Зазвичай у рубриці «Постаті» Ви читаєте про людей, які прожили довге і нелегке життя, зате зуміли стати духовним та моральним прикладом для інших. Ці постаті можуть бути відомі як мінімум в Україні, а може і в світі. Вони відомі, публічні, популярні. 

У щоденному житті такі постаті живуть серед нас. Інколи про них мало-хто знає. У цьому «міграційному» номері ми вирішили розглянути постать у дещо іншому ракурсі. Це буде розповідь про мігрантку у власній країні, юну дівчину, яка зуміли покинути все і  розпочати життя спочатку.

Знайомтесь: Аділе Намазова, переселенка з Криму, філолог, перекладач.

 

Про себе і переїзд

Мене звати Аділе, я приїхала з Криму. Закінчила Кримський інженерно-педагогічний університет в Сімферополі за спеціальністю «Англійсько-українська філологія». Я приїхала до Львова не одразу після окупації. У Криму жила приблизно півроку, шукала роботу. Не дуже хотілось працювати в школі, бажала власної реалізації. Півроку не могла знайти роботу. У березні 2014 року отримала диплом магістра і одразу приїхала сюди, до Львова. Було багато причин переїзду. Найпотужніша – це окупація Кримського півострова. До цього я також хотіла приїхати спробувати себе в іншому середовищі, спробувати в чомусь новому працювати, реалізовуватись.

У Криму на початкових курсах я почала викладати англійську для дітей, потім для дорослих. Але мені хотілось чогось більшого. І от я переїхала сюди. Спочатку знайшла роботу онлайн, потім роботи не було.

Про пошуки роботи у Львові

З роботою взагалі проблем не було. Я приїхала, в перший же тиждень знайшла роботу. Це була техпідтримка англомовних клієнтів, я працювала повністю англійською мовою з іноземцями. Технічний аспект роботи було важко адаптувати, але мені дуже поталанило: колеги мені допомагали, підказували, колектив був суперовий. Пізніше почала працювати в маленькій фірмі викладачем англійської. Вже більше, ніж рік, працюю на себе, сама викладаю. Зазвичай працюю по скайпу, зараз ця тенденція дуже модна.

Про дружбу і підтримку

Я переїхала до Львова сама. Батькам було важко переселятись з Криму. У мене тут було двоє друзів, але я не мала можливості в них зупинитись. Я їм подзвонила, попередила, що я  приїжджаю. Знала когось – це вже було легше. Сама, без маклерів, знайшла квартиру онлайн. В організації «Крим SOS» познайомилась з хлопцем. Він мене запросив на зустріч своєї організації, де вечорами за кавою збираються кримчани. Коли ти один – це важко, а коли є земляки, навіть якщо ти їх не знаєш, то вже на душі легше.

Про настрій кримчан і їхнє розуміння анексії

Насправді дуже різні настрої в Криму. Я жила в такому районі, де були невеличкі кримсько-татарські поселення, там панував проукраїнський настрій, але більшість людей були проросійськими.

Усі розуміли, що щось відбувається в Криму. Всі розуміли, що відбувається щось не так. Наприклад, захоплюють якусь державну установу, але роблять вигляд, що рятують нас. Усі розуміють, що це непросто так, що буде «щось». Мені була смішна ситуація з референдумом. Я батькам навіть казала, що це нереально, що неможливо просто так одразу перейти до складу іншої держави. Я це усвідомила, коли почали видавати російські паспорти. Усе було ідеально сплановано. Усі знають, що відбувається, але роблять вигляд – що це нормально і що це так повинно бути.

Про негатив з боку львів’ян

Дуже сильного негативу я не відчула. Чула нарікання: «Приїжджають з Криму, Донецька, і забирають робочі місця». І це правда, я розумію тих людей. Існує таке – ось він переселенець і потрібно надати йому робоче місце. Наприклад, якби я була у Криму і туди приїхали з іншого міста, а під час співбесіди надали перевагу людині-переселенцю, мені було б теж неприємно. Це в тому разі, якщо в неї такі самі знання, що й у мене. До прикладу, коли я розмовляла російською, мені казали: «Говори українською!». Але чому я маю так робити? Я приїхала сюди і знаю українську мову, чому ті люди мають переходити для мене на російську, якщо це я приїхала сюди з іншого міста? Мені не подобається ставлення «зі мною повинні», воно неправильне.

Про кримські стереотипи, міфи та їхнє походження

Побутує їх дуже багато. Я вперше приїхала до Львова кілька років тому і одразу закохалась в це місто. Була в Києві, але столиця – не моє.

В Криму побутує стереотип, що тут не люблять російськомовних. Моя подруга розповідає: «Я була у Львові і там не можна говорити російською». Це мені було дуже незвично, тому що у Львові ми говорили російською і не було жодних проблем.

Про Львів найбільше стереотипів як про осередок ненависті, нелюбові. Найпоширеніша історія – це що тут бандерівці, які нібито їдять людей.

Усі ці видумки, як на мене, проростають з телебачення. Насправді воно дуже сильно впливає на людей. Якби я не була у Львові і не знала цього всього насправді, я б теж так думала. Наприклад, показують, що нібито переселенців викидають з поїзда, все це розмальовують на штучно створеній картинці. Ніби нічого такого, але насправді вся ця атмосфера та ідея діє. Вже дуже багато людей зрозуміло, що це – міфи. Розуміння бере своє: бо абсурдно думати, що всіх російськомовних б’ють у Львові. Коли я переїжджала до Львова, то мене запитували, чи батьки не боялись за мене і що мене тут поб’ють, але мої батьки знали, що це неправда. Ми взагалі з цього сміялись.

Для того, щоб донести правду, мені здається, має бути якесь саморозуміння, самоусвідомлення. От у Криму люди звикли порівнювати себе з кимось іншим, себе до когось приєднувати – тобто немає чогось свого. Мені дуже подобається ставлення львів’ян. Тут дуже багато поляків, але ніхто не каже: «Будемо все робити, як у Польщі».

Продовження у наступному номері.

Спілкувалась Наталія Ліхновська

Фото з особистого архіву Аділе Намазової

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...