1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Пропоную вибрати екуменічною особистістю Митрополита Київського Володимира, предстоятеля Української Православної Церкви. Переглядаючи церковні інформаційні сайти, зауважую, що до нього звертаються як політичні, так і церковні діячі. І серед останніх є  католики, греко-католики, протестанти. Ось нещодавно його відвідав глава УГКЦ Святослав (Шевчук), також кілька років тому була зустріч із кардиналом Вальтером Каспером. Тобто часто відбуваються зустрічі із представниками неправославної конфесії і це не тільки офіційний жест, а сподівання на те, що це якось послужить християнській єдності.

Ще один приклад з особистої практики стосовно протестантів. Колись у Києві в Кірсі святої Катерини служив німецький пастор Петер Закхі. Я приводив до нього своїх студентів у Кірху, він розповідав нам про Реформацію. І одного разу розповів такий випадок: було свято і пастор прийшов привітати митрополита Володимира, коли він заходив, Володимир усміхнувся і сказав: «О! Наш пастор прийшов!». Тобто у митрополита відчувається тепле ставлення до представників інших конфесій. Інакше всього цього, про що розповідав не було б. Можливо його екуменічною школою був приклад петербурзького митрополита Нікодима Ротова, коли  Володимир ще був монахом.

У офіційному спілкуванні з інославними митрополит досить обережний, але, як я вже зазначив, має тепле ставлення до них. Тому що, він був також деякий час у Західній Європі, очолював парохії РПЦ  і тому можливо його особисті стосунки з кардиналами, єпископами інших конфесій покращили екуменічні стосунки. Взагалі він людина виважена, спокійна, дружелюбна, відкрита. Думаю, що, як і багато християн, він бажає, щоб єдність була не такою, як зараз, а тіснішою.

Звісно церкви якось контактують між собою, але як казав о. Іван Дацько: «Ми тільки говоримо, а православні на своєму залишаються, католики на своєму».

 

 

 

о. Андрій Клюшев, настоятель Храму св. Миколая при університеті Державної податкової служби України в м. Ірпінь

 

Довідка:

Предстоятель Української Православної Церкви Митрополит Київський і всієї України Володимир (у миру — Віктор Маркіянович Сабодан) народився 23 листопада 1935 року в селі Марківці Летичівського району Кам’янець-Подільської (нині Хмельницької) області в селянській родині. У сім’ї було четверо синів, з яких Віктор наймолодший.

З дев’яти років майбутній митрополит виконував різні послухи у Храмі св. арх. Михаїла в рідному селі. З 1944 р. навчався у Марковецькій початковій школі, 1954–1962 рр. – в Одеській та Ленінградській духовних семінаріях.

11 червня 1962 року Віктор Сабодан закінчив навчання, і за власним бажанням був направлений в Одеську єпархію. 14 червня 1962 року Високопреосвященний Борис (Вік), Митрополит Херсонський і Одеський висвятив Віктора Сабодана у чин диякона, 15 червня – у чин єрея, а 26 серпня – відбувся постриг у чернецтво, під час якого взяв ім’я на честь святого рівноапостольного великого князя Володимира.

Єромонах Володимир був призначений викладачем Одеської духовної семінарії, де виконував обов’язки старшого помічника інспектора та водночас обіймав посаду секретаря Одеського єпархіального управління.

1965 року закінчив аспірантуру при Московській духовній академії. Того самого року став ігуменом і його призначили на посаду ректора Одеської духовної семінарії, а згодом  його нарекли у чин архимандрита.

Постановою Святішого Патріарха та Священного Синоду 1966 року архимандрита Володимира призначили заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі. А 23 червня 1966 року його призначили єпископом Звенигородським, вікарієм Московської єпархії, з дорученням виконувати обов’язки представника РПЦ у Всесвітній Раді Церков. Єпископську хіротонію очолив митрополит Крутицький і Коломенський Пимен (Ізвєков).

