Друга частина інтерв’ю про відродження УАПЦ. Розвиток та становлення Української Автокефальної Православної Церкви був не легким і уже в часи незалежності України. Про ці процеси та можливість єдності православ’я в Україні у розмові з Тарасом Дмитриком, головою Всеукраїнського Братства святого апостола Андрія Первозванного УАПЦ і відповідального секретаря Українського християнського академічного товариства.

– У 1992 році відбувся об’єднавчий Собор УАПЦ і частини Українського екзархату РПЦ. Церква одержала назву «Українська Православна Церква – Київський Патріархат». Тодішній патріарх УАПЦ Мстислав не визнав цього об’єднання. Чому так сталося і як це вплинула на подальшу долю УАПЦ?

 

– У 1992 році фактично ніякого об’єднання Церков не було. На час цього «об’єднання» УАПЦ очолював патріарх Мстислав, якого на цей Собор не запросили, так само, як і більшість єпископів. З боку колишнього екзархату РПЦ були присутніми тільки митрополит Філарет та єпископ Яків Панчук. Вони проголосили об’єднання УАПЦ і УПЦ, як вона тоді вже себе називала, у єдину Українську Православну Церкву Київського патріархату. Але оскільки УАПЦ очолював патріарх Мстислав, а УПЦ на тоді вже очолював митрополит Сабодан, то митрополит Філарет був позаштатним єпископом, забороненим у служінні своєю Церквою. Тож хто з ким об’єднувався незрозуміло? Звичайно, частина єпископів, духовенства і мирян не прийняла цього об’єднання, не сприйняв цього кроку і патріарх Мстислав. Він постійно надсилав свої протести і в Генеральну прокуратуру і звертався до президента Леоніда Кравчука, однак його закликів не почули. Внаслідок цього «об’єднання» УАПЦ була позбавлена юридичного статусу, а її статут був перереєстрований у статут УПЦ КП. Натомість УПЦ українські чиновники побоялися чіпати, бо за її духовенством стояла Москва, тож митрополит Володимир Сабодан перейняв керівництво, а УПЦ зберегла свій статут та юридичний статус і стала називатися УПЦ (МП). Тобто фактично це було об’єднання кількох архиєреїв УАПЦ з митрополитом Філаретом Денисенком та єпископом Яковом Панчуком. Митрополит Філарет не міг бути заступником Патріарха Мстислава. Це було неможливо навіть з погляду канонічного права, де чітко сказано, що не може бути двох єпископів у одному місті. Тобто на Київський кафедрі в одній Церкві не могло бути двох єпископів з ідентичними титулами: Патріарх Київський і всієї України і митрополит Київський і всієї України. Це нонсенс. Після такого «об’єднання» частина духовенства УАПЦ залишилася вірною своєму Першоєрархові – Патріархові Мстиславу, інша під тиском перейшла до УПЦ КП, а ще частина до УПЦ МП.

У 1993 році, після смерті Патріарха Мстислава, в УАПЦ усі єпископи на тоді мали менше 40 років, за винятком владики Михаїла Дудкевича, який відмовився стати патріархом. Тож коли постало питання, хто очолить УАПЦ, вибір єпископів і духовенства упав на о. В. Ярему. Хоч він був одруженим, у Православній Церкві не заборонено обирати кандидата до архиєрейського служіння з білого духовенства. У канонічному праві зазначається, що «жінка поставлюваного на єпископа нехай піде у віддалений монастир, а якщо буде достойна, то може бути висвячена на дияконісу». І вночі з 23 на 24 серпня 1993 року о. Володимир Ярема був пострижений у чернецтво з іменем Димитрій на честь святителя Димитрія Ростовського, а 5 вересня висвячений на єпископа Переяславського і Січеславського. Опісля на ІІ помісному соборі УАПЦ його обрали Предстоятелем УАПЦ.

