1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Пропоную Патріарха Константинопольського Афінагора. Тому що, якщо говорити про екуменічний рух, про зближення Православної та Католицької Церкви, то починати треба звісно з нього. З цієї видатної особистості, яка разом з Папою Павлом VI почала нову сторінку в історії Христової Церкви. Нову сторінку після всіх цих суперечок, поділів, непорозумінь.

Я вважаю, що мало хто має таку християнську сміливість першим сказати про ті помилки, які були допущені з його боку і сказати, якими ми повинні бути. Першим, тому що інші ще не були готові до цього. Тобто він не тільки підготував ґрунт для подальших екуменічних стосунків між церквами, а й показав особистий приклад, яким потрібно бути, тоді, коли разом з Папою Павлом VI вони подарували один одному братні поцілунки, попросили взаємне прощення та зняли всі негативні обвинувачення, які накопилися упродовж останніх тисячу років.

 

 

 

 

 

 

Данілов Андрій Владленович, завідувач кафедри релігієзнавства Інституту теології імені святих Мефодія і Кирила Білоруського державного університету, кандидат богословя, доктор філософії Регенсбургського університету

Довідка:

Патріарх Константинопольський Афінагор І (в миру Аристоклес Спиру) народився 25 березня 1886 р. у селі Цараплана (суч. назва Васілікон). Походив з сім’ї лікаря, в 13 років втратив матір (померла від тифу). Початкову освіту здобув у рідному селі, в 1895–1899 рр. навчався в школі м. Коніці, з 1901 р. продовжив навчання в Яніні. У 1903 р. вступив на гімназійне відділення Богословського училища на о-ві Халки, в 1907–1910 рр. вивчав богослов’я та інші науки, зокрема церковнослов’янську і російську мови; захистив дисертацію на тему: «Про обрання Константинопольських Патріархів з епохи Костянтина Великого до падіння Константинополя».

Після смерті батька (1908 р.) вирішив стати монахом; в березні 1910 р. прийняв постриг з ім’ям Афінагор і був висвячений в чин диякона. З липня 1910 р. був помічником митрополита Пелагонійського Стефана у м. Монастір (сучасна Бітола), рукоположений у архидиякона, в 1912 р. новий митрополит Хризостом (Кавурідіс) призначив Афінагора начальником секретаріату. Після переходу єпархії в юрисдикцію Сербської Православної Церкви (восени 1918 р.) Афінагор відправився на Афон, в обитель Келліон (Мілопотамос). У березні 1919 р. призначений першим секретарем Священного Синоду Афінської Архиєпископії (Елладська Православна Церква), яку на той час очолював архиєпископ Мелетій. На початку 20-х рр. ХХ ст. Афінагор брав участь у створенні екуменічної комісії «Віра та церковний устрій».

У грудні 1922 року Священний Синод Елладської Церкви обрав Афінагора митрополитом Керкирським і Паксійским. Ставши архипастирем, він зарекомендував себе як поборник інтересів простого народу. В митрополичій резиденції був відкритий медичний центр і бюро з працевлаштування для греків, переселенців з Малої Азії та Східної Фракії.

Афінагор брав активну участь в роботі всесвітньої асамблеї Християнської асоціації молоді YMCA (Гельсінкі, 1926) і був присутній як спостерігач на VII Ламбетській конференції (липень 1930 р.). У серпні 1930 р. Синод Константинопольської Патріархії за згодою Елладської Церкви обрав Афінагора Архиєпископом і Екзархом Північної та Південної Америки. Новобраний Архиєпископ надав єпархіальним архиєреям статус вікаріїв і ввів особливий церковно-адміністративний орган – духовно-світські асамблеї, рішення яких у разі схвалення Патріархією ставали обов’язковими. Як і на Керкірі, Афінагор запровадив поліфонічний церковний спів під час богослужіння.

