1 1 1 1 1 Рейтинг 4.33 [3 Голоса (ів)]

Однією із духовних постатей недалекого минулого на Закарпатті, яка залишила певний слід у царині екуменічних змагань, є владика Іван Маргітич.

Якщо розширити межі екуменізму не тільки у справі поєднання Православної і Католицької Церков, а розглянути питання ширше, то на Закарпатті необхідні були кроки до зближення Римо-Католицької Церкви із Греко-Католицькою, оскільки у певний час була відчутна відчуженість і холодність у стосунках усіх католиків. Сталося це через агресію угорців на Закарпатті в часи Карпатської України (1939 р.). Католики-угорці придушили тоді визвольні змагання українців Закарпаття за українську державу і «потопили» їх у крові, незважаючи на їхню конфесійну належність.

Тобто так сталося, що католицька країна, католицький угорський народ повстав і проти греко-католиків. Хоча серед римо-католиків і угорців були такі, які симпатизували визвольним змаганням українців, наприклад, люди зі змішаних сімей.

А після 1989 р., коли УГКЦ вийшла з катакомб і стала вільною, тоді виникла потреба у зближенні цих двох католицьких Церков на Закарпатті. Появилась необхідність стерти кривду, заподіяну угорськими католиками, або принаймні згладити її. І однією з таких постатей, яка намагалася подолати суперечності й алогізм, зблизити церкви та припинити непорозуміння був владика Іван Маргітич.

Він сам був одним із тих, які постраждали від угорського режиму ще у 1939 році через свою патріотичну українську позицію. Ще навчаючись богослов’я на першому курсі, його заарештувала угорська влада через симпатії до Карпатської України. Через рік його звільнили.

Іван Маргітич став священиком, але не озлобився ані на угорську владу, ані на Римо-Католицьку Церкву через їхні дії у 1939 р. І найкращим прикладом цього було те, що під час Різдвяних свят у грудні 1988 р. владика Маргітич офіційно відслужив літургію угорською мовою для угорських греко-католиків у кількох селах. Тобто він не озлобився на угорців, умів прощати і миритися і не звинувачував уже тогочасну угорську владу та церковні кола, своїх сучасників, у тому, що колись із ним робили в молодості. Це такий внутрішній екуменізм. Зазнавши від угорців кривди у молодості, у зрілому віці залюбки співслужив із римо-католицькими священиками, брав участь у екуменічних зустрічах та тижні молитов за єдність християн.

Щодо Православної Церкви, то владика ніколи не відзначався екстремізмом. Він не плекав ненависті до Православної Церкви, зокрема щодо того, що вона забрала майно Греко-Католицької Церкви. І ніколи насильно не намагався повертати колишнє майно Греко-Католицької Церкви, яке перейшло у власність православних, а одним із перших на Закарпатті у своєму селі почав будувати новий храм для греко-католицької громади. Так потім завдяки його прикладу зробило багато греко-католицьких громад у нашій області, оминаючи ці конфлікти, залишаючи майно уже православним громадам, щоб нікого не кривдити, бо й там люди такі самі вірники, як і греко-католики. Отож цим вчинком владика Іван Маргітич дав нам гарний приклад екуменічної поваги і толерантності до Православної Церкви та наших православних братів. Він не був вороже налаштованим до них навіть тоді, коли вони не розуміли і не хотіли йти на таке мирне вирішення питання щодо майна, як почергове використанням храму обома громадами, що не завдавало б кривди будь-якій стороні. Але він не палав гнівом і не горів помстою щодо них за це. Такими були екуменічні погляди та постави в духовному житті владики Маргітича.

 

 

 

о. Василь Носа, парох Греко-Католицької Церкви у м. Рахів (Закарпатська обл.)

 

 

 

Довідка:

Іван Маргітич народився 4 лютого 1921 р. у с. Велика Чингава (у 1946 р. перейменовано на с. Боржавське) Виноградівського району. Навчався у сільській школі, а потім у Хустській реальній гімназії, де став учасником Пласту.