Крім того, після смерті Патріарха Мстислава усі зв’язки з діаспорою перервалися. УПЦ в Канаді і УПЦ у США перейшли під юрисдикцію Константинопольської патріархії, щоб вийти з канонічної блокади і отримати євхаристійне єднання зі Вселенським православ’ям. Відповідно стосунки УАПЦ в Україні з діаспорою були перервані і відновилися лише наприкінці 90-х років. У грудні 1998 року Патріарх Димитрій і владика Ігор Ісіченко їздили до США на запрошення митрополита Костянтина і там вели переговори про відновлення євхаристійного єднання між УАПЦ в Україні і УАПЦ в діаспорі з перспективою поєднання в єдину Помісну Церкву за посередництвом і допомогою Константинопольської патріархії. У січні 1999 року Патріарх Димитрій повернувся до України і довірив мені секрет, який тепер можна уже оприлюднити, що вони з митрополитом Костянтином причащалися разом на одній літургії. Тобто можна стверджувати, що фактично єднання відбулося, але не було оприлюднене. Тоді було вирішено, що після Патріарха Димитрія Церкву очолить митрополит Костянтин і саме через нього можна буде офіційно відновити повне євхаристійне єднання усіх православних українців. З цього приводу Патріарх Димитрій навіть склав заповіт, у якому просив визнавати митрополита Костянтина Предстоятелем єдиної УАПЦ.

Однак агенти Москви доклали всіх зусиль, щоб цей заповіт не був реалізований. Після смерті Патріарха Димитрія УАПЦ не змогла на Соборі протистояти тискові владних структур та СБУ і обрала Предстоятелем Мефодія Кудрякова, який керує Церквою до сьогодні і довів УАПЦ до нинішнього стану. На жаль, ось такий сумний підсумок 14-річного керівництва митрополита Мефодія.

– Окрім шляху єдності через діаспору із Константинопольським Патріархом, можна створити єдину Помісну Православну Церкву в Україні. Впродовж 25 років діяльності УАПЦ були неодноразові спроби діалогу та єдності з УПЦ КП. Від кого була ініціатива? Та чому ці перемовини зривалися і виявилися безрезультатними?

– На жаль, Київський патріархат керується тими сама штампами, що й Московський. Останній каже, що відновити єдність православ’я в Україні можна, якщо всі повернуться з покаянням до УПЦ МП, аналогічно пропонують в УПЦ КП, особливо щодо УАПЦ. І всі ці штампи заважають реальному діалогу і реальному прогресу. На мою думку, Київський патріархат за структурою та устроєм є копією Московського. А повертатися до російських церковних традицій не варто, слід відроджувати давні українські церковні традиції, які існували до 1686 року, перед приєднанням Київської православної митрополії до Московського патріархату. І мушу визнати, що найповніше традиції автентичної Української Православної Церкви збереглися саме у Греко-Католицькій Церкві. Про це писав ще перший митрополит УАПЦ Василь Липківський. Церковні ризи, спів, українська духовна музика, церковна архітектура все це, на щастя, зберегли греко-католики, незважаючи на потужний латинський вплив.

– Тобто Українська Автокефальна Православна Церква є ближчою до Української Греко-Католицької Церкви?

– УАПЦ ставила за мету повернення до автентичної української православної церковної традиції, яка найповніше збереглася у Греко-Католицькій Церкві.

– З цього погляду, якщо повертатися до питання, чому у 90-х роках не було можливості створювати єдину українську християнську Церкву. То тепер, якщо сьогодні УГКЦ отримає визнання Патріархату від Ватикану чи можливий плідний діалог з УАПЦ щодо єдності?

– Усе це залежить від єрархів УГКЦ, якою вони бачитимуть свою Церкву. Унія задумувалася як автентична Українська Православна Церква у єднанні з єпископом Рима. Адже згодом не всі артикули Берестейської унії виконувалися. Наступним після митрополита Михайла Рогози обрано тільки Іпатія Потія, а надалі вже всіх Предстоятелів призначав Рим, як, наприклад, відбулося призначення коадютором глави УГКЦ блаженної пам’яті Мирослава-Івана Любачівського. Перші реальні вибори Предстоятеля УГКЦ відбулися лише на початку 2000-х років, після смерті кардинала Любачівського. За той час і відбулися зміни в ментальності єрархії. Після Берестейської унії і до проголошення незалежності України на землях, підконтрольних Росії, унія ліквідовувалася, а у інших країнах – у Польщі та Австро-Угорщині – греко-католики були меншиною серед римо-католиків і мусили казати: «ми такі самі католики як ви, але у нас трохи інший обряд». Сьогодні політична ситуація змінилася, греко-католики є меншиною, але у православній державі і від того, як вони будуть себе визначати: католиками, східного, візантійського обряду чи як Помісна Православна Церква у сопричасті з єпископом Рима – залежить наш український православно-католицький діалог. Греко-Католицька Церква має унікальний шанс стати осередком об’єднавчих процесів. Усе залежить від того наскільки вона зуміє достукатися і до православних, і до своїх вірних, і до Римської курії. Бо самого бажання владик недостатньо, багато залежить від Ватикану.

