1 1 1 1 1 Рейтинг 4.33 [3 Голоса (ів)]

Однією із духовних постатей недалекого минулого на Закарпатті, яка залишила певний слід у царині екуменічних змагань, є владика Іван Маргітич.

Якщо розширити межі екуменізму не тільки у справі поєднання Православної і Католицької Церков, а розглянути питання ширше, то на Закарпатті необхідні були кроки до зближення Римо-Католицької Церкви із Греко-Католицькою, оскільки у певний час була відчутна відчуженість і холодність у стосунках усіх католиків. Сталося це через агресію угорців на Закарпатті в часи Карпатської України (1939 р.). Католики-угорці придушили тоді визвольні змагання українців Закарпаття за українську державу і «потопили» їх у крові, незважаючи на їхню конфесійну належність.

Тобто так сталося, що католицька країна, католицький угорський народ повстав і проти греко-католиків. Хоча серед римо-католиків і угорців були такі, які симпатизували визвольним змаганням українців, наприклад, люди зі змішаних сімей.

А після 1989 р., коли УГКЦ вийшла з катакомб і стала вільною, тоді виникла потреба у зближенні цих двох католицьких Церков на Закарпатті. Появилась необхідність стерти кривду, заподіяну угорськими католиками, або принаймні згладити її. І однією з таких постатей, яка намагалася подолати суперечності й алогізм, зблизити церкви та припинити непорозуміння був владика Іван Маргітич.

Він сам був одним із тих, які постраждали від угорського режиму ще у 1939 році через свою патріотичну українську позицію. Ще навчаючись богослов’я на першому курсі, його заарештувала угорська влада через симпатії до Карпатської України. Через рік його звільнили.

Іван Маргітич став священиком, але не озлобився ані на угорську владу, ані на Римо-Католицьку Церкву через їхні дії у 1939 р. І найкращим прикладом цього було те, що під час Різдвяних свят у грудні 1988 р. владика Маргітич офіційно відслужив літургію угорською мовою для угорських греко-католиків у кількох селах. Тобто він не озлобився на угорців, умів прощати і миритися і не звинувачував уже тогочасну угорську владу та церковні кола, своїх сучасників, у тому, що колись із ним робили в молодості. Це такий внутрішній екуменізм. Зазнавши від угорців кривди у молодості, у зрілому віці залюбки співслужив із римо-католицькими священиками, брав участь у екуменічних зустрічах та тижні молитов за єдність християн.

Щодо Православної Церкви, то владика ніколи не відзначався екстремізмом. Він не плекав ненависті до Православної Церкви, зокрема щодо того, що вона забрала майно Греко-Католицької Церкви. І ніколи насильно не намагався повертати колишнє майно Греко-Католицької Церкви, яке перейшло у власність православних, а одним із перших на Закарпатті у своєму селі почав будувати новий храм для греко-католицької громади. Так потім завдяки його прикладу зробило багато греко-католицьких громад у нашій області, оминаючи ці конфлікти, залишаючи майно уже православним громадам, щоб нікого не кривдити, бо й там люди такі самі вірники, як і греко-католики. Отож цим вчинком владика Іван Маргітич дав нам гарний приклад екуменічної поваги і толерантності до Православної Церкви та наших православних братів. Він не був вороже налаштованим до них навіть тоді, коли вони не розуміли і не хотіли йти на таке мирне вирішення питання щодо майна, як почергове використанням храму обома громадами, що не завдавало б кривди будь-якій стороні. Але він не палав гнівом і не горів помстою щодо них за це. Такими були екуменічні погляди та постави в духовному житті владики Маргітича.

 

 

 

о. Василь Носа, парох Греко-Католицької Церкви у м. Рахів (Закарпатська обл.)

 

 

 

Довідка:

Іван Маргітич народився 4 лютого 1921 р. у с. Велика Чингава (у 1946 р. перейменовано на с. Боржавське) Виноградівського району. Навчався у сільській школі, а потім у Хустській реальній гімназії, де став учасником Пласту.

У 1941 р. вступив до Ужгородської духовної семінарії. У липні 1942 р. Івана Маргітича заарештовано за належність до юнацтва ОУН, перебував у «Ковнер-каштелі», 22 липня угорський трибунал засудив його до двох років ув’язнення. У грудні того ж року його помилували і він продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії.

18 серпня 1946 р. був висвячений на священика і його скерували душпастирем до м. Рахова. За два роки і три місяці молодий священик так утвердив людей у вірі, що Успенська громада стала найбільшою у Рахові. Це дуже не подобалося радянській владі і 10 лютого 1948 р. працівники КДБ забрали в отця ключі від церкви і наказали забиратися з міста. Тож Іван Маргітич змушений був повернутися у рідне село Боржавське.

Упродовж кількох місяців КДБ постійно викликало його на бесіди, де переконувало зректися греко-католицького віровизнання і перейти у православ’я. Часто навідувалися і до хати, забирали документи. Згодом Іван Маргітич вирішив перейти у підпілля і продовжити свою священичу діяльність. 5 березня 1951 р. під час таємного вінчання Івана Маргітича заарештували і засудили до 25 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Чотири роки він провів у концтаборах ГУЛАГу під Омськом, а після смерті Сталіна, у вересні 1955 року, його відпустили на волю.

Після арешту та заслання в табори він щорічно відвідував свою першу громаду у м. Рахові.

У 80-х роках Іван Маргітич брав активну участь у боротьбі за легалізацію Греко-Католицької Церкви як член комітету її захисту. 10 травня 1987 року у Львові отримав архиєрейську хіротонію від єпископа Софрона Дмитерка. Після легалізації Греко-Католицької Церкви в 1989 році владика Іван Маргітич як єпископ-помічник брав активну участь у відродженні греко-католицьких громад, парохій Мукачівської єпархії і виступав за об’єднання Мукачівської греко-католицької єпархії та Української Греко-Католицької Церкви. 

Помер у 2003 році під час відправи в с. Пилипець на Міжгірщині.

На сьогодні громада м. Рахова ініціює початок беатифікаційного процесу Івана Маргітича, а також пропонує завершити розпочату владикою справу з об’єднання греко-католиків України .

Підготувала Анна Грапенюк

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...