У 1941 р. вступив до Ужгородської духовної семінарії. У липні 1942 р. Івана Маргітича заарештовано за належність до юнацтва ОУН, перебував у «Ковнер-каштелі», 22 липня угорський трибунал засудив його до двох років ув’язнення. У грудні того ж року його помилували і він продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.

18 серпня 1946 р. був висвячений на священика і його скерували душпастирем до м. Рахова. За два роки і три місяці молодий священик так утвердив людей у вірі, що Успенська громада стала найбільшою у Рахові. Це дуже не подобалося радянській владі і 10 лютого 1948 р. працівники КДБ забрали в отця ключі від церкви і наказали забиратися з міста. Тож Іван Маргітич змушений був повернутися у рідне село Боржавське.

Упродовж кількох місяців КДБ постійно викликало його на бесіди, де переконувало зректися греко-католицького віровизнання і перейти у православ’я. Часто навідувалися і до хати, забирали документи. Згодом Іван Маргітич вирішив перейти у підпілля і продовжити свою священичу діяльність. 5 березня 1951 р. під час таємного вінчання Івана Маргітича заарештували і засудили до 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Чотири роки він провів у концтаборах ГУЛАГу під Омськом, а після смерті Сталіна, у вересні 1955 року, його відпустили на волю.

Після арешту та заслання в табори він щорічно відвідував свою першу громаду у м. Рахові.

У 80-х роках Іван Маргітич брав активну участь у боротьбі за легалізацію Греко-Католицької Церкви як член комітету її захисту. 10 травня 1987 року у Львові отримав архиєрейську хіротонію від єпископа Софрона Дмитерка. Після легалізації Греко-Католицької Церкви в 1989 році владика Іван Маргітич як єпископ-помічник брав активну участь у відродженні греко-католицьких громад, парохій Мукачівської єпархії і виступав за об’єднання Мукачівської греко-католицької єпархії та Української Греко-Католицької Церкви. 

Помер у 2003 році під час відправи в с. Пилипець на Міжгірщині.

На сьогодні громада м. Рахова ініціює початок беатифікаційного процесу Івана Маргітича, а також пропонує завершити розпочату владикою справу з об’єднання греко-католиків України .

Підготувала Анна Грапенюк

1 1 1 1 1 Рейтинг 4.00 [2 Голоса (ів)]

 

 

 

 

 

«На перше місце я б хотів поставити митрополита Андрея Шептицького. Сьогоднішні наші зверхники Церкви роблять дуже великі і значні кроки. Але кроки Андрея Шептицького буквально, а не в переносному значенні були закріплені кров’ю. Тобто це і спасіння євреїв, і допомога полякам.Він насправді відкликався і ніколи не стояв осторонь українських проблем. Це для мене найвищий авторитет у питаннях екуменізму».

 

 

 

Сергій Годлевський, голова Екуменічної комісії Луцького екзархату 

Довідка:

Андрей Шептицький - предстоятель Української Церкви. Митрополит Галицький, архієпископ Львівський.

Народився 29 липня 1865 року в селі Прилбичі, на Яворівщині (біля Львова), в сім'ї графів Івана Шептицького та Софії з Фредрів. Його назвали Романом Марією Александром. Батько його, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, що отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького за особливі заслуги перед князівством. У родині Шептицьких розмовляли польською, хоч батько пам'ятав про своє українське коріння.

Гімназійну освіту Роман розпочав із десяти років у батьківському домі, а іспити склав у Львівській гімназії імені Франца Йосифа. З відзнакою закінчив чотири класи, а згодом вступив у Краків, у гімназію св. Анни, яку теж закінчив із відзнакою у 1883 році. Потім навчавсяна правничому факультет Краківського університету.

1885 року Шептицький заснував інтелектуально-духовне товариство “Соцієтас Гозіяна”, навколо якого гуртувалася католицька молодь. У 1887 році отримав ступінь доктора права. Але на цьому не зупинився і розпочав студіювати право у Мюнхені, а у Відні філософію.