Після зречення у зв’язку з хворобою Патріарха Максима V (18 жовтня 1948) Синод Константинопольського Патріархату 1 грудня 1948 року 11 голосами з 17 обрав Афінагора на Патріарший престол. 27 січня 1949 р. у Патріаршому соборі св. Георгія відбулася його інтронізація.

Афінагор І прийняв управління Константинопольською Церквою в складний і переломний час. Він висунув програму зміцнення зв’язків між православними Церквами і наголошував на важливому ставленні до проблем суспільного життя. Він також зосередив свої зусилля на міжнародній діяльності: провів багато зустрічей з першоєрархами помісних церков, з його ініціативи відбулися всеправославні наради (1961, 1963, 1964, 1968, 1970), які багато в чому сприяли зближенню православних церков.

У 1959 р. Афінагор І відвідав Олександрійський, Антіохійський та Єрусалимський патріархати, в 1967 р. – Сербську, Румунську й Болгарську Православні Церкви, а також Ватикан, Англію і ВРЦ у Женеві, при якій з 1955 р. перебував постійний представник Константинопольської Патріархії.

Патріарх велику увагу надавав питанню міжхристиянської єдності та співпраці, до якої він закликав у своєму посланні, виданому в 1951 р. з нагоди 1500-річчя IV Вселенського Собору. На офіційних і неофіційних зустрічах було багато чого досягнено в питаннях діалогу з давніми східними (нехалкидонскими), зі Старокатолицькою і Англіканською церквами.

Розвитку спілкування Константинопольської Церкви з Заходом сприяли активні контакти її Предстоятеля з Римо-Католицькою Церквою, особливо скасування анатем 1054 р., які одночасно провели 7 грудня 1965 року Афінагор І в Константинополі і Папа Римський Павло VI в Римі.

Особливу турботу Афінагор І виявляв до духовної освіти духовенства і пастви, авторитету православної науки: в період його патріархату були засновані Православний центр Вселенської Патріархії в Шамбезі (Швейцарія, 1966 р.) та Інститут патристичних досліджень у Фессалоніці (1968 р.), відновлена Патріарша друкарня, заснована Патріархом Кирилом Лукарісом. Була проведена реорганізація єпархій Константинопольського Патріархату в Греції, Західній Європі та на Далекому Сході.

У 1967 р. Афінагор І отримав ступінь почесного д-ра юридичного факультету Віденського університету. Його діяльність відзначена різними церковними нагородами.

Помер Патріарх 7 липня 1972 р. і похований в Патріаршому монастирі Живоносного Джерела Валуклі поблизу Константинополя.

Підготувала Анна Микуляк

Фото: 1. http://www.pravenc.ru/text/77080.html

2. http://www.blagovest-info.ru

3. http://www.pravoslavie.ru/put/34693.htm

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Я вважаю, що людиною, яка зробила багато у екуменічному напрямі, зі сміливістю можна назвати нового Главу Української Греко-Католицької Церкви Патріарха Святослава Шевчука. Адже під час інавгурації одним з першочергових його завдань було налагодити хороші стосунки з УПЦ МП, тож свій візит ввічливості він зробив до Митрополита Володимира (Сабодана). І тепер блаженніший Святослав постійно наголошує на покращенні стосунків між УГКЦ і УПЦ (МП), як з канонічною церквою. Оскільки нині напруження щодо відстоювання майнових інтересів храмів вщухли і  конфліктні ситуації – це тільки поодинокі випадки.

Можу сказати, що міжконфесійна ситуація між УГКЦ і УПЦ МП нині відзначається добрими кроками стосовно покращення стосунків і безконфліктністю. Так само щодо інших конфесій – політика УГКЦ, зокрема і під проводом Святослава Шевчука має дуже позитивне та мирне налаштування до інших церков, як приклад – діалог з єпископами Римо-Католицької Церкви. Блаженніший Святослав Шевчук продовжує ту традицію, яку започаткував ще блаженніший Любомир Гузар, а також він постійно підтримує стосунки з УПЦ КП, декларує спільні політичні та національні позиції з цією церквою, бере участь у спільних акціях. Підтримує стосунки також з протестантськими організаціями, тобто УГКЦ налаштована сьогодні на дуже позитивний діалог з різними конфесіями України.