Упродовж 1970–1973 років Владика був відповідальним редактором журналу «Православний вісник».

18 квітня 1973 року його призначили єпископом Дмитрівським, вікарієм Московської єпархії, ректором Московської духовної академії та семінарії, 9 вересня його нарекли у чин архиєпископа.

3 березня 1976 року архиєпископ Володимир постановою Священного Синоду ввійшов до складу Комісії з питань християнської єдності.

16 липня 1982 року архиєпископа Володимира призначено на Ростовську й Новочеркаську кафедру з возведенням у чин митрополита. 28 березня 1984 року його призначили Патріаршим Екзархом Західної Європи. З 30 грудня 1987 року – керівник у справах Московського Патріархату й постійний член Священного Синоду. 1989 року тимчасово керував Гаазькою єпархією (Нідерланди). Наприкінці 1980-х років митрополит Володимир активно займався суспільною діяльністю.

У 1990 році був одним із трьох кандидатів на Патріарший Престол, другим за кількістю голосів після вибраного Патріархом Митрополита Ленінградського і Новгородського Алексія (Ридигера).

На Архиєрейському Соборі РПЦ 30–31 січня 1990 року для підвищення авторитету священноначалля Православної Церкви в Україні було прийняте нове «Положення про екзархати». Цей документ надав Українському Екзархату більше прав у самоврядуванні, духовенство й вірні отримали можливість самостійно будувати церковне життя згідно зі своїми церковно-національними традиціями.

28 травня 1992 року Патріарх Алексій ІІ благословив митрополита Володимира на служіння на посаді Предстоятеля Православної Української Церкви. Згідно з цією постановою Митрополитові Володимиру в межах України був наданий титул «Блаженніший».

Блаженніший Митрополит Володимир є почесним доктором декількох університетів та наукових закладів світу, дійсним членом Міжнародної академії інформатизації (при Екологічній та Соціальній раді ООН) і Міжнародної кадрової академії Ради Європи.

У березні 1996 року Блаженніший Митрополита Володимира вибрали почесним головою Міжнародного комітету при ООН із питань святкування 2000-річчя Різдва Христового. Нагороджений орденами РПЦ: преподобного Сергія Радонезького I ступеня (1979), рівноапостольного князя Володимира I ступеня (1985), святого апостола Андрія Первозванного (2000), орденом УПЦ преподобних Антонія та Феодосія Печерських I ступеня, орденами всіх Помісних Православних Церков, а також державними нагородами: орденом Дружби Народів (СРСР, 1988), орденом великого князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000), IV-го (2001), III-го (2002), II-го (2005) та I-го (2008) ступенів (Україна), а також орденом Дружби (РФ, 2004), та орденом Свободи.

Блаженніший Митрополит Володимир відомий як проповідник, богослов, духовний письменник. У 1997–1998 роках побачило світ шеститомне видання його праць.

Від 10 листопада 2005 року Блаженнішому Митрополитові Володимиру було присвоєне звання «Почесний професор Київської Духовної Академії».

9 липня 2011 року, згідно з Указом Президента (№ 745/2011), Блаженніший Митрополит Володимир був удостоєний звання «Герой України» – «за видатні особисті заслуги в утвердженні духовності, гуманізму та милосердя в суспільстві, багатолітнє сумлінне служіння Українському народові, з нагоди 45-річчя хіротонії та 20-ї річниці незалежності України».

Анна Микуляк

Довідка та фото 1  за матеріалами http://orthodox.org.ua/

Фото 2 - Архів ІЕС

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Для мене саме тепер хорошим прикладом є ректор УКУ, нині єпископ Борис (Ґудзяк). Він мав на мене дуже великий вплив ще кілька років тому. Я познайомився з ним на І Екуменічному соціальному тижні і побачив наскільки він, по-перше, як людина інтелігентний та освічений. Він має такий вплив, про який сказано у православному богослов’ї: «стяжи в собі дух мирний і тисячі біля тебе спасуться». Від нього віяло спокоєм та розсудливістю. З ним було дуже приємно розмовляти. А коли я побачив плоди його праці: УКУ, архітектуру, студентство, методику викладання, те, як студенти ставляться до викладача, викладання і до самого навчання, коли я побачив фото, як він грає у футболці і шортах у баскетбол з викладачами та студентами, я був вражений і він мене наштовхнув на працю та вмотивував, щоб я більше сил і талантів віддавав тим, хто мене оточує та кого мені посилає Бог.

