1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Віллем Адольф Віссер’т Хуфт є однією з найголовніших і найвизначніших особистостей в історії. Після Другої світової війни він мав бачення, не як утопію, у негативному сенсі, а якраз у позитивному, яка полягала в тому, що Церкви мають наблизитися одні до одних. Він заснував Екуменічний інститут у Босе і також мав багато інших екуменічних ініціатив. Віссер’т Хуфт наполегливо втілював у життя конкретні речі, які б наблизили християнські Церкви. Можливо нам сьогодні бракує якраз його наполегливості та завзяття. А ще нам сьогодні бракує терпіння. Ми хочемо, щоб речі відбувалися дуже швидко, вже і зараз, щоб ми бачили результати, наприклад, завтра. А нам, особливо в екуменізмі, потрібно бути терплячими, для того, щоб мати силу продовжувати робити ті речі, які ми почали, навіть якщо не бачимо якогось швидкого, негайного результату або ті речі видаються нам не функціональними та неефективними. І власне Віссер’т Хуфт був такою людиною, яка була повна завзяття і наполегливості.

 

 

Пастор д-р Дагмар Хеллер, Екуменічний інститут Босе (Швейцарія)

 

 

Довідка:

Віллем Адольф Віссер’т Хуфт народився 20 вересня в м. Гарлем (Нідерланди). Брав активну участь у роботі Студентського християнського руху. У 1924 році працював у Міжнародному комітеті Асоціації молодих християн (YMCA) в Женеві. З 1926 р. працював помічником генерального секретаря Всесвітньої студентської християнської федерації (ВСХФ) Дж. Р. Мотта. Захистив докторську дисертацію в Лейденському університеті у 1928 році. З 1932 року став Генеральним секретарем Всесвітньої студентської християнської федерації (ВСХФ). Надавав значну підтримку розвитку Російського студентського християнського руху (РСХД) в еміграції. У 1946 році заснував Екуменічний інститут у м. Босе (Швейцарія) для ведення екуменічного діалогу, проведення конференцій не тільки з питань відмінностей християнських церков, але й питань миру, соціальної справедливості та расизму. Також один із засновників, у 1948 році, і керівників Всесвітньої Ради Церков. Генеральний секретар Всесвітньої Ради Церков з 1948 по 1966 роки. Почесний президент Всесвітньої Ради Церков. Помер у липні 1985 року.

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 [1 Голос]

Я пропоную обрати екуменічною особистістю року Олександра Доброєра.

Олександр – мирянин. Ми звикли до того, що зазвичай, екуменічною діяльністю займаються священнослужителі, яким так би й належало цим перейматися «професійно». Олександр служить у справах примирення християнського світу з абсолютними переконаннями та відданням.

Він щиро уболіває за єдність усією душею та глибоко певний того, що ця єдність вже існує, проте ще не явно. Насамперед, саме він є натхненником та організатором багатьох спільних молитов і зустрічей за участю офіційних церковних осіб. Пан Олександр ніколи не висуває наперед себе та свою роль, але створює умови для братського спілкування офіційних представників Церков.

Серце цього добродія по вінця повне ідеями служіння християнському об’єднанню і завжди готове ділитися ними зі світом.

Олександр – католик, глибоко вкорінений у власній церковній традиції. Та спосіб його мислення, відкритість для інших конфесій робить його зрозумілим і близьким для усіх християн. О. Доброєр завжди знайде потрібні слова для кожного.

На мою думку, ця особа – міст між людьми та общинами – заслуговує, як ніхто інший, звання «Екуменічна особистість року».

 

 

 

о. Василь Колодчин - директор БФ "Карітас-Одеса УГКЦ"


 

Довідка:

Олександр Доброєр народився у 1967 в Одесі. Закінчив філологічний факультет Одеського державного університету, а пізніше продовжив навчання богослов’я та соціології в Люблінському католицькому університеті.

Справі примирення Олександр віддав більше чверті сторіччя. Ще на початку 90-х він був організатором міжконфесійних християнських зустрічей та фестивалів в Одесі. На початку 2000 років брав участь в організації постійних екуменічних молитовних, культурних та наукових зустрічей (Неділя молитов за єдність християн, Екуменічний хресний хід у Страсну п’ятницю, Форум богословів Центральної та Східної Європи, Суспільні дні УГКЦ та ін.). З року в рік до орбіти цих зустрічей долучаються ще більше різних церковних традицій.

