, навіть дуже неприйнятних, – коханого Ісуса. Ця любов запалює її шаленою креативністю та особливою терпеливістю. Послушниця старається якнайліпше виконувати свої щоденні обов’язки, бо переконана, що Бог не зводить очей з неї. Тож Його донька прагне віднайти ласку в очах Бога.

Продовження в наступному номері

Катерина Воїнська

Фото: https://images.app.goo.gl/u1cFUaXkfUAZsQps6

https://images.app.goo.gl/T9kW8zZpBXGRMXAx7

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...