- Деталі
- Створено: 29 листопада 2010
14 грудня українці мають неабияку нагоду поділитись з ближнім, навіть якщо цього ніколи не робили. Адже саме цей день є приурочений доброчинності та спрямований на те, щоб якось звернути увагу нашого суспільства до тих, хто в потребі. Ця дата у календарі позначена червоним від 13 грудня 2007 року згідно з указом Президента України «Про благодійництво», у якому зазначено: «…з метою утвердження принципів гуманізму і милосердя, сприяння розвитку благодійної діяльності та на підтримку ініціативи громадських організацій…». Не дивно, чому у календарі з’явилось це свято, адже в Україні щороку кількість благодійних організацій збільшується, і у деяких містах зареєстровано більше чотирьохсот благодійних організацій.
- Деталі
- Створено: 29 жовтня 2010
Після довгої літньої перерви львів’яни і гості міста знову зібрались, щоб помолитись разом в молитві Тезе. Вдалось їм це завдяки «Дню довіри», який відбувся 9 жовтня і став підсумковою нотою 3-го Екуменічного Соціального Тижня. Цей день дав надію молоді на те, що така молитва знову буде відбуватись у Львові з визначеною періодичністю.
Тезе – це маленьке село у Франції, куди ще в далекому 1940-му, приїхав молодий брат Роже. Там після Другої Cвітової війни, він розпочав спільну молитву в притулку для біженців, який він організував. Хоча брат Роже уже відійшов у вічність, та традиція спільної екуменічної молитви живе до сьогодні і зустрічі Тезе відбуваються не лише у Франції, але в інших країнах світу.- Деталі
- Створено: 15 вересня 2010
До Унева дійшли всі, навіть літня пані, яка спочатку мала намір пройти разом з усіма прочанами лише кілька кілометрів. Проте вона одна з перших увійшла в браму Унівського монастиря після трьох днів ходи, трьох днів, у які умістилося тисяча й один образ солідарності людей різного віку, освіти, соціального статусу… Ось дівчина – їй лише дванадцять, а вона йде з усіма, усміхається, а в руці в неї вервиця; ось юрба хлопців – жартують із дівчатами, а між тим співають пісні прослави Господеві; он йде професор університету (зазвичай його бачила лише по телебаченню), а він тут, поруч, також йде, хоч вже й не молодий, міг залишатися вдома; ось семінарист, повний ентузіазму й переконання у правильності того, що робить; а ось церква, звичайна сільська церквиця зі запахом ладану і поту, але яка ж вона простора для прочан – хто оперся, хто сів, хто навіть приліг – і це нікого не дратує...