Провадить активну викладацьку та просвітницьку діяльність. Є членом Міжнародної групи «Примирення Церков і народів в Європі».

У 2012 році став ініціатором і співорганізатором проведення Дня юдаїзму в Україні (ця ідея з’явилася після Другої європейської екуменічної асамблеї).

1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [1 Голос]

Кардинал Христоф Шенборн – є одною з найяскравіших європейських екуменічних особистостей. Він є добрим богословом, але окрім західної думки, він прекрасно орієнтується в східній теології, що високо цінують православні. Архиєпископ Відня є активним членом Офіційної богословської комісії з діалогу між Католицькою і Православною Церквами, яка є одним з основних екуменічних інституцій у світі.

Кардинал Шенборн є екуменічним не тільки, коли йдеться про єдність християн, а й у пастирському підході до щоденних проблем своєї єпархії. Відомо, що в Австрії, зокрема у Віденській єпархії, є проблеми зі священиками, які закликають до церковного непослуху у випадку, якщо Церква відмовиться скасувати обов’язковий целібат для священиків і не зніме заборону на висвячення жіночого духовенства. Завдяки мудрості і відкритості до діалогу Архиєпископа Відня, ситуація в Австрії, яка могла вибухнути і перетворитися на схизму, церковний розкол – дещо владналася.

Кардинал зробив багато для того, щоб Австрія стала прикладом взаєморозуміння і мирного співжиття між різними релігійними спільнотами, особливо між християнами і мусульманами.

О. Алекс Танніппара, професор Інституту Dharmaram Vidya Kshetram в Бангалорі, Індія. (на фото зліва)

 

 

Підготував Павло Смицнюк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Про екуменізм ми здебільшого звикли говорити у великих масштабах, у вселенському вимірі. Бо ж його метою є примирення і поєднання усіх християн. Для нас в Україні ця справа є не так далекою і великою перспективою, як радше дуже конкретною і практичною потребою. Бо після десятиліть тоталітарного насилля над свободою сумління та бурхливого відродження релігійного життя і церковних структур наприкінці 80-х років минулого століття взаємини між вірянами і релігійними спільнотами в нашій країні перейшли динамічний і часами драматичний розвиток: від прямих конфліктів і навіть «побоїщ» до спроб порозуміння і діалогу та спільних акцій.

Тому, на питання щодо того, кого можна було б уважати екуменічною особистістю року, я спробую відповісти саме з цієї перспективи, ґрунтуючись насамперед на власному досвіді. Це, зокрема, однієї дуже свіжої події, під враженням від якої я зараз перебуваю. Це смерть дуже близької і дорогої мені, хоч, можливо, і не всім добре знаної особи, але яка для мене особисто означає і символізує той екуменізм, якого ми потребуємо і який, на мою думку, має найбільше шансів на успіх. Цей екуменізм, я назвав би екуменізмом сердець – щирих, безкорисливих і дуже персоналізованих взаємин між людьми. Я маю на увазі особу доктора Гайнера Фоґта із Швейцарії, який 21 січня 2013 року помер після важкої і виснажливої хвороби. Ця людина з маленького альпійського селища неподалік від Берна ось уже понад 20 років і в горі, і в радості завжди була і без перебільшення до останнього подиху залишалася чи не найбільшим і найвідданішим приятелем України, її народу та її Церкви (без огляду на конфесії).

Доктор Гайнер Фоґт був людиною віруючою, належав до однієї з найбільших у Швейцарії протестантських релігійних спільнот – Реформаторської Церкви. Але приблизно на початку 1990-х років, у час великих змін у Європі та в Україні, він познайомився із тодішнім ігуменом монахів-студитів о. Севастіяном Дмитрухом, який потребував термінового лікування. Від отця швейцарський лікар довідався про історію Української Греко-Католицької Церкви у підпіллі, про її переслідування і протистояння безбожному режиму. І це зацікавлення відразу вилилося в гаряче бажання допомогти цій Церкві, допомогти людям в Україні, за яким не забарилися і дуже конкретні практичні кроки, які д-р Фоґт ініціював особисто.

