Український католицький університет набув тих ознак, які сьогодні роблять його передовим, шанованим і привабливим закладом. У Пам’ятці про цінності та ідентичність УКУ читаємо, що це саме завдяки християнській ідентичності університет є завжди на піку українських ВНЗ. У чому ж секрет успіху? Під час Доброї розмови про ціннісні орієнтири сучасної української молоді в межах ХІІ Екуменічного соціального тижня дізнаємося від ректора УКУ о. Богдана Праха.

 - Український католицький університет проголосив цінності формування моральної людини. Як вони зародилися? Чи їх важко дотримуватись і передавати від покоління до покоління молодим студентам?

-  Цінності Українського католицького університету – це щось живе, що народжується щодня в нашому серці. Ми усі маємо свідчити про те, що хочемо зробити, передати своїм особистим життям і кожним кроком. Нас формували Митрополит Андрей Шептицький, Патріярх Йосиф Сліпий. Ми слухали голосу Патріярха і спілкувалися з ним. Це все надало того виміру, що з’явилась можливість в Україні відроджувати мрії наших попередників. Наступний Патріярх Мирослав Іван Любачівський дуже радо допоміг це здійснювати. Він багато не мав, але мав ручку й папір, і цього було достатньо, щоб доручити відповідним особам займатися такою прекрасною справою. Дуже мало людей вірило в те, що може статися з тієї мрії. Але ми всі знали й розуміли, що фундаментом є християнські й загальнолюдські цінності кожної дії. Кожен крок й кожну мрію ми могли здійснити завдяки людям, які повірили в це і допомагали. Їх щоразу більше й більше.

Сьогодні є складні моменти у питаннях освіти й виховання сучасної молоді університету ХХІ століття, бо є багато поворотів і комунікаційних змін, що сильно впливають на суспільні процеси і на молодь. Ми досконало розуміємо, що наша мова, наші ідеї, які ми сприймали, дещо по-іншому комунікувались, ніж у сучасної молоді. Треба глибоко шукати способу для комунікації з молодими людьми.

Молоді люди потребують сьогодні лідерів, ми потребували більше авторитетів. Для них лідерство – це виклик кожного дня, для нас лідери були видимі й невидимі. Мені здається, сьогодні молодь авторитетів не дуже сприймає, не хоче їх бачити, а хоче бачити лідерів. Мусимо це зрозуміти, щоби вміти з ними комунікувати і передавати наші цінності, ті загальнолюдські, християнські в такій формі, щоб молодь зростала, щоб це жило в їхніх серцях.

До нас приходить молодь з різних куточків України з різними набутими традиціями і цінностями. Великим викликом для нас є те, що вони до нас прийшли. Коли вже вони є в нас, в нашій хаті, ми маємо свідчити про свої цінності так сильно, щоб ми стали для них авторитетом, як ми це вважаємо, і лідером, як вони це хочуть бачити. Як того немає – вони підуть деінде, там, де буде те, чого вони очікують. Дякувати Богові, молоді люди приходять до нас великими групами, і це означає, що ще ми свідчимо їм про цінності, які заклали і якими хочемо жити. Не дай, Боже, щоби наші викладачі та ректорат перестали свідчити – наступного дня університет буде порожнім. Цього боїмося кожного дня, про це дбаємо, думаємо і за це молимося, щоб мати добрих викладачів, вчителів, авторитетів і сильних лідерів у нашому університеті.

Як через університетську науку, так звану соціальну євангелізацію, розвинути серед молоді не принцип конкурентності, а принцип солідарності?

- На початку 1980-х років у Польщі, на відміну від України, існували дві держави, дві дійсності. Перша – дійсність комуністична, державна, яка функціонувала офіційно. А друга – абсолютно інший світ, моральний, який був під проводом Церкви. Фактично, під кінець 70-х років ця друга дійсність почала формувати свою еліту, чітко підбираючи моральні авторитети, які мали би брати на себе відповідальність за майбутні перевороти в країні. Польща кількакратно пробувала скинути ярмо комунізму, починаючи з 1950-х років. Тому у 1980-му ми теж не вірили, що це так швидко вдасться, розуміючи, що Радянський Союз ще має сильні зуби. Але ми побачили консолідацію суспільства, побачили, що щоразу більше людей починає жити головними цінностями і вірити у свою перемогу. Університетська еліта була настільки автономна, що могла надавати свою візію і цінності в навчанні. Тоді я як українець у Польщі міг побачити, що поляки почали прозрівати. Тоді поляки побачили українців, відчули сусідів.

Ми готові як університет послужити в різних форматах тим середовищам, які відчувають можливість і потребу долучитися до нашого середовища. Наша співпраця з Українською академією лідерства фантастична. Ми уповаємо на те, що інші середовища, які створюються, будуть прагнути об’єднання в пошуках, як формувати нашу молодь. Ми зараз перейшли на інший спосіб співпраці з молоддю, шукаючи контакту і діалогу з їхніми батьками. Можливо, запізно, бо різниця поколінь робить своє. Тим не менше, це сім’ї, в яких формується щось цінне, важливе.

Мене дуже непокоїть те, що діється з нашою молодою генерацією за кордоном. Наша кафедра соціології провела глибоке дослідження в березні цього року. Наша молодь фактично не живе цінностями, виїхала за кордон і не потребує українських шкіл. У Вроцлаві мерія кількакратно пробувала створити українські школи для українських емігрантів. У Вроцлаві й околицях живе близько 100 тисяч українців і немає жодної української школи. Чому? Бо батьки і діти не хочуть, а не тому що місто чи держава не хочуть. Вони хочуть стати поляками, абсолютно асимілюватися. Ця ситуація повторюється в інших містах. Нам треба щось з тим робити.

Те, що ми робимо – це даємо приклад, що можна по-іншому. В тих умовах, в яких ми є, можна по-іншому. Не треба боятися корупції, вона є тільки у серці і голові, більше ніде її немає. Як вийдемо з чистим серцем, то будемо абсолютно чисто жити.

Думаймо про молодих людей не з погляду, щоб на них сварити, їх ображати чи їм наказувати. Їм треба давати особисте свідчення. Іншої дороги не існує.

На Вашу думку, як випускник УКУ мав би боротися зі сучасними популістами?

- По-перше, він сам повинен розуміти, які цінності має донести у світ. По-друге, має спілкуватися зі своїм середовищем, щоби спільно зрозуміти, які цінності треба нести до суспільства. Те, що говоримо, має бути мікрофоном суспільства. Це дуже складно, тому що наше покоління богословів ще досить молоде. Розуміємо, що добрим істориком чи богословом можна стати, маючи більше ніж 50 років. До тієї пори ти тільки вчишся історії, філософії чи богослов’я. Наше покоління богословів в Україні має приблизно 40–45 років. Нам треба ще трохи часу, щоб ми мали богословів. Дай Боже, щоб з того покоління, яке зараз маємо, виросли добрі богослови. А ми створюємо платформу, допомагаємо, шукаємо стипендії, можливості і стажування за кордоном, щоб вони там вчилися і писали докторати. Але вони також самі можуть між собою спілкуватися, дискутувати, робити конференції, семінари, щоб випрацьовувати ту думку, на яку сьогодні суспільство очікує.

 

Марта Більська

Фото автора та з джерел:

https://24tv.ua/u_gospoda_ye_pochuttya_gumoru__yepiskopom_ugkts_pro_stvorennya_katolitskogo_universitetu_n1136973

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...