Їх називають львівським інді-гуртом, музичними космонавтами, ельфами в сучасному шоу-бізнесі. Цього року вийшов перший однойменний студійний альбом «Один в каное», з яким гурт об’їздив усю Україну, збираючи повні зали прихильників. Також «Один в каное» вже двічі виступав у церквах: у паризькому соборі св. Володимира Великого та кембриджській каплиці св. Джона.

Гурт засновано у Львові 2010 року. Лідерка та вокалістка «Один в каное» Ірина Швайдак родом зі Золочева. Вона закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка. Будучи студенткою філологічного факультету (спеціальність «літературна творчість») Ірина написала свою дебютну пісню «Небо». Згодом назріла потреба музичного гурту, а потім знайшлися люди й можливості. Невдовзі віднайшлася назва «Один в каное»… Про успіх, скромність, друзів, чудеса, творчість і пошуки Бога говоримо з Іриною Швайдак.

Вони добровільно чи примусово зробили вибір – залишили свої домівки. Взяли валізи, дітей на руки і наче ще Когось із собою. Такого легкого та завжди присутнього, непомітного та відчутного Мандрівника у своїй всюдиприсутності. Без багажу, але зі всім необхідним. Брати зі собою Бога – це не покладена у кишеню ікона, це нова любов, яку потрібно буде дарувати.

Торстен Морітц, виконавчий секретар церковної комісії у справах мігрантів у Європі, сказав, що немає в Ісуса ні Сходу, ні Заходу, хоча Ісусова сім’я теж належала до біженців. Наскільки ж страшно утікати без Бога, якщо навіть Марії та Йосифові із Сином Божим на руках, було боязко перед втечею. Це природно, що людина потребує безпеки, надіючись відшукати її у цьому місці, до якого втікає, або ж зупинитися там, де віднайшла.

 

Психологічна допомога переселенцям – це важлива частина комплексної підтримки, необхідної для успішної адаптації людей у нових невідомих умовах, які вимушено покинули свої домівки та звичний спосіб життя внаслідок бойових дій на Сході України та окупації Криму. Про способи подолання психологічних проблем, чинники адаптації та адаптаційні ресурси розповідає кандидат психологічних наук, психолог і психотерапевт Лариса Дідковська, яка неодноразово надавала психологічну підтримку внутрішньо переміщеним особам.

Найважливіша проблема, яку переживає переселенець, – це проблема проживання втрати.

Внутрішньо переміщені особи втрачають відчуття захищеності та безпеки, звичне оточення. І все це дуже важко пережити, оскільки люди опиняються у чужому місті, без елементарних засобів існування.

Тому важко знову віднайти цю захищеність та безпеку, стабільність, подолати психоемоційне виснаження.

Волонтерки запрошують усіх охочих створювати для недоношених дітей спеціальні іграшки, які допомагають одужати.

 Замість мами – іграшка. Щоб недоношені дітки у відділенні інтенсивної терапії рефлекторно не висмикували катетерів і зондів, їм пропонують іграшку, яка… нагадує про маму. 

   «Я бачила, що мами залишають у кювезі своїм малюкам в’язані іграшки. Думала, що це просто бажання мами хоч у такий спосіб бути поруч зі своїми дітками», – розповідає Юля. А потім київські волонтерки подарували таку іграшку для Луки. Юлин синочок став набирати вагу, стискаючи у крихітній долоньці щупальця чудо-восьминіжки…

Лікарка міської дитячої лікарні виходила хлопчика з вродженим рідкісним діагнозом

Мені говорили, що у нього може бути відхилення у розумовому розвитку, Він вміє помічати те, що від нього хочуть приховати. Але Сашко залишається осторонь, спостерігаючи за дорослими ніби збоку і може казати їм щось важливе про них самих. Як Маленький Принц на чужій планеті…

Подругу з дитиною виписували з лікарні. Останні настанови лікаря, обійми з медсестричками і такими ж молодими і недосвідченими мамами. На виході до нас підбіг хлопчик. “А куди ви їдете?”– серйозно запитав і подивився в очі. “А це хто? Ти чий, хлопчику?” – запитую. Подружка квапливо відводить убік і розповідає, що Сашко – нічий, живе у лікарні. Тобто його привезла “швидка” з дитбудинку, його тут лікують, але ніхто не знає, куди ділися його батьки. “А ти мене забереш додому?”– запитує Саша…

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...