Львів’янка Віра Ремажевська самотужки створила єдиний в Україні навчально-реабілітаційний центр “Левеня” для дітей із вадами зору. Щороку в ньому допомагають понад тисячі слабозорих, сліпих та сліпоглухих.

Народити немовля, а за якийсь час почути вирок, що дитина незряча і не має жодних шансів на одужання, – справжній удар для батьків, після якого оговтатися зможе далеко не кожен. “Чому так сталося?”, “Чому саме з нами?”, “Хто винен?”, “А що далі?” – питання, відповідей на які досить часто батьки так і не отримують…Коли лікарі приголомшили 20-річну жінку звісткою, що у її доньки вроджена сліпота, повірити в такий діагноз було важко…

За кілька років до «виходу в життя» старшокласників з інтернатів навчають, як шукати роботу, готувати їсти і... розпоряджатися майбутніми коштами. Чи можливо за рік–два навчити вихованця інтернату бути відповідальним за себе, визначати своє майбутнє, свідомо будувати дружні стосунки, не шукати «легкого хліба»? І то людину, за яку доти все робив персонал інтернату, а усміхнені «спонсори» раз по раз привозили пакунки з цукерками й путівки на закордонний відпочинок? Проте «Програма соціальної інтеграції молоді, позбавленої батьківського піклування «Впевнений старт», яку реалізує з 2010 року Міжнародна благодійна організація «Партнерство «Кожній дитині», розробила комплексну модель підтримки випускників у час їх виходу в самостійне життя. Вже третій рік, як у чотирьох «пілотних» місцевостях Київщини запроваджено персональні програми підтримки випускників інтернатів і клуби «Як стати успішним». А в травні організовується «підсумкова» таборівка. Основні кошти на втілення цих добрих задумів ідуть iз рахунку Швейцарської агенції з розвитку та співробітництва, проте за останні роки і земляки стали збирати кошти для цієї реальної справи.

 

Одного ранку мені зателефонувала знайома і сказала, що сьогодні ми йдемо до пані Олі. Я не знала, про кого мова. Знайома пояснила, що у пані Олі день народження. Їй виповнилося 59 років. 39 з них жінка пролежала з діагнозом – неспецифічний інфекційний поліартрит та остеомієліт. Артрит призвів до деформації кісток і їхньої крихкості. Тому пані Оля навіть не може сидіти, лише лежить.

Розпочинаємо цикл публікацій матеріалів, які надійшли на конкурс «Репортери надії в Україні»

 

Уже 14 років американець Юрій Фединський живе в Украіні. Материна батьківщина наскільки припала йому до душі, що повертатися в США він не збирається.

- Україна – третьосортна країна, отруєна Чорнобилем земля комуністів. Таке я чув ще із дитинства, живучи в США, - говорить чоловік. - Однак у мене були інші погляди. Це культура моїх предків. Мої дідусь та бабуня говорили про квітучі вишні, про те, як кує зозуля, які тут гарні та щирі люди, про співи та вишиванки. Я Їхав і знав, що тут буде і чорне, і біле. І це справді так. Це моя земля, і я її не залишу.

Щоб допомагати іншим, перш за все потрібно мати величезне бажання. І не варто зважати на труднощі, непорозуміння та перші невдачі. Найголовніше – вірити у свою мету.

Завдяки своїй вірі у краще та бажання допомогти своїй донечці, сьогоднішній директор Благодійної установи “Навчально-реабілітаційний центр «Джерело»” Мирослав Николаєв ще двадцять років тому наважився із однодумцями заснувати садочкові групи для неповносправних дітей. Благодійну установу “Навчально-реабілітаційний центр «Джерело»” заснувала ще у 1993 році група батьків львівського товариства “Надія” разом із громадянами Канади для реабілітації та соціальної адаптації дітей з церебральним паралічем, розумовою неповносправністю та іншими порушеннями психомоторного розвитку. Ця установа виросла із двох груп у дитячому садочку. І сьогодні тут надають можливість дітям з особливими потребами розвинути їх здібності, побутові та соціальні вміння для найповнішої інтеграції в життя суспільства. Про розвиток центру розповів його директор Мирослав Николаєв.

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...