Тоді, під час І ЕСТ, мене дуже вразив дух, коли разом збиралися представники різних конфесій та різних світоглядів, як вони знаходили спільну мову та спілкувалися. Тому мені дуже сподобалась організація заходів під час Екуменічного соціального тижня.

Тоді о. Борис казав, що ми будуватимемо колегіум. І я не вірив, бо думав, що не можна так швидко втілити такі масштабні проекти. І ось за декілька років це стало реальністю. Адже, коли приїхав наступного разу, то переночував у прекрасних умовах і побачив, у яких чудових побутових умовах живуть студенти. Тому я вірю в нього і бачу, що у нього все вийде. Бо тут головне Бог. І це відчувають люди і допомагають. Отож сьогодні для мене екуменічна особистість у найкращому сенсі цього слова – це владика Борис (Ґудзяк).

УКУ – це структура, в якій хочеться бути кожній нормальній людині. І я теж це відчув, хоча й православний. Але завдяки владиці у мене було переосмислення цінностей, світогляду. І після цього у мене з’явилося багато не тільки знайомих, а й друзів з різних конфесій і священнослужителів, активних мирян і молодих людей, які не тільки навчаються, а ще й є волонтерами і роблять багато добрих справ і цим показують приклад молоді. Для мене це своєрідний девіз: «Не розмовляй, а сам працюй» – і все буде добре. Владика Борис так і робить: він не розмовляє, а працює і плоди його праці надзвичайно великі.

 

 

Протодиякон Іоан Діденко, Голова відділу благодійності Київської єпархії УПЦ, директор Благодійного фонду «Віра. Надія. Любов»

 

 

Довідка:

Владика Борис Ґудзяк – єпископ Української Греко-Католицької Церкви народився 24 листопада 1960 року в місті Сиракузи, штат Нью-Йорк, США, в родині українських емігрантів. Закінчив католицьку середню школу, Академію християнських братів, а також Школу українoзнавства ім. Лесі Українки. Активний член Пласту.

Від 1978 року до 1995 року навчався в Сиракузькому університеті (США), Папському Урбанському університеті, Папському Орієнтальному інституті в Італії та Гарвардському університеті (США).

У 1992 році здобув ступінь доктора славістики і візантиністики у Гарвардському університеті. Того самого року приїхав в Україну і заснував Інститут історії церкви в м. Львові.

26 листопада 1998 року прийняв таїнство священства в соборі святого Юра у Львові (святитель – владика Софрон Мудрий).

Упродовж 2000–2002 років був ректором Львівської богословської академії. А від 2002 року дотепер – ректор Українського католицького університету, єдиного католицького університету на пострадянському просторі.

З 2008 року – голова Комісії у справах кадрового забезпечення Києво-Галицького архиєпископства УГКЦ. Наступного року став членом надзірної ради Міжнародної асоціації католицьких університетів.

2010 року патріарх Любомир іменував його митрофорним протоєреєм. А 26 серпня 2012 року хіротонізований на єпископа в Архикатедральному Соборі Святого Юра у Львові (святитель – Блаженніший Патріарх Святослав (Шевчук), Глава УГКЦ) у зв’язку з призначенням Апостольським екзархом для українців-католиків у Франції, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі та Швейцарії.

Має багато відзнак та нагород:

2001 рік – «Науковець року 2000» згідно з рішенням оргкомітету Акції «Галицький Лицар».

