Під хвилю мучеництва за Христа потрапили тисячі священиків, сотні тисяч вірян. Так гідно прийняв муки за свою католицьку віру о. Микола Конрад (1876–1941). Богослов, успішний професор й публіцист, філософ, суспільний ідеолог, духовний опікун молоді, провідник львівського студентства, страдчанський парох зазнав мучеництва, гідно виконуючи священичий обов’язок.

Микола Конрад народився 16 травня 1876 року в містечку Струсові (нині село, Теребовлянський район Тернопільської області) у сім’ї різьбяра. Батьки віддали дитину до школи отців салезіан, а ті скерували до Рима на студії у Колегію Propaganda DeiFide (Колегія поширення віри) як одного із найздібніших учнів.

За сім років навчання закінчив Scholas literarius, філософський курс Академії св. Папи, 9 грудня 1895 року став доктором філософії, а 8 травня 1899 одержав ступінь доктора богослов’я.

У 1899 р. рукоположений на священика. Учителював у Бережанській, Теребовлянській та Тернопільській (українській) гімназіях. У Тернопільській українській гімназії серед його учнів був майбутній Патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий. “Моєю мрією було завжди працювати в школі, посвятити себе цілковито морально-релігійному вихованню молодіжи… Знаючи, що се становище дуже тяжке, беру на себе відповідальність перед Богом, моїм єпископом і Церквою та народом, однак прийму се ярмо з охотою та ревно нестиму до кінця мого життя…”, – писав отець-доктор Микола.

Ще будучи скромним катехитом, о. М. Конрад у пресі сміливо критикує твір Івана Франка “Повість про сотворення світу”, написану із матеріалістичних позицій. Леся Романчук пише, що Каменяр заперечував Божу причетність до світобудови, критикував біблійні тексти, спираючись на досягнення тогочасної археологічної науки та популярну тоді теорію Дарвіна. Відтоді за о. Миколою Конрадом утверджується слава католицького ідеолога.

Отець Микола також мав родину, він був одруженим священиком і мав четверо дітей, троє з яких народилися у Тернополі. Дружина Антоніна походила з роду Бліхар. Старший син – Стефан, дочки – Ярослава та Марія, наймолодший син – Володимир.

Зі статті Лесі Романчук дізнаємося, що спокійне життя родини порушила Перша світова війна. З Тернополя довелося виїхати закордон. Під час війни о. Микола душпастирював в угорському місті Градеці та в таборі українських біженців у Ґмніді (Швейцарія), де був управителем гімназійних курсів до 1918 року. У 1919 році, під час польсько-української війни, о. Конрад разом з іншими священиками був заарештований, його утримували у таборі “Стшалково” до 1920 р. Після звільнення повернувся в Україну й учителював у гімназіях Бережан і Тернополя до 1929 року.

1929 року о. Микола заснував у Львові перше українське Товариство студентів католиків “Обнова” і був їхнім академічним душпастирем та натхненником. Гасло членів товариства – “Україна для Бога”.

У 1930 р. митрополит Андрей Шептицький запросив отця-доктора викладати у Львівській богословській академії соціологію, давню й новітню філософії. З часом Конрад став деканом філософського факультету.

О. Микола Конрад видав низку праць, найважливішими серед яких є “Молодіжна ментальність”, “Католицизм”, “Основні напрямки новітньої соціології”, “Лібералізм”, “Націоналізм і католицизм”, “Націоналізм і сучасний католицизм”.

У 1939 році о. Микола Конрад їхав возом провідати сестру в Яворові. При дорозі побачив розгублених селян. “Ото які священики, самі утікають, а про нас, людей, не думають”, – крикнув хтось услід (вирішили, що отець закордон втікає). Такі слова глибоко зворушили отця. Він зупинився… Дізнався від страдчан (бо це й було село Страдч), що залишились без душпастиря. Вирішив: залишиться тут (був вільний від праці, бо на той час Львівську богословську академію комуністична влада закрила). Коли віз сім’ю на плебанію, то, розповідають, старенька мама його дружини дуже бідкалась: дорога така далека, а гора – ой яка ж висока. “Люнечку, а куди ж ти мене привіз?”– мовила перелякано. “Але ж дивіться, мамо, звідси так близько до Бога”, – заспокоїв стареньку.

Помер як мученик за віру від рук більшовиків 26 червня 1941 року разом із дяком Володимиром Приймою у лісі біля с. Страдч, коли повертався від хворої жінки, що потребувала сповіді. Катерина Лабінська для РІСУ так описує той день: “Немолодий священик щойно відправив ранішню Службу Божу (було це 26 червня 1941 р.), як його попросили висповідати і причастити хвору жінку, що жила по інший бік села. Треба було минати шлях, яким тлумно відступали радянські війська. Супроводжувати його зголосився дяк, 36-літній Володимир Прийма… Усе сталося уже на зворотній дорозі. Енкаведисти на конях перейняли священнослужителів і погнали їх шляхом. Страшна звістка вмить долетіла до дякової хати – від людей, що працювали на полях”.

“Повезли їх на двох фірах у село, а там рев страшний, крик, усе село вийшло назустріч, дзвони б’ють, годі то було пережити”, – розповідає священик Степан Боровець, який 15-літнім хлопцем прислуговував о. Конраду.

Після смерті священика його родина залишилася у Страдчі. Через рік син о. Конрада наполіг на перепохованні батька у новій, металевій труні. Стан тіла дуже здивував тоді всіх присутніх: “Через рік, у червні 1942 р., на бажання дітей могилу о. Конрада Миколая відкрили і тіло переложили в нову дуже гарну труну. В цей час, коли відкрили труну, тіло було в дуже доброму стані. Не було чути найменшого неприємного запаху (не розкладалося)”, – свідчить о. Степан Боровець.

Марта Більська

Джерела: https://risu.org.ua/ua/index/exclusive/events_people/37438/

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0_%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D1%80%D0%B0%D0%B4

http://lesiaromanchuk.com/sviashchennomuchenyk-mykola-konrad/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...