– Тобто УАПЦ не проти бути у сопричасті з Римом?

– Це питання порушувалося ще за часів митрополита Петра Могили. Йшлося про створення Київського патріархату, який був би у сопричасті і з єпископом Старого Рима, і з єпископом Нового Рима-Константинополя, оскільки від Константинополя ми прийняли хрещення і нехтувати матірною Церквою православні не хотіли. Вони хотіли зберігати подвійну тяглість двох традицій. І цей діалог припинився не з вини православної сторони.

– У липні цього річ, на соборі УАПЦ, єпископи знову висловили готовність до діалогу про об’єднання в єдину Помісну Православну Церкву. Наскільки можлива така перспектива?

– Якщо говорити про об’єднання між УАПЦ і УПЦ КП, то доки УАПЦ очолює митрополит Мефодій, а УПЦ КП Патріарх Філарет, ті всі ініціативи, які будуть звучати, матимуть примарні наслідки. У цьому випадку все залежить від очільників.

– З 1989 року у Львові, а потім і інших містах створюються братства. Ви як представник Братства святого апостола Андрія Первозванного УАПЦ у Львові, що можете розповісти про його роль у становленні і розвитку автокефалії?

– Завдяки тому, що в УАПЦ є активні миряни, об’єднані у Братство, Автокефальну Церкву не вдалося ліквідувати. Бо саме на парохіянах і на їхній активній позиції Церква і тримається. Багато мирян заявляли постійно про те, що дотримуються заповітів Патріархів Мстислава і Димитрія та відстоюють позицію й ідеали автокефалії, серед яких використання української мови у богослужінні, соборноправності та інших засад. Мирянські організації – це фундамент Церкви, доки є вони – доти є Церква. Такі Братства є й у інших регіонах України і щороку, у 20 числах травня, у Каневі відбувається Всеукраїнський з’їзд братств. Львівське братство має власний друкований орган – газету «Успенська вежа», яка виходить регулярно з початку 90-х років. Також братство продовжує працю над творенням єдиної Помісної Української Православної Церкви в канонічній єдності та у сопричасті з Константинопольським патріархом. У 1999 році делегацію нашого Братства у Константинополі прийняв Вселенський Патріарх.

– А які конкретні кроки з боку Константинопольського патріархату щодо здобуття сопричастя?

– Відбувається регулярне листування Братства і Вселенської патріархії. І остання підкреслює, що працює над тим, щоб відновити єдність православ’я в Україні і допомогти у встановленні Помісної Української Православної Церкви. Перепоною, на мою думку, є претензії Московського патріархату на панування над Україною. Другою причиною я вважаю бажання Константинопольського патріарха Варфоломія І провести Всеправославний Собор у 2016 році. Тому позиція Вселенської патріархії в українському питанні теж обережна і виважена.

– Цьогоріч минає 25 років від ІІІ відродження УАПЦ у Львові. Які святкування відбуваються з цього приводу?

– У липні відбулася проща до Святої Гори поблизу села Ушня Золочівського району, де у 40-х рр. після Другої світової війни було явлення Пресвятої Богородиці і на цьому місці почало бити джерело. Традиційно на свято Положення Ризи Богородиці відбувається проща. Цього року вона була присвячена 25-й річниці відродження УАПЦ. Загалом цьогорічні святкування затьмарені російською агресією в Україну, вони мали починатися в лютому, але все відбувалося дуже скромно через криваві події на Майдані, згодом російську окупацію Криму, воєнні дії на Донбасі та теракти на півдні України. Усі ці святкування відбуваються відповідно до вимог часу, в умовах війни та російської окупації. Тому вони будуть не настільки врочистими, як це планували спочатку.

Розмовляла Анна Грапенюк

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...