2005 рік – кавалер ордену «За заслуги ІІI ступеня» згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка. Кавалер ордену «За інтелектуальну відвагу», за «натхненну моральну поставу, подиву гідну самопосвяту, інтелектуальний внесок у богослов’я, створення одного з провідних українських осередків вільної думки і вільного духу, незамінної громадянської і академічної інституції – Українського католицького університету у Львові». Присуджений Капітулою незалежного культурологічного часопису «Ї».

2006 рік – «Постать року» згідно з рішенням оргкомітету Акції «Галицький Лицар».

2007 рік – відзначений оргкомітетом Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів. Почесний громадянин міста Львова.

Автор і редактор книг та статей на церковно-історичну, духовну, богословську тематику різними мовами, а також текстів про сучасне церковне життя, розвиток і реформу вищої освіти, духовність архітектури та з інших актуальних питань громадського, соціального, культурного й політичного життя.

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Слово екуменізм можна перекласти як дім, родина. І Бруно Ферреро займається тим, що будує, створює моральні і духовні засади дому і родини. Родина, коли це співпричастя людей, коли там панують цінності, вже будує єдність. Тобто родина, яка живе цінностями, робить крок до екуменізму. Тому що екуменізм – це навчитися жити разом, слухаючи, розуміючи і поважаючи один одного. Якщо родини збудовані на таких засадах, тоді ми маємо рух людських цінностей, які об’єднують людство.

Екуменізм будується за допомогою людських цінностей і через них. А справжня глибока людськість є тільки тоді, коли є Христос. Якщо я виховую, формую особу справжню, я формую людину, яка здатна зустріти людину з великої букви, тобто Христа. І це те, що робить Бруно Ферреро, – він хоче допомогти родинам, бути родинами співпричастя. А  це початок екуменізму.

 

 

отець Оноріно Пістеллато, провінційний настоятель салезіянського згромадження УГКЦ

 

 

Довідка (Credo):

Бруно Ферреро — католицький священик-монах, який належить до салезіянського згромадження, основна мета якого «виховувати добрих християн та чесних громадян». В Україні згромадження працює з 1991 року.

Отець Бруно Ферреро народився в Італії 1946 року. У юному віці вступив до салезіянського згромадження і в 17 років склав перші монаші обіти, у 1974 році став священиком. Вивчав філософію, теологію, психологію, декілька років викладав у школі. Подальша його діяльність була пов’язана з видавничою справою та журналістикою. Сьогодні він є головним редактором салезіянського вісника – офіційного журналу салезіянської родини, якій тільки в Італії виходить тиражем 350 000 примірників. Також о. Бруно Ферреро є автором педагогічних праць та книжок на теми сім’ї, виховання, а також історії для дітей та молоді.

Відомий завдяки підготовці серії книг під загальною назвою «Короткі історії для душі» («Квіти просто квітнуть», «Звуки арфи», «Політ сокола», «Життя — це все, що ми маємо», «Це знає тільки вітер», «Сорок казок у пустелі», «Часом досить промінчика», «Спів польового цвіркуна», «Таємниця червоних рибок», «Кола на воді», «Троянда також важлива»).

Анна Микуляк

Фото Сredo

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

На екуменічному горизонті не можливо не помітити вже тепер колишнього главу Церков Англіканського Сопричастя — доктора Роуена Вильямса. Оглядачі вважають його духовно найзрілішим, інтелектуально найпроникливішим і культурно найвитонченішим главою глобального Англіканського Сопричастя за останні двісті років. Його значущість лише зростатиме під час пошуку наступника, оскільки цього року Роуен Вильямс відмовився від уряду Архиєпископа Кентерберійського, залишив єпископську кафедру Св. Августина та став директором коледжу Св. Магдалини Кембріджського університету.

