Для пересічного українця ім’я Нельсон Мандела ні про що не скаже або буде лише асоціюватись з далеким чорним континентом. Але для жителів Південної Африки – це особа, яка перегорнула одну з найтемніших сторінок цієї країни – епоху расової нерівності.

Майже до кінця минулого століття закон Південно-Африканської Республіки ділив громадян цієї країни на білих, які володіли усіма правами, та чорних, у яких було лише одне право – працювати. Така система одержала назву «апартеїд» (у перекладі з мови бурів – нащадків вихідців з Нідерландів, Франції та Німеччини, що проживають у ПАР, це означає «роздільне існування»). Апартеїд наказував чорношкірим і мішаного походження (т. зв. кольоровим) людям проживати у спеціальних резервуарах (бантустанах), за виїзд з яких карали за законом. У країні було заборонено спільне навчання чорношкірих та білошкірих у школах та вищих навчальних закладах. Такий несправедливий лад породив спротив не лише з боку міжнародної спільноти, але й всередині країни.

Головним натхненником та борцем проти режиму апартеїду виступив Нельсон Мандела, який до сьогодні залишається «символом свободи» у Південній Африці.

Нельсон Мандела – один зі засновників Африканського національного конгресу (АНК), перший чорношкірий президент ПАР, один з найвідоміших активістів у боротьбі за права людини в період існування апартеїду (за що просидів у тюрмі 28 років), лауреат Нобелівської премії 1993 року.

Нельсон Мандела народився 18 липня 1918 року у селищі Умвезу Східно-Капської провінції. Справжнє ім’я – Роліхлахла. Нельсон – старший син вождя племені темпу, яке й досі говорить поширеною в ПАР мовою коса. Закінчивши школу, Манделла вступив до коледжу, з якого його відрахували через участь у бойкотах. Він працював учнем в юридичній конторі в Йоганнесбурзі, навчався заочно в Південноафриканському університеті. У середині 40-х р. бере участь у створенні молодіжної ліги АНК. Вступивши до цієї організації, Мандела за лічені дні став одним із ключових фігур партії. У 1952 року Мандела спільно зі своїм другом Олівером Тамбо відкрив першу легальну фірму, що керувала чорношкірими, а 1961 року очолив радикальне крило АНК, «Умкхонто ве сізве» (Спис нації),  розпочавши політику саботажу проти влади. Рік по тому він їде до Алжиру, а коли повертається у листопаді 1968 року, його арештовують.

Суд засудив борця до довічного ув’язнення. Місце утримання – тюрма острова Роббен. Секція «Б». Камера № 5. Простір – два на два метри. Особисті речі ув’язненого, якому присвоїли номер 466, посуд із нержавіючої сталі, замість нар, повстяна підстилка. Підйом о п’ятій ранку, відбій о сьомій, вдень – виснажлива праця. Нельсон провів тут вісімнадцять років.

Ллевелін Деймон, історик, згадує про цю тюрму: «Секція “Б” була особливою. Тут в одиночних камерах перебували найнебезпечніші, з погляду влади, політичні в'язні. Поводилися з ними досить шанобливо: і керівництво в’язниці, і пересічні наглядачі розуміли, що мають справу не з якимись злочинцями, а з людьми, які сидять за свої переконання. Там були і вчителі, і лікарі, і священики, і доктори філософії».

Нчеба Факу, мер міста Порт-Єлізабет, який також відсидів за спротив проти режиму, каже: «Я був одним з наймолодших в’язнів у Роббен-Айленді, якщо не наймолодшим. Кілька разів мені доводилося зустрічатися з Манделою. Навіть у в'язниці він залишався відкритою, доброзичливою, спокійною і в той же час непохитною людиною. Пам’ятаю, як він сказав: «Вижити тут можна, тільки якщо ти абсолютно впевнений у власній правоті».

До кінця 80-х навіть влада ПАР зрозуміла, що дні апартеїду лічені. Опір чорного населення зростав. США і країни Європи ввели санкції проти режиму Преторії. Іноземні компанії та інвестори згортали діяльність в ПАР, побоюючись подальшої дестабілізації. У 1989 р. хворого Пітера Боту змінив на посту президента Фредерік де Клерк, який очолював Міністерство внутрішніх справ. Де Клерк, якого згодом охрестили «південно-африканським Горбачовим», проголосив п’ятирічний план демонтажу системи апартеїду. Зміни в країні почалися відразу після того, як Де Клерк очолив ПАР. Він скасував головні расистські закони – закон про розселення по групах і закон про реєстрацію населення; зняв заборону на діяльність АНК і звільнив із ув’язнення Нельсона Манделу. Реакція людей на це була настільки захопливою, що з боку здавалося, ніби населення країни  втратило глузд. 1994 року в Південній Африці відбулися перші загальнонаціональні вибори за участю африканської більшості. Президентом став Нельсон Мандела. А 1996 року в ПАР ухвалили нову Конституцію країни, яка гарантувала всім південноафриканцям рівні права незалежно від расової приналежності, статі, релігійних переконань і сексуальної орієнтації.

