Чи бачили, як шуліка падає каменем на здобич? Як моторошно вищить, дубасить крилатими кулаками, рве гачкуватим дзьобищем? Цей образ завжди переді мною, коли відкриваю для себе «книгу буття мучеників ХХ ст.». Найбільше вражає в цих історіях контрастний промінь світла, який розриває темряву ненависті. Непохитний, недоторканний промінь, у сяйві якого мучеництво виявляється тунелем – дорогою справжнього Виходу. Дорогою входу в Царство Боже. Маємо привілей торкнутися життя Симеона Лукача – тихого та горливого. Його щосили душила радянська шуліка, але подиху свободи відібрати у владики не змогла.

Симеон – сьома дитина в десятидітній сім’ї вчителя-дяка Михайла Лукача й Анни Репенюк. Народився 7 липня 1893 року в прикарпатському селі Старуня. Змалечку відзначався ретельністю, оригінальним мисленням, неабиякою пам’яттю. Після закінчення Коломийської гімназії, навчання в якій оплатив самотужки завдяки репетиторству, вступив до Івано-Франківської духовної семінарії. 1913 року став священиком. Протягом 1920–1945 років Симеон Лукач вправно викладав моральне богослів’я в семінарії. Він був єдиним у викладацькому складі, який не мав дисертації. Але його хист і розум не потребували підтвердження титулами. Отця позаочі називали «магістром моральності».

 Про владику свідчать поодинокі архівні документи та вдячна горстка людей, які знали його особисто. Згадують, що за відправу Божественної Літургії не брав грошей – інколи приймав продукти. Отець завжди старався всіх нагодувати хлібом з варенням чи яблуками – жоден не виходив з його хати голодний. Розданий о. Симеоном хліб чи одяг були особливим свідченням неустанної Божої любові в непевному часі. Попри активну душпастирську діяльність священик встигав писати. За словами Глави УГКЦ Святослава Шевчука, «блаженний Симеон є частиною особистої історії кожного з нас: священики виховувалися на рукописних книгах з богослів’я, авторами яких був сам Симеон Лукач».

Тогочасна УГКЦ стала кісткою в горлі радянській владі. КДБ вирішило знищити Церкву, а тому цілило в єпископів: удар пастиря – вівці розбіжаться. 1945 року напередодні свого арешту блаженний єпископ Григорій Хомишин таємно висвятив трьох священиків на єпископів, серед них і Симеона Лукача. Люди пам’ятають, як о. Симеон ховав священичий одяг у кошику з яблуками. Тож коли його зупиняла міліція, він брехав, що несе на ринок яблука.

Але гострозора шуліка добралася й до владики. 1949 року Симеона Лукача заарештувало НКВД за активну священичу діяльність і небажання зректися «уніатської церкви». У слідчій справі (№ 7115) вказано, що на допитах єпископ зізнався в душпастирській праці, але категорично відмовився назвати імена членів підпільної Церкви. У протоколі його допиту записано: «совість не дозволяє мені згадати імен, щоби через мене не терпіли ті люди, що шукали в мене духовної послуги. Я чинив із вірою, що служу Божій справі, тому наразився на небезпеку попасти в колізію з державним законом. Оскільки держава визнає мене винним, сам хочу нести відповідальність». Допитів було кільканадцять, вони тривали до шести годин, а все сказане вміщається на одну «протоколячу» сторінку. Тож можна лише здогадуватися, як сильно і як довго мучила шуліка Божих голубів, аби вибити в них зізнання та зневіру.

Отця засудили до 10 років ув’язнення та 5 років заслання в Красноярському краї на лісозаготівлі. 1955 року звільнений літній Симеон, худий і змордований, повернувся до рідного села, щоб підпільно продовжити душпастирську працю. Писав книгу «Ложні пророки», проводив у себе вдома навчання для семінаристів, уділяв таїнства, здійснював літургії. Їхав та йшов всюди, де на нього чекали вірні. Коли в хаті служив, завжди хтось зі своїх «караулив» на подвір’ї, бо кожна літургія, кожне хрещення було смертоносним ризиком.

1962 року після обшуку дому сивочолого владику заарештували вдруге. Судовий процес у справі двох підпільних єпископів – Симеона Лукача й Івана Слезюка – відбувся 22–23 жовтня 1962 року як показова пропаганда атеїзму, демонстрація «кінця» УГКЦ – прибічниці Ватикану, – так звана контрреакція радянської влади на Другий ватиканський собор. У Івано-Франківській в’язниці о. Симеон читав лекції з морального богослів’я юнаку Михайлу Косилу, який після етапу був одним з найактивніших підпільних діячів. За ґратами владика захворів на туберкульоз. У березні 1964 року через критичний стан здоров’я о. Симеона привезли помирати до Старуні. Рідні стіни додали сили владиці – він до смерті щодня вірно служив літургії, сповідав, суворо постив, щоб 22 серпня 1964 року змогти промовити: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, за словом Твоїм із миром, бо побачили очі мої Спасіння Твоє (Лк. 2:27).

1991 року за кошти громади єпископові звели пам’ятник біля церкви в Старуні. 2001 року Папа Іван Павло ІІ проголосив Симеона Лукача блаженним. 2003 року освячено ікону священномученика в м. Надвірна. Його мощі є в Архикатедральному соборі Воскресіння Христового Івано-Франківська. Про нього створено документальний фільм «Симеон Лукач» (https://www.youtube.com/watch?v=PpIJ3HX6x1M)

Отче Симеоне, допоможи нам узріти Боже Спасіння!

Катерина Воїнська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...