Який внесок Роуена Вильямса в екуменізм? Він як глава Англіканської Церкви патронував Раду єдності християн, котра координувала екуменічну діяльність з іншими христянськими Церквами та спільнотами. Для нас найцікавішим є англікансько-католицький діалог, який останніми роками був дуже плідним. Роуен Вильямс — перший Архиєпископ Кентерберійський з часу короля Генріха VIII, який взяв участь у похоронах Римського папи.  Він не лише відвідав у Ватикані похоронні богослужіння Івана Павла ІІ, але й взяв участь у папській інтронізації Венедикта XVI. Слід також згадати візит у 2010 році Венедикта XVI до Великобританії, під час якого обидва глави Церков співслужили у Вестмінстерському Абатстві. Католики зацікавлені англіканським насліддям, оскільки у Високій церкві Англії збереглася доватиканська, дореформаційна традиція богослужбового співу, яка великою мірою занедбалась у Католицькій Церкві.

Щодо екуменізму в православній площині, то тут Архиєпископ Роуен Вильямс також дуже помітна постать, бо він мав постійних представників, так званих апокризіляріїв, до Православних Церков візантійської традиції та до Орієнтальних Православних Церков, з якими він вів жвавий діалог. Був покровителем англо-православної співдружності Святих Албанія та Сергія — форуму для спілкування між православними та англіканськими християнами. А сам Архиєпископ є чи не найкращим знавцем православного богослов’я у Великобританії, бо ще у 1975 році в Оксфорді захистив докторську дисертацію з богослов’я В. Лоського. З того часу написав багато книг та статтей на тему православного богослов’я, цікавився також російською літературою і кілька років тому написав книгу про Федора Достоєвського.

Не можна недооцінювати його старань на підтримку переслідуваних християн на Близькому Сході, в Ізраїлі та Палестині. Роуен Вильямс віддав багато сил і енергії на підтримку і промоцію миру і спокою на Святій землі.

 

 

 

Роман Завійський

декан філософсько-богословського факультету УКУ

 

Довідка:

Вільямс, Роуен 104-й архиєпископ Кентерберійський – верховний єрарх Англіканської Церкви (з 2003 року). Відомий ліберальними поглядами на соціальні питання.

Роуен Дуглас Вільямс (Rowan Douglas Williams) народився 14 червня 1950 року в місті Суонсі в Уельсі, в сім’ї інженера. У 1971 р. отримав ступінь бакалавра, а в 1975 р. – магістра богослов’я в Коледжі Христа Кембриджського університету. У 1975 році також захистив докторську дисертацію з філософії на тему «Християнство в Росії» в Оксфордському університеті. З 1975 по 1977 рік викладав у Мірфілдському коледжі Воскресіння Христового неподалік від Лідса.

У 1977 році був висвячений на диякона, а через рік – на священика Англіканської Церкви. З 1977 по 1992 рік займався викладацькою і пастирською роботою в Кембриджі та Оксфорді. У 36 років став наймолодшим професором Оксфордського університету.

5 грудня 1991 року його обрали єпископом Монмутським і 1 травня 1992 року прийняв свячення. Через сім років Вільямса обрали Архиєпископом Валлійським, а вже 23 липня 2002 р. – Верховним єрархом Англіканської Церкви – архиєпископом Кентерберійським. 27 лютого 2003 року відбулася інтронізація. Вільямс став першим валлійцем щонайменше за тисячу років, якого обрали на Кентерберійську катедру.

Богословські погляди Вільямса вважаються цілком ортодоксальним, водночас він відомий як ліберал і навіть радикал у тому, що стосується соціальних питань – це робить його об’єктом критики консервативно налаштованих вірних та представників духовенства. Попри це Архиєпископ прихильник заборони абортів.

Вільямс засуджував політику Великобританії та США після 11 вересня 2001 року. Військові дії в Афганістані він називав аморальними, порівнюючи їх з тероризмом, проти якого вони були спрямовані. А коли очолив Англіканську Церкву, Вільямс виступив проти війни в Іраку. Вболівав за налагодження стосунків з мусульманами, зокрема у радіоінтерв'ю BBC висловився за введення деяких норм мусульманського права (шаріату) на території Великобританії, заявивши, що така міра могла б сприяти інтеграції мусульман у британське співтовариство. Ці заяви викликали різку реакцію з боку британських політиків і ЗМІ, пролунали вимоги про відставку Вільямса.

