Президент Інституту екуменічних студій отець-доктор Іван Дацько протягом восьми років був особистим секретарем Патріарха Йосифа (Сліпого). Отець Іван знає, як Блаженніший проводив свій день, про що любив говорити зі студентами і чому недолюблював священиків, які занедбували молитву і науку.

– Отче Іване, розкажіть про перше знайомство з патріархом.

– Пригадую, що вперше зустрівся з митрополитом Йосифом Сліпим ще у березні 1963 р. Тоді не було можливості з ним поговорити особисто. Такий момент настав під новий 1966 рік. Тоді я для себе прийняв рішення, що хочу працювати у Львівській архиєпархії. Мені було 19, коли я прийняв це рішення. Про це я повідомив о. Івана Хому, який на той час ще не був владикою, а лише секретарем патріарха. Отець Хома обіцяв передзвонити, коли Блаженніший зможе прийняти мене. І це настало швидко – він зателефонував мені того самого вечора, що Блеженніший готовий прийняти мене 1 січня 1966 р. об годині 11-й у своїй резиденції у Ватикані. 

Біда постукала у їхні двері ще 5 років тому, коли під час обстеження виявили кісти на нирках. І, на жаль, ці кісти проростають. Тоді 14-тирічному Віталію Думащину зробили першу операцію. І після цього відвідування лікарень для цього хлопця невпинно триває.

Віталію необхідна пересадка нирки. Таку операцію можуть провести у Білорусі, її вартість – 60 тисяч доларів. Ця сума непосильна для рідних та знайомих хлопця, тому вже тривалий час друзі та волонтери, люди доброї волі намагаються зібрати потрібну суму, організовуючи благодійні ярмарки та акції. Ми попросили волонтера, викладача Національного університету «Львівська політехніка» Ольгу Скочиляс-Павлів розповісти про це докладніше.

Діти-сироти, якими опікується Центр опіки сиріт, навчаються іконопису і власноруч розписують іконостас для інтернатської каплиці святих Лаврентія та Климентія.

Ікона – це вікно до Бога. Споглядаючи її, відкриваємо для себе Небесного Татка. А чим є ікона для тих, хто не знає земних батьків?.. Знайти відповідь на це питання пробують вихованці львівських шкіл-інтернатів, якими опікується Центр опіки сиріт, адже у них є рідкісна можливість – навчатися іконопису у найкращих майстрів.

  «Малювати Бога – це малювати Батька»

 «Капеланчики» – саме так називається безкоштовна іконописна школа для дітей-сиріт та дітей із складними життєвими обставинами із Львівської санаторної школи-інтернату № 1 ім. Б.-І. Антонича, НРЦ “Довіра”, Винниківської санаторної школи-інтернату та дітей прихожан Гарнізонного храму.

Материнство як і батьківство – це найцінніший дар, якого прагне кожна сім’я. Кожне подружжя цим даром може бути благословенне по-різному: хтось швидко народжує дитинку, а хтось проходить довгий шлях у його пошуку. До того ж цей шлях вимірюється іноді не роками, а десятиліттям, а одвічне «чому?» проходить дорогою внутрішнього болю, переживань, пошуку сенсу свого життя. На цьому шляху християнське подружжя звертається із своїми проблемами-проханнями до Бога або/і до медицини. У такий спосіб визнаємо, що є духовна, Божа, складова материнства, а є медична, а точніше, людська. Вони взаємоусувають чи взаємодоповнюють одна одну у людському прагненні бути щасливим? На ці роздуми наштовхують дві історії подружжів Ігоря та Олесі, Василя і Тетяни.

Їх називають львівським інді-гуртом, музичними космонавтами, ельфами в сучасному шоу-бізнесі. Цього року вийшов перший однойменний студійний альбом «Один в каное», з яким гурт об’їздив усю Україну, збираючи повні зали прихильників. Також «Один в каное» вже двічі виступав у церквах: у паризькому соборі св. Володимира Великого та кембриджській каплиці св. Джона.

Гурт засновано у Львові 2010 року. Лідерка та вокалістка «Один в каное» Ірина Швайдак родом зі Золочева. Вона закінчила Львівський національний університет імені Івана Франка. Будучи студенткою філологічного факультету (спеціальність «літературна творчість») Ірина написала свою дебютну пісню «Небо». Згодом назріла потреба музичного гурту, а потім знайшлися люди й можливості. Невдовзі віднайшлася назва «Один в каное»… Про успіх, скромність, друзів, чудеса, творчість і пошуки Бога говоримо з Іриною Швайдак.

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...