Здається, немає людини, яку б не зачаровувала поезія Ліни Костенко. Ця видатна жінка 19 березня цього року святкуватиме своє 85-річчя. Незважаючи на вік, вона і досі щира та безкомпромісна, відверта і вольова. Характер Ліни Костенко гартувався ще змалечку, адже їй довелося пережити страхіття війни та заслання батька. Та, незважаючи на викрутаси долі, вона завжди твердо стояла на своїй позиції. «Ліна Костенко – насамперед людина, яка в час абсолютних маніпуляцій сама керує своїм життям. Більше таких людей я не знаю. Вона пише вірші, їздить у Чорнобиль, читає лекції студентам, приходить на презентацію книжки доньки і на вечір пам’яті чоловіка, вона відмовляється брати нагороди і критикує Президента, вона не видає книжки і не дає інтерв’ю.

Вона САМА вирішує, що (с)приймати і від чого відмовлятися, вона не списує свої вчинки на обставини – вище від цієї мужності і чесності із собою немає нічого», – пише про цю неординарну постать Валентина Клименко у статті для «України Молодої».

Народилась поетеса у родині вчителів у селі Ржищів Київської області. У 1936 році родина перебралась із Ржищева до Києва, де майбутня поетеса закінчила середню школу. Після закінчення середньої школи навчалася в Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О. М. Горького, який закінчила в 1956 році. Наступного року вийшла перша книжка поезій «Проміння землі». Другу збірку «Вітрила» опубліковано в 1958 р., третю «Мандрівки серця» – у 1961 р. Ліну Костенко критикували за формалістичні викрутаси зі словом, викликали на виховні бесіди, а вона й далі не поступалась. Більше того, коли радянські війська увійшли в Чехословаччину, єдина зі Спілки письменників виступила із засудженням. За таку витівку її не арештували, але про видання своїх творів треба було забути на довгих 16 років. Та жінка не здавалася й не зраджувала свої принципи. У радянські часи брала активну участь у дисидентському русі, за що була надовго відлучена від літературного процесу.

Свою позицію Ліна Костенко відстоювала й під час незалежності України. Коли Віктор Ющенко хотів вручити їй орден Героя України, відмовилася, мотивуючи, що «політичної біжутерії не носить».

17 грудня 2010 року відбулась презентація довгоочікуваного роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», в якому жінка дала оцінку сьогоденню. «Це не «жіночий роман». Але я не навмисне. Це не епатаж. Я подумала, як я почну цей роман. І виникла фраза перша. Мій герой сказав мені: «Я завжди був нормальною людиною». Так почався «чоловічий роман». Я почала його писати, розгрібаючи світову інформацію і нашу українську. Одним словом, це сюрреалістичний Вавілон сучасного світу», – так майстриня слова розповідала про свій роман під час презентації.

Ліна Костенко не любить публічності, телекамер і шуму. Та під час виборів президента у травні 2014 року все ж дала оцінку сучасності:

«Ще в 93-му я написала “І знов сидять при владі одесную. Гряде неоцинізм, я в ньому не існую!”». Тепер ми з вами маємо неоцинізм та війну. Україну докотили до прірви. Мій сьогоднішній вибір за майбутнє молодих. У мене теж є діти, онуки. Хочу, щоб вони жили в нормальній країні. Наше покоління загартоване. А от як вам жити? Вам треба воювати? Захищатися? Он хлопці захищали... Опинилися у двозначному становищі. Українські військові бояться ненароком поранити мирних жителів, а бандити з іншого боку – здатні на все» (новини на сайті Gazeta.ua від 25 травня 2014 р.).

Не оминула й теми Майдану та Революції гідності:

«Ви ж не бачили мене на Майдані? Не бачили. Я колись написала “одного разу ми прокинемось в іншій країні”. І що? Ми проспали свою. Але, останні події – Майдан, Небесна сотня – змінили хід історії. Ми прокинемось в іншій країні. Сподіваюсь у такій, яку хочемо. Якби не цей артроз, я б зараз поїхала в Макіївку, Донецьк, Луганськ. Пам’ятаю, як перед поїздкою до Харкова мені казали «Куди ви їдете? Харків такий-сякий, російськомовний. Він вас погано прийме». Вийшло навпаки – стільки людей, як у тому «Оперному», ніколи не бачила. І вони ж стояли перед театром. А Добкін з тим, як його, «допа-гепа» не хотіли дати екран, щоб люди на вулиці теж дивилися. Але було добре. Поїду в Макіївку в Луганськ, Донецьк, Одесу, Сімферополь. Скрізь буде добре, скрізь є люди. Тільки їх треба вичакловувати. Вони ж бідні. Уявіть, якби у нас зараз по Києву бігали бандити? Як ми себе почували би? За майже чверть століття нам, українцям, треба було мати лідера. І не одного. Кримські татари – маленький народ, але є Чубаров, Джемілєв. У них акумулюється надія кримського народу. А ми все від виборів до виборів. Не можу скаржитися на свого читача, але читають мене дуже погано. Не вчитуються. В “Берестечку” написано чорним по білому: “Бува народ маленький – а великий. А ми давно розбовтані багном”. От нам багно і заважає» (Новини на сайті Gazeta.ua від 25 травня 2014 р.)

На одній з прес-конференцій Ліна Костенко нагадала, що поклик письменника – писати, а останнім часом вона мріє писати вірші не з політичним забарвленням, а «малювати птиць срібним олівцем на лляному полотні». Тож нехай ця мрія поетеси здійсниться і їй більше не доведеться писати сумні вірші про наболіле. Многая літа, пані Ліно!

Вікторія Дворянин

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...