«Особистий приклад – не просто найкращий

метод переконання, а єдиний»

Альберт Швейцер

Ця людина просто вражає своєю талановитістю, багатогранністю та мужністю. Альберт Швейцер (нім. Albert Schweitzer;) – німецький філософ, музикант та музикознавець, лікар, місіонер, лауреат Нобелівської премії миру у номінації «За місіонерську діяльність» (1952 р.).

Народився він у Кейзербергу (Верхній Ельзас, нині Верхній Рейн) 14 січня 1875 року. Батько Альберта був лютеранським пастором. Згодом батьки переїхали в Гунсбах, оскільки після франко-пруської війни Ельзас окуповала  Німеччина. І в результаті Швейцер отримав німецьке громадянство.  Батьки Альберта були французами, тому хлопчик вивчив одразу дві мови. Ще під час навчання у звичайній школі паралельно вивчав музичне мистецтво органістики.

Потім вступив до Страсбурзького університету, де вивчав філософію і теологію і отримав ступінь доктора філософії в 1899 році, а через два роки і ступінь доктора богослов’я і захистив дисертацію про значення Тайної вечері.  Він як богослов, філософ і культуролог, обґрунтував філософську доктрину «благоговіння перед життям», етичний принцип за участю всіх живих істот, яких він вважав необхідними для виживання цивілізації та написав такі праці: «Історія вивчення життя Ісуса», «Історія дослідження вчення Павла», «Містика Апостола Павла», «Розпад і відродження культури» (1923 р.), «Культура і етика» (1923 р.), «Християнство і світові релігії» (1962 р.) та ін.

У богословських питаннях він відстоював есхатологічість місії Ісуса Христа та й узагалі християнства і через це його праці піддавалися критиці з боку інших теологів.

Крім того, написав музикознавчі праці на тему творчості Баха. У цій роботі Швейцер описав Баха як релігійного містика і порівняв його музику з космічними силами природного світу. Спочатку він написав книгу французькою мовою, що опублікована у 1905 році. А потім його попросили перекласти її німецькою, оскільки він чудово володів і нею. Швейцер узявся за роботу, але згодом зрозумів, що не зможе перекладати себе самого.

Він навіть написав про це так: «Досконалість французької мови полягає у вмінні виражати думки коротко і ясно, досконалість німецької – у можливості виразити багатьма відтінками одну думку» [1]. Тому він заново написав книгу уже німецькою мовою. Вона вийшла майже вдвічі більшою за попередню.

Взагалі складається враження, що за що б він не брався, то все намагався зробити якнайретельніше і не міг зупинитися на чомусь маленькому і якнайповніше розкривав суть усього. Ось наприклад, якщо писав есе, то воно неодмінно потім перетворювалось на книгу.

Також переймався органобудівництвом. Він був експертом у цій справі, до нього неодноразово зверталися за порадами. І в результаті він видав книгу щодо органобудівництва, яка створила основи для подальшого розвитку органної справи. Хоча вона й не отримала широкої популярності та спеціалісти знайшли у ній способи найкращого збереження та реставрування старих органів і виготовлення нових, досконаліших інструментів за міжнародними правилами.

Отож Альберт Швейцер займався науковою діяльність: писав книги, викладав філософію у Страсбурзькому університеті, читав лекції у Парижі з літератури та філософії і був проповідником у церкві св. Миколая, у 1902 р. став професором Богословського коледжу св. Томи, а через рік його директором і, крім цього, ще й давав органні концерти та поради органобудівничим.

З усього очевидно, що перед ним була успішна кар’єра, якщо не науковця, то музиканта – це точно. Однак Альберт Швейцер вирішив інакше. До того ж вирішив він так ще у 21-річному віці, хоча тоді до кінця не усвідомлював як здійснити свої плани. Отож «одного ранку в Гюнсбасі я сказав собі, що до тридцяти років читатиму проповіді, займатимусь наукою і музикою, але після цього віку присвячу своє життя безпосередньому служінні людям» – згадує А. Швейцер. Як саме служитиме людям він не знав, але вирішив роздумувати над цим пізніше, тож мав тоді ще дев’ять років, щоб завершити усі задумані справи.

Щасливий випадок дав йому можливість зрозуміти, як він може втілити свої задуми. Одного ранку у журналі Паризької місіонерської спільноти він прочитав оголошення про потребу лікаря до Африки. І тоді стався певний внутрішній переворот. Сприяли цьому бажанню також спогади з дитинства, коли батько розповідав йому про подорожі місіонерів до незвіданих африканських країв.

«Від сьогодні я повинен був не говорити про євангеліє любові, а втілити його в життя» [1] пояснював він своє рішення.