У квітні 1886 року Роман поїхав до Рима. Там вступив до монастиря і взяв ім’я Андрей. Того ж таки року о. Андрея призначають на посаду ігумена монастиря св. Онуфрія у Львові. 2 січня 1898 року ієромонаха Андрея призначили Станіславським єпископом. А вже 31 жовтня 1900 року єпископа Шептицького було номіновано на Митрополита Галицького.

Андрей Шептицький був засновником Студитського наукового інституту, якому подарував велику бібліотеку. 1919 року заснував богословський факультет при Духовній семінарії у Львові, який 1928 року був реорганізований в Богословську академію з філософським та теологічним факультетами (Тепер Український католицький університет).

Більше про митрополита читайте тут

Підготувала Анна Грапенюк

Фото: 1.ex.ua

2. www.day.kiev.ua

1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [1 Голос]

"о. Ігор Шабан займається екуменічною діяльністю у нашій Церкві. Проводить круглі столи, і всі матеріали розповсюджує потім по єпархіях. Кожна єпархія має свого представника, який потім презентує ці речі перед владикою, перед деканами. Так отець сіє екуменізм".

о. д-р Володимир Гринда

Довідка:

О. Ігор Шабан – доктор наук (Ph.D.) у царині екуменізму (Люблінський католицький університет, Польща, 2004 р.), тема “Пошуки єдности Церкви у творах львівських греко-католицьких митрополитів ХХ ст.”. Голова Комісії УГКЦ для сприяння єдності між християнами (з 2007 р.). Керівник відділу моніторингу та статистики Патріяршої курії в Києві (з 2006 р.). Викладач екуменічного богослов’я у Папській теологічній академії “Боболянум” (Варшава, січень–червень 2006 р.).
Освіта: докторант Колегії українських і польських університетів (Люблін, Польща, 2000–2004 рр.). Студент теологічного факультету Люблінського католицького університету (1995–2000 рр.).

Підготувала Марта Плішило

1 1 1 1 1 Рейтинг 3.00 [6 Голоса (ів)]

 

 

 

 

 

Екуменічною особистістю, на мою думку, можна назвати Зеню Кушпету. Вона беручи за основу місце зустрічі з неповносправною особою, зробила його місцем екуменізму, місцем зустрічі різних конфесій за принципом Жана Ваньє: «Ми не можемо ще розділити спільну чашу, але ми можемо об’єднатися довкола тіла Христового, яке присутнє в неповносправній особі».

 

 

 

 

 

о. Андрій Нагірняк, керівник Відділу соціальних питань Патріаршої курії УГКЦ (Київ)


Довідка:

Народилася 1952 р. у Канаді, педагог, громадський діяч у соціальній сфері. Викладала в Університеті Квінс у Кінґстон та в Королівській Концерваторії Музики в Торонто.

З 1992 р., будучи волонтером міжнародної організації “L’Arche”, займається харитативною діяльністю в Україні, з метою поширювати в українському суспільстві християнське бачення дару та особливого покликання неповносправних осіб.

Ініціатор і співзасновниця мережі спільнот “Віра і Cвітло”, яка діє в різних містах України, Навчально-реабілітаційного центру “Джерело” у Львові, Центру духовної підтримки осіб з особливими потребами “Емаус” в Українському Католицькому Університеті у Львові та першої в Україні спільноти “Лярш-Ковчег” для осіб розумово неповносправних та молоді-асистентів.

