...Тут я бачу Бога – Бога, який однаковий для всіх нас,

незалежно від наших релігійних відмінностей

о. Омелян Ковч

Людина з великої букви, священик за покликанням та служінням, Омелян Ковч був справді гідною постаттю своєї епохи. Він до кінця земного життя не зрадив моральних принципів, які були глибоко гуманними та християнськими. Перебуваючи у концтаборі «Майданек», він виявив справжній екуменізм, толерантність до навколишніх. У цьому місці він не так думав про себе, як про інших ув’язнених, їхні душі. Та за свою людяність він заплатив найвищу ціну – своє життя.

Народився майбутній пастор душ 20 серпня 1884 р. у c. Космач Косівського повіту на Гуцульщині, у священичій сім’ї. На священика навчався у римській Колегії святих Сергія і Вакса, також студіював богослов’я в Урбаніянському університеті. У 1911 році прийняв єрейські свячення з рук єпископа Григорія Хомишина.

Розпочав о. Омелян душпастирську роботу на Галичині, пізніше зголосився поїхати на чотири роки у Боснію до українських греко-католиків, які жили в окрузі Прієдор. А під час Першої світової війни повернувся до Галичини, де у 1919 році вступив до Української Галицької Армії. Як військовий капелан, пройшов усі випробування разом із стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.

Із 1922 року о. Ковча призначають парохом Перемишлян. Тут він розпочинає бурхливе пасторське життя – опікується бідними, сиротами, хоч і мав своїх шестеро дітей, організовував релігійне і суспільно-культурне життя громади. До його родини завжди можна було звернутися за допомогою та за порадою. Він сам був патріотом, відданим народові та Церкві. Отець виявляв ініціативу організувати кооперативи, був завжди з тими, хто пробуджував національну свідомість українців, видавав газети, книжки, заснував українську книгарню.

Проте спокійно жити о. Омелян довго не зміг – уже у 1939 році Галичину окупували радянські війська, а у 1941 – німецькі. У такі тяжкі часи священик все ж залишався собою та не відмовлявся допомагати людям. Лише Божа рука його врятувала від рук енкаведистів.

Та з приходом німців жити стало не легше. Через постійне переслідування євреям жилося важко. І, звичайно, о. Омелян не міг залишатися осторонь від таких страшних подій. Одну з промовистих історій розповідає його дочка Анна-Марія Ковч-Баран:

«Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювальні бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (...). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від’їхали в бік своєї станції».

А брат отця Омеляна Мирон розказував:

«Мені волосся дубом стало від думки, що тепер з ним станеться. Кинувся його шукати серед юрби, вогню і несамовитих криків. А він, з допомогою інших, відчинив підперті важким стовпом двері синагоги, вбіг усередину і став просто витягати напівпритомних, раз-у-раз різко викрикуючи: "Тікайте, хто куди може, німці зараз сюди повернуться!" (із офіційного сайта о. Омеляна www.kovch.com.ua). Тоді багато євреїв загинуло, але багато залишилося жити. І такі випадки були не поодинокими. У нелюдських умовах о. Омеляну вдалося охрестити близько 2000 євреїв.

Через свої переконання та людяність священика ув’язнили. Однак, завдяки клопотанню митрополита Андрея Шептицького, його звільнили з умовою, що той відмовиться від подальшої допомоги євреям. Проте о. Омелян не міг такого пообіцяти, за що й поплатився – його ув’язнили вдруге і після фізичних та духовних знущань перевезли до концтабору «Майданек» біля Любліна (Польща).

У цьому земному пеклі о. Омелян Ковч сповна виконував роль духовного наставника та пастора. Він не приховував свого священичого стану, підпільно служив Святу Літургію, сповідав в’язнів, благословляв останки людей, яких мали спалювати. Він був настільки безкорисливим, що був готовим віддати своє життя за усіх присутніх.

У листі до рідних о. Омелян пише: «Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?... Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священик... Тут я бачу Бога, Який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною!» (із офіційного сайта о. Омеляна www.kovch.com.ua). Ці слова найбільше характеризують усю велич та безкорисливість служіння Богові.

Уже у лютому 1944 р. отець Омелян потрапив у табірний шпиталь, де і помер. Тіло його було спалено в крематорію 25 березня 1944 р.

Про цю велику духовну постать світ дізнався тільки після того, коли Папа Іван Павло ІІ під час візиту до Львова проголосив його блаженним мучеником. 9 вересня 1999 р. Єврейська Рада України присвоїла йому звання «Праведник України». А 11 травня 2012 року у Перемишлянах, що на Львівщині, священомученику Омелянові Ковчу встановлено пам’ятник.

Вікторія Дворянин

Фото:

1. http://ugccsm.org.ua

2. http://maidan.org.ua

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...