Так, Альберт Швейцер у 30-тилітньому віці вирішив стати лікарем та відгукнутися на прохання місіонерської спільноти. Він вступив на медичний факультет, але водночас продовжував усі інші заняття, працював директором коледжу, викладав та давав органні концерти. Можна тільки дивуватися як він це все встигав.

Через сім років важкого навчання здобув медичну освіту та став доктором медицини. У той час Швейцер і одружився з Єленою Бреслау, яка стала медсестрою, щоб допомагати чоловікові у нелегкій праці.

Ще до початку подорожі Альберт Швейцер запланував відкрити в Африці лікарню. Але його доходи не дозволяли йому цього зробити, а зважаючи на те, що він погодився їхати до Габону (африканської країни) як лікар, а не місіонер (через його богословські погляди Паризька місіонерська спільнота заборонила йому їхати як місіонеру), то йому ніхто не оплачував там праці. І для того, щоб здійснити свій задум він змушений був звернутися до друзів з проханнями пожертвувати кошти на лікарню, зібраних коштів усе одно не вистачило, тож решту суми він позичив під відсотки. А друзі пообіцяли через рік знову надати йому матеріальну допомогу.

Африка зустріла їх і спекою, і «холодом» водночас. Молодий лікар був вражений катастрофічною ситуацією: малярія, проказа, дизентерія, пухлини, пневмонія, захворювання серця, грижі – усе це знищувало людей з величезною швидкістю.

Вони з дружиною поселилися у селищі Ламбарене. І там, спочатку у курятнику, бо не було працівників для будівництва, а потім уже в невеличкій будові заснували лікарню та аптеку. Спочатку була загроза сутичок із місцевими шаманами, крім того туземці з великою боязню йшли до «білого» лікаря, бо не вірили, що він буде їм допомагати, тим більше безкоштовно. Крім того, колонізація заклала у них поняття «білої людини» як «господаря», а не брата. Тому Швейцер, хоч і намагався зламати цей стереотип, все ж мусив утримувати авторитет і називав себе їхнім «старшим братом». Йому вдалося також налагодити стосунки із знахарями (навіть перейняв деякі їхні практики) через Жозефа Азовані, місцевого повара, який погодився допомагати лікарю.

Подальше життя Альберта Швейцера сповнене поневірянь. Розпочалася Перша світова війна, і його разом з дружиною як німецьких підданих відправляють у французькі табори. І лише у 1918 році звільняють в обмін на французьких військовополонених. Після цього він ще 7 років перебував у Європі. У цей час працював у лікарні Страсбурга і давав органні концерти, щоб віддати борги за збудовану лікарню.

У 1924 році знову повертається до Африки, відбудовує лікарню, йому допомагали уже й інші добровольці. Так до 1963 року в лікарні налічувалося 500 пацієнтів з їхніми родичами,  які допомагали доглядати за ними. У штаті було близько 36 лікарів, медсестер та місцевих робітників.

Лікарня в Ламбарене стала для всього світу символом діючого гуманізму. І саме через свою жертовну діяльність, зміцнення взаєморозуміння між народами і численні антивоєнні виступи «лікар з джунглів» був удостоєний нобелівської премії миру. Ці кошти сумою 220 тисяч марок він звичайно ж віддав на розвиток лікарні і побудував селище для прокажених.

Швейцер ставав усе популярнішим. Його ім’ям називали вулиці, школи, лікарні і навіть кораблі. Радіостанції наввипередки старалися записати його гру на органі або запросити його у студію. Усюди, де він з’являвся його одразу ж впізнавали і радісно вітали. Багато людей, особливо у Америці, вважали його святим ХХ ст. Він не потребував такої слави, але й відмовитися від неї не міг, адже Швейцеру необхідні були кошти на будівництво лікарні.

До кінця життя він розбудовував лікарню і виступав з відозвами проти ядерних випробувань. «Великий Білий Док», як називали його місцеві, помер у Ламбарені у віці 90 років 4 вересня 1965 року.

Сьогодні з курника, де Швейцер спочатку приймав пацієнтів зробили музей, тут можна оглянути бібліотеку і лабораторію. Лікарня, яку засновав нобелівський лауреат, досі діє, і лікують переважно тут проказу і при ній працює Міжнародний центр медичних досліджень.

 

  1. ФрайерПауль ГербертАльберт ШвейцерКартина жизни / П. Г. Фрайер; [пер. с нем. С. АТархановой; отв. ред. и авт. послесл. В. А. Петрицкий]. – 2-е изд., испр. и доп. ... В. А. Петрицкий]. – М. : Наука1982. – 226, [6] с.

 

Анна Грапенюк

Фото: 1. http://www.anp-archief.nl/

2. http://pinzelladablava.blogspot.com/

3. http://blog.naver.com/PostList.nhn?blogId=osino0171

4. http://phil-o-sophy.ru/articles/1551

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...