Передусім Гайнер почав організовувати збір медикаментів для створення доброчинної аптеки при церкві св. Михаїла у Львові, в якій студити тільки-но почали розбудовувати свій монастир. При Унівській Святоуспенській лаврі, яка також саме поставала з руїн, було закладено город із лікарськими рослинами, які вирощували для виробництва ліків. Він заснував у Карпатах санаторій для оздоровлення дітей, що потерпіли від Чорнобильської аварії.

Згодом Гайнер до цієї справи заохотив багатьох своїх співвітчизників і одновірців, які почали приїздити в Україну, вони привозили гуманітарну допомогу, співпрацювали з Фондом св. Володимира, щоб роздавати її тим, хто в потребі, відкрили кухню для бідних людей, яка функціонує до сьогодні при монастирі сестер студиток.

З часом ця діяльність набрала чіткішої організаційної форми через заснування товариства «Bär und Leu»,  тобто «Ведмідь і Лев», що символізувало співпрацю між християнами Берна і Львова. Організація збирає добровільно кошти звичайних людей та інвестує їх у конкретні харитативні проекти в Україні, допомагаючи хворим на туберкульоз, особливо в’язням тюрем, які потребують медичної опіки. Останніми роками вони розвинули програму підтримки дітей хворих на аутизм. І, що дуже важливо, члени Товариства на чолі з д-ром Фоґтом цікавилися також проблематикою міжконфесійних стосунків, організовували і надавали допомогу для проведення конференцій та зустрічей між мирянами та єрархами різних конфесій, які відбувалися  в УКУ або були зініційовані нашим університетом.

Отже, для мене постать Гайнера Фоґта є прикладом людини з великим серцем, із щирою душею, людини із здатністю відчувати болі інших, яка готова відгукнутися і прийти на допомогу незалежно від державних кордонів і конфесійних бар’єрів, що нас часто розділяють. Бо, здавалось би, що спільного може бути в якихось «кальвіністів» із багатої економічно розвиненої Швейцарії з якимись «уніатами» в убогій та забутій Україні?! Завдяки д-ру Фоґту з’явилися не просто точки дотику, а виникли цілі середовища людей, що чи не вперше в нашій новітній історії об’єдналися не проти когось, а саме задля того, щоб служити усім людям незалежно від конфесії там, де є найбільша потреба.

Отже, для мене цей приклад є взірцем справжнього, а не показного екуменізму, який, на моє глибоке переконання, і є суттю християнства як віри. Коли ми як християни через спільне свідчення і служіння в конкретних справах відкриватимемо один у одному самого Христа, виконувати Його святі Заповіді, тоді, мені здається, і екуменізм, порозуміння і поєднання між різними Церквами, буде набагато реалістичнішим і досяжнішим, ніж це собі уявляють ті, хто пробує вирішувати міжконфесійні проблеми високопарними фразами і пустопорожніми деклараціями.

 

 

 

 

 

Олег Турій, проректор Українського католицького університету

 

Довідка:

Гайнер Фокт, колишній лікар села Беатенберг, помер у 81-річному віці після тривалої хвороби.

Будучи лікарем, водночас він брав активну участь у місії гуманітарної допомоги та праці на благо миру. Значну частину свого часу і енергії він присвятив знедоленим людям України.

Боротьба з туберкульозом, допомога соціально вразливим верствам населення, особливо дітям, матерям, ув’язненим, хворим та інвалідам – усім цим вирішив займатися Гайнер Фокт після виходу на пенсію. Він заснував благодійну організацію «Берн і Львів», яку очолював як директор протягом багатьох років. Завдяки йому були запроваджені різні проекти у Львівській області та Західній Україні. Будували мости солідарності та гуманітарної допомоги від кантону Берн до Львова.

Він часто особисто приїжджав до України, подорожував і намагався допомогти там, де цього найбільше потребували.

Своїм прикладом та наполегливістю Г. Фокту вдалося залучити більше прихильників, зокрема з медичної галузі, політиків та економістів для роботи в організації «Берн і Львів». І ця співпраця, яку він започаткував продовжуватиметься.

Анна Грапенюк

1 1 1 1 1 Рейтинг 0.00 [0 Голоса (ів)]

Не наголошуватиму на світовому екуменічному русі, бо людей, які доклалися до справи єдності, багато. Але можу зосередити увагу на українському контексті, зокрема на Українській Греко-Католицькій Церкві, тому що це мені ближче.