 

 

Лілія Ковалик-Васюта, головний редактор, заступник директора RISU

 

 

Довідка:

Святослав (Шевчук) народився 5 травня 1970 року у м. Стрию, Львівської обл. У період підпільної діяльності УГКЦ греко-католицькі священики служили Божественну Літургію в родинному домі Шевчуків.

У 1991–1992 роках навчався у Центрі філософсько-богословських студій «Дон Боско» у м. Буенос-Айресі (Аргентина), а у 1992–1994 роках – у Львівській духовній семінарії.

Дияконські свячення отримав 21 травня 1994 року (святитель Владика Филимон (Курчаба), священичі – 26 червня 1994 року (святитель Блаженніший Мирослав Іван Кардинал Любачівський).

У 1994–1999 роках навчався у Папському університеті св. Томи Аквінського (Рим, Італія), де здобув докторат з відзнакою Summa cum laude в галузі богословської антропології та основ моральної богослов’я візантійської богословської традиції.

У 1999–2000 рр. – префект Львівської духовної семінарії Святого Духа. А до 2007 року був віце-ректором цієї семінарії, а з червня того самого року став її ректором. Крім того, з 2001 р. був віце-деканом богословського факультету Львівської богословської академії (тепер Український католицький університет).

У 2002–2005 – Голова секретаріату та особистий секретар Блаженнішого Любомира, керівник Патріаршої курії у Львові.

14 січня 2009 року Святіший Отець Венедикт XVI поблагословив рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви про призначення отця-доктора Святослава Шевчука, ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа, Єпископом-помічником єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі (Аргентина). Новому єпископу уділено титулярний престол Castra di Galba.

Архиєрейська хіротонія відбулася 7 квітня 2009 року, у день празника Благовіщення Пресвятої Богородиці, в Архикатедральному соборі Святого Юра у Львові. Головним святителем, у присутності Блаженнішого Любомира, був Високопреосвященний Владика Ігор (Возьняк), Архиєпископ Львівський, а співсвятителями – Владика Михаїл (Микицей), Єпарх єпархії Покрова Пресвятої Богородиці в Буенос-Айресі, та Владика Юліян (Вороновський), Єпарх Самбірсько-Дрогобичцький.

На єпископському гербі владики Святослава Шевчука написано девіз церковнослов'янською мовою: «Господь просвѣщеніє моє і Спаситель мой».

10 квітня 2010 року його призначили Апостольським Адміністратор єпархії Покрови Пресвятої Богородиці у Буенос-Айресі.

Владика Святослав Шевчук вільно володіє англійською, італійською, іспанською, польською та російською мовами.

23 березня 2011 року на Виборчому Синоді Єпископів УГКЦ обраний Главою УГКЦ. А 27 березня 2011 року  введений на престол у Києві, у Патріаршому соборі Воскресіння Христового.

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Коли я почув питання про екуменічну особистість, то перша асоціація, що виникла у мене, пов’язана з постаттю отця Олександра Меня. Він у своїх творах мало говорить і заторкує безпосередньо питання екуменізму, але, з іншого боку, це людина, котра має широкі погляди. Його ерудиція, досвід, закорінення в юдаїзмі і енциклопедичні знання на тему інших релігій, на тему розвитку християнства допомагали йому насправді бути людиною, котра дивиться на християнство не лише зі свого «церковного подвір’я» і не лише з перспективи Російської Православної Церкви. Можливо така його широкість і відкритість до інших, зокрема на західне християнство, була причиною того, що його не сприймали у своєму середовищі і в результаті він загинув мученицькою смертю. Не можемо до кінця бути певними у причинах і обставинах, можемо підозрювати, вірити, що це була мученицька смерть.