До того часу керівник АНК вже був лауреатом Нобелівської премії миру, людиною, про яку знімали фільми і писали книги. Мандела отримав світову популярність, став символом свободи. Кампанія на його захист набула небачених масштабів і перетворилася на міжнародну боротьбу за ліквідацію апартеїду і зміну політичної системи ПАР.

«Ми живемо у світі, де розвиток знань і накопичення інформації йде семимильними кроками – але при цьому мільйони дітей не мають можливості ходити до школи. Ми живемо у світі, де світова епідемія СНІДу ставить під загрозу саме існування людства, але ми, як і раніше, витрачаємо більше грошей на зброю, ніж на забезпечення лікування мільйонів ВІЛ-інфікованих». (З виступу Нельсона Мандели перед концертом «Live 8» в м. Йоганнесбург, ПАР, 2 липня 2005).

Головний бестселер Південної Африки останніх років – книга «На крок від Мандели». Це історія президентства Нельсона Мандели очима керівника його служби безпеки Рорі Стейна. Він  вважає проведені роки з Манделою найкращими у своєму житті: «Дев'яносто відсотків нашої роботи було забезпечення так званого “контакту з масами”. Містер Мандела дуже любив спілкуватися з людьми. Якщо він бачив у натовпі дітей, то йшов до дітей. Якщо хтось хотів потиснути йому руку, з готовністю проcтягував свою. Нашій службі доводилося вчитися взаємодіяти з народом, який завжди з захопленням вітав свого президента. Не можна було передбачити, де містер Мандела захоче опинитися в наступний момент. Це абсолютно безстрашна і непередбачувана людина».

«Тепер це зовсім інша країна, і найдивніше, що на все знадобилося якихось десять років. І не тільки всередині країни все змінилося», – говорить про зміни в ПАР Рорі Стейн.

Сьогодні Південно-Африканська Республіка – це й справді «зовсім інша країна». Сентон-сіті, Йоганнесбург – у недавньому минулому район білих товстосумів. Тут – найдорожчі особняки, найрозкішніші ресторани, найбільші торгові центри. З чорношкірого населення сюди мали доступ тільки ті, хто обслуговував білих: прибиральники, офіціанти, продавці. За дев’ять років все радикально змінилося. Тепер тут живуть і білі, і чорношкірі, й індуси, й араби. Колір шкіри вже не має значення. Єдине, що важливо – це гроші. «Хочеш грошей? Зароби їх чесною працею!» Тільки от за часів апартеїду чорні фактично не допускалися до добре оплачуваних професій. З приходом до влади Африканського національного конгресу корінне населення отримало реальний доступ і до освіти, і до державних посад, і до бізнесу.

У 1999 році Мандела пішов із політики і почав активно займатися соціальними проблемами, зокрема боротися з поширенням на африканському континенті ВІЛ/СНІДу.

У 84 роки екс-президент Пар починає малювати картини, а вже через два роки організовує виставку своїх робіт. У лондонській галереї «Белгравія» виставляють його літографії. В першій частині експозиції серія малюнків, де зображено руки – символ боротьби за визволення від расового гніту. У другій частині зображено острів Роббен, на якому Мандела провів більшість 27-річного ув’язнення. Гроші від продажу картин переказують на рахунок Благодійного фонду Нельсона Мандели, який фінансує дитячі будинки і організовує лікування хворих на СНІД.

Все своє життя я присвятив боротьбі за африканський народ. Я боровся проти домінування білої раси, і я боровся проти домінування чорної раси. Я зберігав у душі ідеал вільного демократичного суспільства, в якому всі люди живуть в гармонії і володіють рівними правами. Це ідеал, якого я прагну домогтися і до якого я сподіваюся дожити. Але якщо буде потрібно, то за цей ідеал я готовий померти.

(З виступу у суді Преторія, Південна Африка, 20 квітня 1964 року).

Нельсон Мандела зачинив двері у політику, але не відвернувся від людей. Він збирає мільйони доларів для трьох власних благочинних організацій, які будують лікарні та школи у відалених частинах ПАР. Це завдяки йому Південна Африка стала місцем проведення Чемпіонату світу з футболу 2010 року.

Нельсон Мандела залишається живою легендою. Адже він прагнув побудувати в Південній Африці демократичне суспільство, де всі раси і народи жили б у мирі та гармонії. Його прагнення реалізувались. Йому сьогодні 92 роки. Він змінив не лише історію та політичний лад Африки, але й вплинув на долю кожної людини, подарував дух свободи чорному континенту.

З використанням матеріалів http://ekabu.ru/other/20316-juar.-aparteid.

Фото: AFP

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...