У березні 2012 року Вільямс оголосив, що в грудні залишив посаду Архиєпископа Кентерберійського, після чого продовжив академічну роботу, очоливши з січня 2013 року Коледж св. Магдалини в Кембриджі. ЗМІ констатували, що Вільямс викликав невдоволення церковних консерваторів своїми ліберальними поглядами і не виправдав надій прихильників радикальних змін.

Архиєпископ Вільямс – автор декількох книг на богословські та духовні теми, збірників статей і проповідей, а також двох віршованих збірок. Брав участь у кількох комісіях з питань релігійної освіти. Розмовляє сімома мовами, зокрема російською.

За матеріалами lenta.ru

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Приклад Іллі – це не лише школа щирого екуменізму для нашої спільноти, а перш за все вміння приймати іншого таким, яким він є. Ілля прожив 22 роки надзвичайно скромного життя, але про його смерть говорив увесь Львів. Він помер, коли виконував ремонтні роботи у будинку міжконфесійної християнської спільноти «Молодь до Ісуса». Вважаю його гідним звання екуменічної особистості року. Він жив у м. Стрий, краї багатому на священичі покликання для Української Греко-Католицької Церкви. Ілля теж мав прагнення служити іншим, але після підготовчого року навчання у семінарії вирішує зробити це в інший спосіб. Він залишається студентом Українського Католицького Університету, але також його серце є відкритим до людей інших конфесій і він вступає до Інституту екуменічних студій.

Ілля Онопрієнко був простим хлопцем: веселим, щирим, вдумливим і надзвичайно світлим. Його світло передавалося іншим навіть після смерті.

Під час подорожі додому після парастасу, я почула свідчення його друзів: «Ще ніколи ми не прощалися з людиною з такими радісними серцями. Він вселяє в нас дивовижний спокій і надію на Воскресіння».

У спільноту «Молодь до Ісуса» його привела любов. Він часто ділився з нами своїм прагненням, щоби всі були одно. Видається, що зі слова «екуменізм» ми зробили затерте, найчастіше політичне поняття, яке вимагає від нас ввічливого ставлення до людей інших переконань та віри. Ми часто ставимо питання єдності церковним єрархам, мовляв, як ви можете ділити Христову Чашу? Натомість, ми забуваємо, що розуміння Людини і прийняття Її – не є справою Церкви чи держави, а передусім нашого морального вибору. Для того, щоби приймати ближніх не обов’язково чекати, коли це зробить глава тої чи іншої Церкви. А варто починати з себе.

Пригадую на одній лекції про християнські місії, викладачка спитала Іллю: «Як вважаєш, чого світ саме зараз потребує від Церкви?». Ілля задумався і сказав: «Особистих свідчень! Ми вже маємо доктрину Церкви, але так і не змогли втілити все це у життя. Я мрію, що колись кожен християнин буде тим Світлом, про яке говорив Христос. Тільки через наші зустрічі з іншими, люди будуть пізнавати Його». Дякуємо Богу, що ти був у нашій спільноті та навчив нас любити чистим серцем.

 

 

 

Софія Кочмар, студентка Інституту екуменічних студій УКУ

Довідка:

Ілля Онопрієнко народився 17 серпня 1989 року у м. Тарту (Естонія). У 2012 році закінчив філософсько-богословський факультет Українського католицького університету. Цього ж року став студентом Магістерської програми екуменічних наук ІЕС УКУ. Греко-католик. Цікавився спортом, театром та музикою. Трагічно загинув 10 липня 2012 року під час обвалу будинку в центрі Львова, у якому допомагав проводити ремонт.

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...