Для мене, з його творів відчувається доброзичливість до іншого християнства. Він передусім наголошує на тому, що спільне, що справді є вартісним в інших християнських конфесіях. Я, як молодий семінарист, коли вперше читав його твори, то був здивований тим, що серед своїх греко-католицьких отців, котрі з самого факту того, що вони є греко-католиками повинні були дихати двома легенями, не знайшов такого. У них було, можливо, більше упередження до того, що є в західній культурі, в західному християнстві, ніж у Олександра Меня. Він, з одного боку не робив жодного синкретизму, не заважав, не робив обрядових революцій чи обрядових змін, але, з іншого боку, знав ким він є, чому він таким є. Він не хотів покидати Православної Церкви, а водночас його серце було відкритим, і в його серці містилися всі католики, православні, протестанти і навіть атеїсти. Він мав багато розуміння і милосердя до людей, котрі виховані в атеїстичній системі і можливо шукали чогось навпомацки.

 

 

 

 

Духівник УКУ о. Ігор Пецюх (УГКЦ)

 

 

Довідка:

Отець Олександр Мень – священик Російської Православної Церкви, видатний богослов і проповідник, автор багатьох книг з богослов’я, історії християнства та інших релігій.

Народився в Москві 22 січня 1935 року. Через релігійні погляди його відрахували з одного з Московських освітніх закладів. У 1958 році був рукоположений на диякона. У 1960 р. закінчив Ленінградську духовну семінарію і був висвячений на священика. Завдяки ерудиції, відкритості до інших конфесій, нехристиянських релігій та закоріненості у власній Церкві став одним з провідних християнських проповідників того часу.

Основна праця о. Олександра – «Історія релігії» в семи томах. Сюди увійшли «Син Людський», а також серія творів «В пошуках шляху, істини і життя», в якій автор висловлює погляд на історію нехристиянських релігій як шлях до християнства.

Йому належать твори «Таїнство, слово, образ», «Як читати Біблію?», а також проповідницькі та апологетичні статті. Його праці перекладені англійською, французькою, польською мовами.

Деякі представники православ’я негативно сприймали його погляди і оцінювали його діяльність як «не православну». Тому він отримував листи з погрозами. А 9 вересня 1990 року його убили за невідомих обставин.

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Окрім тих осіб, які є вже згадані на сайті «Духовність», я хотів би згадати, ще одну, яку можливо не можна окреслити сьогодні екуменічною особистістю цього чи минулого року, це радше людина, яка своє свідоме життя як священика, як науковця присвятила темі єдності церков. Він називається Архимандрит д-р Андреас Тієрмаєр, священик Німецької єпархії міста Айхштетт.

Цей священик у 1998 році в своїй єпархії за підтримки єпископа заснував навчальний заклад Collegium Orientale, українською – Східний колегіум. І від початку ідея, яка була покладена в основу діяльності цього колегіуму стосувалася того, щоб під одним дахом зібрати представників різних Східних Церков. І східних католицьких, а також не католицьких, православних і орієнтальних церков. З 1998 року в цьому колегіумі навчаються, спільно моляться представники церков з центрально-східної Європи: України, Білорусі, Румунії, Словаччини, Угорщини, а також студенти або ж священики з орієнтальних церков. Зокрема, там навчалися свого часу студенти з Вірменської Апостольської Церкви, з Еретрейської Православної Церкви, Коптської Православної церкви, Сиро-Малабарської, Сиро-Маланкарської унійних церков з Індії.

Метою діяльності колегіуму є те, щоб люди, які можливо в себе вдома не мають таких форм для ближчого ознайомлення, спілкування насправді на нейтральній території в Німеччині могли спільно молитися, працювати, навчатися, і так будувати містки одні між одними. А коли повернуться додому, після навчання, щоб вони могли ці ідеї далі пропагувати, бути немовби мультиплікаторами у власному церковному середовищі.