Підготувала Анна Микуляк

1 1 1 1 1 Рейтинг 5.00 [1 Голос]

Як на мене, духовна особистість року – це геніальний київський композитор Валентин Сильвестров. Нещодавно вийшов диск його дивовижно глибокої духовної музики (вже третій), а також дві книги В. Сильвестрова[1]. Після того, як до нього прийшла світова слава найвідомішого в світі українського композитора, автора симфоній, композицій, я думаю дуже важлива саме його музика, коли вона зі словами чи без. Він може написати новий гімн на слова апостола Павла, й, до речі, дуже здивуватись, що всі називають це гі́мном. Тобто «як любов терпить...» й так далі. Уривок відомий, але ніколи його не співали. А він надає музики – і всі християни можуть співати його, як на Сході, так і на Заході України. І я думаю, що взагалі, те що він робить – це певне преображення музики, слова й взагалі нашого розуміння мистецтва. Співвідношення нашого життя щодня з мистецтвом. Я намагаюсь починати свій робочий день з того, що слухаю кілька його композицій. Це мені допомагає жити і розуміти, що власне, в широкому сенсі, можна називати універсальним виміром нашого життя. Не провінційним, не локальним, не партійним, а власне людським виміром великого життя, де ми можемо зустрічатися насправді.

Слава Богу, Валентин Сильвестров у добрій формі; щодня він пише нову музику. Я хотів би, щоб всі слухали її у Львові, Києві, Одесі, Харкові. І я знаю, що багато хто слухає, виконує, грає музику Сильвестрова. Нещодавно в Австрії і в Лондоні з великим успіхом відбувся його концерт. Іван Михайлович Дзюба написав передмову до його книги, і каже, що знав у житті двох геніїв – Параджанова й Сильвестрова. Я думаю, що Україна має відкривати ще своїх геніїв.

 

Костянтин Борисович Сігов, науковець і громадський діяч, директор Центру Європейських гуманітарних досліджень Національного університету «Києво-Могилянська академія» та науково-видавничого об’єднання «Дух і Літера», головний редактор часопису «Дух і Літера»

 


[1] Валентин Сильвестров. Дочекатися музики. Лекції-бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим. – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2011 – 376 с., та ΣΥΜΠΟΣΙΟΝ: Встречи с Валентином Сильвестровым // Алла Вайсбанд, Константин Сигов (составители) – К.: ДУХ І ЛІТЕРА. 2012 – 408 с.

Довідка:

Валентин Васильович Сильвестров (30 вересня 1937, Київ) український композитор.

Закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) в 1963 р. за фахом «Композиція по класу Б. Лятошинського».

З 1960-х років музика Сильвестрова звучить на міжнародних фестивалях, його твори виконують Ґ. Кремер, О. Любимов, І. Монігетті, О. Рудін, Г. Рождественський та інші. Твори Сильвестрова виходять друком у багатьох престижних видавництвах Заходу, зокрема «Бєляєв-Петерс».

У 1960-ті роки В. Сильвестров входить до творчої групи «Київський авангард», представники якої всупереч жорсткому тиску з боку захисників панівної в СРСР естетики соцреалізму, відкривають нову сторінку історії української музики, орієнтуючись на нові стильові течії та опановуючи сучасними композиторськими техніками західноєвропейської музики. Зокрема композитор використовує в своїх творах додекафонію, алеаторику, сонористику. Характерним драматургічним принципом стає хвильова драматургія.

У 1970-ті композитор поступово відмовляється від традиційних технік авангарду, орієнтуючись на постмодернізм. Сам автор називає свій стиль «метамузикою» (метафорична музика). У музиці цього періоду переважають медитативні, споглядальні настрої. Велике значення має характерне для постмодернізму звернення до стилів минулих епох.

Особливістю стилю Сильвестрова стає постлюдійність, драматургічною рисою стає превалювання періодів спаду та diminuendo, на різних рівнях композиційної структури простежується притаманна постмодерновій парадигмі невизначеність. Характерною ознакою фактури стає наявність звукової педалі, фону, в межах якого виникають окремі знаки алюзій.

Ще однією важливою парадигмою постмодерну, що простежується у творчості Сильвестрова є невизначеність. Невизначеність виявляється як у відсутності чітких композиційних схем, у певній спонтанності мислення, так і на рівні ритмоструктур, інтонаційних побудов і звучання загалом, що нерідко межує з тишею.

 Підготувала Сніжана Зелінська

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...