Леонід Фьодоров – екзарх Російської Греко-Католицької Церкви. Мученик за єдність Церкви, сповідник віри, Леонід Фьодоров у 2001 році був зарахований до лику Блаженних Святійшим Отцем Іваном Павлом II. Леоніда Фьодорова доля зводить з Митрополитом Андреєм Шептицьким, який стає його духовним батьком.

Вони обоє прагнули єдності Церков і прямували спільною дорогою…

Леонід Фьодоров з’явився на світ 4 листопада 1879 року у Санкт-Петербурзі. Батько був кухарем і належав до петербурзької кухарської артілі, але потім збанкрутував і помер, не переживши такої втрати. Мати була дуже освіченою та обдарована мистецькими здібностями художниця. Мати, грецького походження, прищепила любов сину до класичного грецького світу естетики та філософії. Важко працювала, щоб заробити на існування.  Як пишуть дослідники, у 14 років хлопець прочитав Святе Письмо і вперше подумав про чернецтво. Навчання розпочинає у 8 років зі звичайної школи, в 11 переходить у 2-гу Петербурзьку  класичну гімназію, яку завершив на відмінно. Після закінчення вступає у Петербурзьку духовну семінарію (1901 рік).

Стає одним з найкращих студентів. Захоплюється творами Святих Отців, багато читає праць і постанов з Вселенських Соборів. Це вплинуло на світогляд юного семінариста. Коли знайомиться з о. Іваном Сциславським, настоятелем католицького храму св. Катерини в Петербурзі, остаточно приймає рішення влитись у лоно Вселенської Церкви. На той час це загрожувало втратою майна, спадщини, виселенням у Сибір. Але він здійснює задумане, залишає академію і вирушає до Італії в Рим. Дорогою, заїжджає до Львова та особисто знайомиться з митрополитом Андреєм Шептицьким, де залишається на тиждень у митрополичих палатах.

Леонід Фьодоров 31 липня 1902 року складає в Римі визнання Католицької віри. І після аудієнції в Папи Пія Лева XIII продовжує духовну освіту у єзуїтській семінарії  “Leonianum” в італійському місті Ананії. Згодом переводиться в Колегію DePropadandaFide в Римі, через погрози російського посольства. У 1908 році Фьодоров переїздить у Швейцарію і завершує свою богословську освіту через два роки у Фрайбурзі.

Священичий сан приймає від католицького болгарського єпископа східного обряду Михайла Мірова в 1911 році. Про історію покликання Фьодорова дізнаємось з листа до митрополита Андрея: «Мені було вже 20 років, коли шляхом старанного читання і вивчення святих Отців, соборів і історій Церкви я прийшов до переконання в істинності Вселенської Церкви. Благодать Господня, що осяяла мене в той же самий момент, коли я втрачав віру, справила в мені новий переворот і нагадала про живого, реального Христа – Спасителя світу».

За той час молодий богослов Леонід Фьодоров бере активну участь у Велеґрадських з’їздах, де активно обговорювали розбіжності між західним та східним християнськими світами. 

За благословенням Шептицького, о. Леонід виїжджає на новіціят до студійського монастиря в Камениці у Боснії.  Саме там він готується до  нелегкого служіння в Росії. 12 лютого 1913 року у студійській спільноті приймає постриг і отримує монаше ім’я Леонтій.    

З 1910 по 1914 роки о. Фьодоров здійснює поїздки на Батьківщину, на прохання Андрея Шептицького та звітує про потреби і стан російських греко-католицьких громад. Цікаво, що Леонід Фьодоров часто виступав за збереження східного обряду у греко-католицькій Церкві та виступав проти латинізації.

Коли розпочалася Перша світова війна, о. Леоніда Фьодорова заарештовують як греко-католицького священика  і засилають у Сибір (м. Тобольськ). Причиною арешту було вороже ставлення російського уряду до католиків східного обряду. Через три роки о. Фьодорова випускають на волю і він повертається у Петербург. В той же час звільняють і митрополита Шептицького, який у травні 1917 року скликає Собор Російської Греко-Католицької Церкви, де екзархом обирають о. Леоніда Фьодорова. Сталось так, що попри успішну легалізацію екзархату РГКЦ, у Римі це рішення підтвердили лише у 1921 році. 

Випробування не залишили очільника Російської Греко-Католицької Церкви. Успішний розвиток російських греко-католиків лякав тодішній уряд. У грудні 1922 року у Петербурзі було опечатано всі храми. Через рік влада отця-екзарха звинуватила у «незаконних релігійних зібраннях і збудженні «релігійних забобонів в народних масах». Йому було також пред’явлено звинувачення, що він нібито організовував протести православного і католицького духовенства проти антицерковної пропаганди радянської влади. Засудили о. Фьодорова на 10 років ув’язнення. «Стало зрозумілим їхнє [більшовиків] ставлення до возз’єднання Церков: вони бояться його, як чорт ладану. Воно виглядає для них тільки як спільний фронт проти більшовизму. Мої десять років в’язниці я отримав саме за це. Прокурор охарактеризував мене, як такого, що йде наперекір радянській владі, заявив, що мій фанатизм не може пом’якшити моєї долі. “Це він, – закричав він, вказуючи на мене патетичним жестом, – зібрав разом православних і католиків для протидії владі. Це він зорганізував спільний фронт проти комунізму… Церква і радянська влада – це антиподи і разом не можуть вжитися. Будь-яка проповідь з кафедри проти атеїзму вже є політична контрреволюційна агітація…”. Так, із сатанинською злобою, захлинаючись від скаженства, кричав на суді прокурор» - так писав про свій вирок о. Леонід своєму духовному наставнику Андрею Шептицькому.

Завдяки дружині Максима Горького Катерині Пєшковій, отець Леонід був в ув’язненні лише три роки. Після звільнення, йому заборонили жити у 6 найбільших містах СРСР. Оселився в Калузі, а потім поїхав до Могильова, де продовжував свої проповіді і діяльність у зближенні православних і католиків.  Через цю поїздку, в якій вбачали «пропаганду» РГКЦ, дали три роки Соловецьких таборів. У таборі отець Леонід з іншими греко-католиками та католицькими священиками служили Літургію, таємно сповідали. В щоденному причасті отець Леонід “вбачав особливе покликання ув’язнених священиків у визволенні Росії з мороку безбожності”.

Решту свого життя о. Леонід Фьодоров  пройшов через табори, нові ув’язнення і заслання: м. Кемь, с. Пінега, Архангельська тюрма, м. Котлас, згодом – Вятка. Важкі випробування похитнули здоров’я екзарха та привели до передчасної смерті. Не стало о. Леоніда Фьодорова 7 березня 1935 року у м. Вятка на 55 році життя.   Коли митрополит Андрей Шептицький дізнався про смерть Леноніда Фьодорова, відразу розпочав беатифікаційний процес, що завершився лише у 2001 році, коли Леоніда Фьодорова проголосили блаженним новомучеником… 

Олеся Барчук

Фото: 1. preobrazhennja.org.ua

2. http://zografos.org.ua/movchanicon1.html

 

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...