Хочу запропонувати як екуменічну особистість о. Івана Дацька, який призначений експертом і членом Міжнародної мішаної комісії для богословського діалогу між Католицькою та православними Церквами. Комісія складається з 14 представників православних Церков і 14 представників Католицької Церкви. Участь у такій комісії, на мою думку, це вже дуже велика відзнака, зокрема, з боку Ватикану, тому що саме Папська рада зі сприяння християнській єдності призначає експертів цієї комісії. Це означає, що голова та представники цієї ради побачили його гідним, достойним і таким, який має достатній академічний багаж, щоб брати участь у цій комісії та бути її експертом.

Крім того, о. Іван має досить відкриту екуменічну позицію, про що свідчать його статті та висловлювання. Це ще один мотив, через який вважаю його екуменічною особистістю.

Ну і третя причина –  це вже практичний бік справи. о. Іван Дацько є Президентом і одним із засновників Інституту екуменічних студій (ІЕС) Українського католицького університету, який діє у Львові. Наскільки мені відомо, він був одним із тих, хто ревно відстоював ініціативу щодо створення цього інституту. Він постійно стежить за роботою ІЕС, бере участь у його діяльності, наскільки це можливо поєднувати з іншими обов’язками. о. Іван впливає на політику Інституту екуменічних студій, тобто інститут є одним з його пріоритетних зацікавлень. Адже ІЕС – це практичне втілення екуменізму, де через академічні магістерські програми втілюється екуменізм у життя, тобто відбувається навчання студентів в екуменічному дусі.

Я зазначив тільки три підстави, не так і багато, але кожен з цих пунктів, напевно, має свою історію. І тому думаю, що уже цих трьох аспектів достатньо для того, щоб вважати о. Івана Дацька екуменічною особистістю.

 

Тарас Курилець, координатор україномовної Дистанційної магістерської програми екуменічних наук ІЕС

Довідка:

Митрофорний протоєрей доктор Іван Дацько народився 9 вересня 1947 року в Німеччині. Дитячі роки провів в Англії. Юнацькі роки в Італії. Богословську освіту спочатку здобув в Українській папській малій семінарії в Римі, потім у Папській колегії Святого Йосафата теж у Римі (Папський урбаніанський університет), а завершив у Колегії Канізіанум і в Інсбруцькому державному університеті (Австрія). Далі кардинал Йосиф Сліпий висвятив його на священика Львівської архиєпархії. У 1974 році здобув ступінь доктора богослов’я у Інсбруці. Основна спеціальність – догматика, додаткова – історія.

Деякий час був префектом студентів у Колегії святої Софії у Римі. А з січня 1976 року о. д-р Іван став особистим секретарем Блаженнішого Патріарха Йосифа (Сліпого). Після смерті патріарха Йосифа став секретарем та канцлером Блаженнішого Патріарха Мирослава Івана (Любачівського).

Редагував певний час «Вісті з Риму» і Українську пресову службу, працював у Комітеті з підготовки Тисячоліття хрещення Руси-України під час римських святкувань.

Перший раз о. д-р Іван Дацько приїхав в Україну у 1990 році, а потім переїхав сюди  разом із Блаженнішим Мирославом Іваном (Любачівським). Тут став канцлером Львівської архиєпархії, а потім протосинкелом, генеральним вікарієм Львівської архиєпархії, а згодом канцлером Патріаршої курії.

У лютому 1997 р. Любомир (Гузар) уповноважив його єпископом-помічником  для зовнішніх справ УГКЦ, референтом Комісії богословської освіти та священичої формації.

У квітні 2000 р. став президентом Міжнародного бюра освіти та розвитку Греко-Католицької Церкви в Україні.

З 2005 року Президент Інституту екуменічних студій УКУ.

З 2008-го року голова Релігійного товариства «Свята Софія в Римі», яке опікується та є охоронцем усіх матеріальних надбань Патріарха Йосифа у Римі.

О. д-р Іван Дацько є експертом і членом Міжнародної змішаної комісії для богословського діалогу між Католицькою та православними Церквами.

Підготувала Анна Грапенюк

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...