Священик Андреас Тієрмаєр керував цим колегіумом, був її ректором упродовж десяти років та пропагував екуменічні ідеї. І, я думаю, це один з таких яскравих прикладів як можна не лишень на папері пропагувати екуменізм, але також у реальному щоденному житті, що зробити набагато важче. Це очевидно був також досвід мій особистий. Це не просто так само, як у щоденному житті Ви зустрічаєтеся, спілкуєтеся з людьми інших конфесій, коли в різних людей різні погляди на речі, на питання єдності. Утім у такий спосіб з’являються нові ідеї, нові моделі, люди притираються одні до одних. І це дуже цікавий і гарний приклад, як можна плекати практичний екуменізм.

 

 

Директор Інституту історії Церкви Українського католицького університету о. д-р Андрій Михалейко

 

 

 

 

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Для мене такою особистістю є брат Роже, який був великою екуменічною особистістю. Тому що він перебував в Ісусі Христі. Його серце було відкрите для всіх скарбів різних церков. І він вчив нас, що слідуючи за Христом ми потребуємо жити у єдності і виражати те, що ще навіть не повністю, не досконало, але якимось чином вже обєднане.

 

 

 

 

 

 

 

Брат Алоїс – настоятель екуменічної спільноти ТЕЗЕ

 

Довідка:

Роже-Луї Шютц-Марсош народився 12 травня 1915 року в Швейцарії в сім’ї протестантів. У 1940 році 25-річний Роже вирішив переселитися на батьківщину своєї матері до Франції. Він був хворий на туберкульоз, але давно мріяв заснувати християнську громаду, члени якої могли б жити в євангельській простоті та творити добрі справи.

Шютц оселився в маленькому бургундської селі Тезе, де придбав занедбаний будинок і ще кілька будівель. У своєму новому будинку Роже надавав притулок біженцям, серед яких було чимало євреїв, які втекли від нацистських переслідувань. Щоб не бентежити юдеїв і католиків (сам брат Роже все життя залишався протестантом), а також атеїстів, що ховалися у нього, Шютц завжди молився один, йдучи подалі від людей.  У 1944 р. разом з кількома братами заснував християнську громаду, створену за зразком давніх чернечих обителей.

Узимку 1952-53 рр. під час тривалої молитви на самоті в мовчанні брат Роже написав «Статут Тезе», в якому виражені «деякі речі, необхідні для життя в громаді».
Брати дали обітницю безшлюбності, у них немає особистого майна все спільне. В Тезе заборонено також приймати пожертвування можна заробляти тільки своєю працею. Трудяться і приїжджають сюди паломники. Якщо хтось із братів отримує в спадок якесь майно, воно переходить до громади, яка повинна роздати всю спадщину найбіднішим. За статутом Тезе брати повинні жити в простоті і суворості.

Спочатку всі брати громади були протестантами, однак згодом серед них з’явилися і католики.

Між 1962 і 1989 роками брат Роже відвідав більшість східноєвропейських країн. Іноді він приїжджав на молодіжні зустрічі, які були офіційно дозволені, але проходили під наглядом влади, а іноді просто надавав візити, під час яких йому не дозволяли виступати перед публікою. «Я буду мовчати разом з вами», говорив він християнам цих країн, до яких приїжджав.

У наші дні громада Тезе один з центрів екуменічного життя Європи. Щороку молодіжні групи приїжджають на південь Франції, щоб поспілкуватися, попрацювати, відпочити і помолитися разом зі своїми однолітками та братами громади. Усього за рік у паломництві беруть участь десятки тисяч молодих християн католиків, протестантів і православних. Щороку після Різдва проходить ще масштабніша акція зимова екуменічна зустріч громади Тезе: десятки тисяч молодих паломників з усього континенту з’їжджаються в одне з великих європейських міст на п’ять днів.

За час своєї екуменічної діяльності брат Роже був удостоєний Темплтоновської премії за (1978 р.). Ця нагорода присуджується за «прогрес в дослідженні або відкриття в галузі духовних реалій».

Брат Роже Шютц був убитий увечері 16 серпня 2005 року. Трагедія сталася в Тезе під час богослужіння. 90-річний засновник спільноти помер на місці.

Підготувала Анна Микуляк

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...