Деталі

Створено: 15 вересня 2010

До Унева дійшли всі, навіть літня пані, яка спочатку мала намір пройти разом з усіма прочанами лише кілька кілометрів. Проте вона одна з перших увійшла в браму Унівського монастиря після трьох днів ходи, трьох днів, у які умістилося тисяча й один образ солідарності людей різного віку, освіти, соціального статусу… Ось дівчина – їй лише дванадцять, а вона йде з усіма, усміхається, а в руці в неї вервиця; ось юрба хлопців – жартують із дівчатами, а між тим співають пісні прослави Господеві; он йде професор університету (зазвичай його бачила лише по телебаченню), а він тут, поруч, також йде, хоч вже й не молодий, міг залишатися вдома; ось семінарист, повний ентузіазму й переконання у правильності того, що робить; а ось церква, звичайна сільська церквиця зі запахом ладану і поту, але яка ж вона простора для прочан – хто оперся, хто сів, хто навіть приліг – і це нікого не дратує...