До Унева дійшли всі, навіть літня пані, яка спочатку мала намір пройти разом з усіма прочанами лише кілька кілометрів. Проте вона одна з перших увійшла в браму Унівського монастиря після трьох днів ходи, трьох днів, у які умістилося тисяча й один образ солідарності людей різного віку, освіти, соціального статусу… Ось дівчина – їй лише дванадцять, а вона йде з усіма, усміхається, а в руці в неї вервиця; ось юрба хлопців – жартують із дівчатами, а між тим співають пісні прослави Господеві; он йде професор університету (зазвичай його бачила лише по телебаченню), а він тут, поруч, також йде, хоч вже й не молодий, міг залишатися вдома; ось семінарист, повний ентузіазму й переконання у правильності того, що робить; а ось церква, звичайна сільська церквиця зі запахом ладану і поту, але яка ж вона простора для прочан – хто оперся, хто сів, хто навіть приліг – і це нікого не дратує...

Люди по селах – окремий томик прочанських пережиттів – вони стоять уздовж дороги, хто ікону винесе, хто яблуками з відерця частує, хтось просто стане біля паркану, молитовно складе руки і блаженно усміхається.

Хтось із прочан, який до Унева йде вже не вперше, з цього приводу зауважив: «Так вони усміхаються лише один раз на рік, коли через їхнє село йдуть прочани до Унева». У селі, де «якихось 200 нумерів» нагодували і розселили 1500 прочан. Оцей спільний вчинок обох громад – тих, що йдуть, і тих, що зустрічають їх, витворює потужне річище, яким Господь транспортує такий потрібний для розбудови будь-якої незалежности матеріал, а особоливо коли йдеться про незалежність країни. Цей матеріал у народі називаємо благодаттю. Прикро, що для багатьох ця благодать виглядає чимось абстрактним, незрозумілим.

Проща – це місце, в якому благодать стає явною. Жінка, яка мала намір у не дуже вигідних «мештах» допровадити прощу з церкви Михайла до церкви Покрови, дійшла, натомість, майже босоніж до самого Унева. Врешті вона сказала мені, що за цих три дні вона запізнала запах благодаті: «Для мене це був запах свіжого коржа, який мені, подорожниці, заради Христа, поклала до рук маленька дитина у Звенигороді».

Петро Дідула

Фото: Петро Дідула

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...