Упродовж цього року тривають заходи ХІ Екуменічного соціального тижня «Молодь – Віра – Покликання», щоб зробити наголос на значенні найамбітнішого пласту суспільства – молоді. На долю значної частини сучасної молоді припало завдання захищати Україну. Через криваві події російсько-української війни на сході України на зболених скрижалях сердець воїнів пишуться їхні історії. Відомо, що останній найбільший обмін полоненими відбувся 27 грудня 2017 року, коли звільнено 73 українських військових, а натомість передано бойовикам 233 особи. Нещодавно у Трускавці на реабілітації перебував герой України Олександр Морозов. Героєм називають його рідні, пишаючись його відповідальністю перед державою та подивляючись його відвазі у пережитому трирічному полоні…

 Олександр став бійцем 57-ї мотопіхотної бригади Збройних сил України у серпні 2014 року, під час третьої хвилі мобілізації. Спочатку пройшов 2-місячну спеціальну військову підготовку у Кропивницькому (тоді Кіровограді), пізніше його відправили на лінію оборони, що пролягала через Костянтинівку, а 21 січня 2015 року його бригаді доручили забрати поранених кіборгів з Донецького аеропорту, які постраждали після численних обстрілів та значної завали бетону. «Ми їхали трьома машинами, першу відкинуло на автостоянку від вибуху ручного протитанкового гранатомета, друга, в якій їхала моя команда, з’їхала з дороги, бо потрапила під мінометний обстріл і третя згоріла на злітній смузі. Тоді з нашої бригади загинуло близько 12 осіб. Того дня вранці ми не доїхали до аеропорту, а в обід усіх вцілілих кіборгів взяли в полон. Тоді я виконував завдання прикрити групу. Мінометний вогонь пройшов неподалік мене, внаслідок чого я зазнав контузії. Після контузії прокинувся наступного дня, 22 січня, за брилою бетону. Через густий туман я заблукав і вийшов у бік Донецька, але саме через ці погодні умови мені водночас вдалося непомітно пройти крізь блок-пости сепаратистів, дістатись до житлового району Донецька неподалік аеропорту о 7 ранку. Ще два тижні опісля я прожив на вул. Злітній, паралельній до вулиці, що прямувала до летовища. У цей час траплялись донеччани, які давали змогу підзарядити телефон, переодягнутись, нагодували», – розповідає кіборг Олександр.

«Першого разу мене затримали сепаратисти на донецькому вокзалі – сказали показати документи, при мені був військовий квиток, поставили на коліна, викликали машину підмоги, але я підірвався, з дивовижним зусиллям помчав і попри обстріли мені вдалося втекти. Посеред вулиці могли зупинити будь-кого – хоча я мав звичайну куртку, але був зодягнений у камуфляжні штани. Було холодно і я намагався знайти місце для ночівлі. Знесилений двотижневим переховуванням розбив скло в приміщенні Спортивного комплексу «Олімпійський». Через цей звук мене знайшли військові підрозділу ДНР, які були неподалік, я опинився в оточенні, і мене захопили в полон. Це було 4 лютого 2015 р. Відтоді минуло три роки полону, допоки 27 грудня 2017 року мене не обміняли. Пізніше у січні звільнили ще одного нашого побратима, оскільки ми повсюдно нагадували про нього, бо він одержав значні ускладнення, пов’язані з його хворобою на цукровий діабет. Утім, дехто з побратимів ще досі перебуває у полоні» – наголосив О. Морозов.

Кіборг-кулеметник поділився: «На допитах були моменти, що я просив пристрелити мене, щоб більше не били і не знущались. Спочатку в полоні я два тижні перебував один у гаражі, пізніше мене забрали у підвал – це був холодний лютий, численні побої від так званих кадровиків, російських військових, та від місцевих військових, які воюють за ДНР і переконані у ворожих настроях України. Переважно місцеві мешканці прагнули автономії, щоб пізніше «правовим способом» приєднатися до Росії, як відбулось з Кримом. Згодом багато людей переосмислили такий погляд на ситуацію, повиїжджали звідти. Пізніше у полоні я разом з приблизно 50 полоненими 1,5 року перебував у приміщенні колишньої будівлі СБУ, де нас, полонених, використовували як робочу силу, і ще на 1,5 року мене ув’язнили на основі моїх же свідчень у Макіївську колонію № 97. Нам висунули звинувачення як пособникам тероризму. Ми сиділи у камері для смертників по троє осіб – сирість, холод, дах протікав, на їжу звичайна тюремна «баланда» – я схуд на 25 кг. Востаннє мене побили 23 лютого 2016 року через те, що одна жінка сказала, що ми вбиваємо їхніх дітей, а я відповів, що вони самі розпочали війну і вбивають своїх дітей. За час полону нас відвідували представники ОБСЄ, ООН та Червоного хреста, але у присутності нагляду колонії. На запитання «Як у вас справи?» звичайно всі відповідали: «У нас все добре», бо вони поїдуть, а ми залишимось. Саме оточення полонених психологічно дуже сильно допомагало пережити складні моменти зневіри та відчаю. Одного разу приїжджала Надія Савченко, вона сфотографувала усіх полонених у кожній камері. Так моя Наталя, наречена, змогла довідатись, де я насправді і переконатись у правдивості листа, який я передав додому раніше».

Олександр Морозов зазначив: «Як тільки у Мінську Медведчук і Путін домовились про обмін полоненими, нас готові були відпустити вже за дві години, але минуло ще близько двох тижнів, коли нас автобусами вивезли до Краматорська, потім вертольотами до Харкова, а звідти літаком доправили до Києва. Я не міг повірити, що ми ще будемо вільними, допоки не побачив журналістів у бориспільському аеропорту. Опісля усіх відправили у Київський військовий шпиталь, пізніше тривала відпустка. Після цього я підписав контракт ще на півроку, тому до вересня ще буду у складі Збройних сил України».

Хоча певний час Олександра вважали зниклим безвісти, проте не здавалися у пошуках передусім рідні, а також військові побратими та земляки, які писали звернення до Президента України та неодноразово брали участь у акціях-нагадуваннях про українських полонених під Адміністрацією Президента, під посольствами Франції, США та Російської Федерації. У рідному місті Ромни Сумської області кіборга Олександра після полону зустрічало приблизно півтора тисячі земляків.

Зараз Олександру 28 років. Влітку 2017 року він одружився з Наталею Подмазко, вірною коханою, яка чекала на нього десять років – спочатку дружба, закоханість, потім військова служба та три роки полону. Тож нехай війна якнайшвидше закінчиться, сон наших військових знову стане спокійним, і це нове мирне життя нехай наповнюють теплом кохані дружини, діти та рідні, що дасть нашим захисникам нової сили до життя у вільній незалежній Україні.

Олеся Косик

Світлини Олесі Косик та зі сайта https://24tv.ua/zvilneniy_z_tririchnogo_polonu_kiborg_vidprosivsya_z_gospitalyu_dodomu_na_rizdvo_n910461

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...