1941 рік. «26 червня розпочався четвертий день війни. На схід раз-по-раз летіли бомбардувальники, гучно били гармати. В нашому народі є влучна приповідка – «як тривога, то до Бога», то й люди з усіх кутків села щодня сходились на Літургію. Уже по завершенні Служби Божої до священика підійшов хтось з Вигона (частина села біля автошляху Львів–Яворів) з проханням відвідати із Святими Тайнами жінку, яка перебувала при смерті. Священик, не вагаючись, одягнув ризи, взяв Євхаристійного Христа і вже зібрався йти, коли селяни, що затримались у храмі, спробували зупинити о. Миколая:

‑ Отче, ми вас не випустимо.

‑ Як це не випустите? Чому?

 

‑ Хіба ж ви мала дитина, не розумієте, що твориться? Погляньте скільки людей «червоні» поарештували! Де вони тепер? Їх вивезли на Сибір?.. Убили?.. Закопали? Та ж як побачать вас у священичому одязі, відразу замордують.

Священик лагідно поглянув на людей, трохи помовчав і відповів.

‑ Чи уявляєте собі, що ви мені пропонуєте? Та якщо жінка, не доведи Господи, помре без Сповіді і Причастя, я матиму смертний гріх. Навіть, якби мене мали вбити – це мій пастирський обов’язок.

Не сміли люди перечити священику, аж тут дяк Володимир Прийма звернувся до отця:

‑ Отче, самого вас не впущу – я піду з вами.

Тепер уже священик почав відмовляти дяка:

‑ Володимире, це мій священичий обов’язок, а ти в цей непевний час повинен опікуватись сім’єю.

Та дяк продовжував наполягати, і священик урешті погодився. Жоден червоноармієць не зачепив їх, коли вони проходили вздовж шосе, яким «червоні», колона за колоною утікали на схід. Священик висповідав та запричастив хвору. На зворотному шляху їх теж не рушили більшовики, і треба було яких кілька сотень метрів до соснового ліска, що вкривав страдецьку гору, як здалеку їх помітили енкаведисти, що в той час на конях їхали з сусіднього Янова (нині смт Івано-Франкове). Священика і дяка зловили й повели у напрямку Львова. З гори селяни бачили усе це і відразу повідомили дружину Володимира Марію. Вона наздогнала заручників аж у сусідньому селі Ямельня і кинулась чоловікові на груди. Тоді один з енкаведистів хотів застрелити її, але інший, пошкодувавши кулі, почав бити жінку прикладом, після чого полишили її непритомну та й пішли далі. Згодом п. Марія назвала імена катів: капітан Філатов, начальник гарнізону Дяченко, працівник райкому партії Рінґель, єврей з Янова. Зранку наступного дня в селі уже були німці, проте людей ще декілька днів не впускали на пошуки зниклих, мотивуючи наказом стріляти без попередження в усіх підозрілих осіб. Знайшли мучеників через п’ять днів на узліссі, що зветься Бірок, на околиці с. Ямельня. Оповідають, що старенького священика убили однією кулею. На голові в нього запеклася кров, напевно, що від удару прикладом. Дяка ж страшно катували. У нього були вибрані очі, поламані руки і ноги, а на тілі нарахували 28 колотих ран» – цю історію описав з переказів ще живих свідків Зенон Боровець.

Народився Володимир Прийма 17 липня 1906 року у с. Страдчі, що неподалік Львова. Батько Іван Прийма був дяком та секретарем при церкві, мати Ганна Прийма – господинею. У подружжя народилося дев’ять дітей, з яких вижило семеро хлопців. Життєві шляхи братів Володимира були різними: Роман загинув в УГА, Мирон як греко-католицький священик висланий до Сибіру (до 1956 р.), Левонко працював інженером, Іван – учителем математики, Максим – священиком (убили поляки), Михайло – бухгалтером. Наслідуючи батька, Володимир після навчання у дяківській бурсі сповняв обов’язки дяка та диригента у парохіяльній церкві. 10 листопада 1931 року одружився із Марією Стойко і виховував чотирьох дітей: Анну, Романа, Мирона і Марію; п’ятий син Іван помер у віці кількох місяців. Після смерті Володимира Конрада його найстаршому сину було 9 років, а наймолодшій донечці 1,5 року. Як описано в попередньому свідченні, 26 червня 1941 року Володимира Прийму і священика Миколу Конрада замордували більшовики у лісі на околиці сусіднього села Ямельня.

27 червня 2001 року Папа Іван Павло ІІ під час візиту до Львова беатифікував 28 блаженних УГКЦ. Серед них о. Микола Конрад і дяк Володимир Прийма. Блаженного Володимира вважають покровителем мирян, бо він, будучи звичайним селянином, дяком, водночас був взірцевим сім’янином та християнином, віддав життя за віру, не побоявшись небезпеки того часу. Департамент інформації УГКЦ наголошує, що Церква потребує таких чоловіків і жінок, які б зуміли бути активними й творчими помічниками пастирів у церковному житті, давали християнське свідчення в сім’ї, на роботі та в побуті. Миряни мають своїми талантами й здібностями розбудовувати Церкву, таким чином проповідувати Царство Боже у світі.

У наш час день смерті блаженних о. Миколая Конрада та дяка Володимира Прийми, 26 червня, стало днем всеукраїнської прощі до с. Страдча, що на Яворівщині. Мощі блаженного Володимира Прийми ексгумовано та перенесено до парохіяльного храму Успіння Пресвятої Богородиці у цьому селі. Сьогодні в Страдчі будують великий паломницький центр, на Страдецькій горі розташована відома Хресна дорога, що за духовним значенням прирівнюється до Голгофи в Єрусалимі. Щороку тут тисячі паломників, не тільки у день відпусту, а й щонеділі та щодня.

 

Підготувала Олеся Косик

За матеріалами:http://ugcc.kiev.ua/blog/rozdumy-nad-zhyttjepysom-svyatosti-blazhennoho-volodymyra-pryjmy/

http://www.cerkiew.net.pl/Blahowist/Archiwum/Blahowist_2012_09_10.pdf

http://www.lvivpost.net/suspilstvo/n/20751

Світлини:http://ugcc.kiev.ua/blog/rozdumy-nad-zhyttjepysom-svyatosti-blazhennoho-volodymyra-pryjmy/

[01] – ікона блаженного мученика Володимира, співця, страдецького страстотерпця;

[06] – 1933 р. Родина блаженного Володимира. У верхньому ряду стоять: Володимир Прийма (другий), Марія Прийма з дому Стойко, дружина блаженного Володимира (третя). У нижньому ряду сидять: Анна Прийма з дому Гуралевич, мати Володимира – на руках тримає Анну-Ірену, доньку Володимира; правіше – Антоніна Прийма, дружина о. Мирона Прийми (брата Володимира). Інші особи не ідентифіковані.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...