Вишиваний рушник супроводжував українців від народження. Перший, на який ще у давні часи баба-повитуха клала немовля, називався «родимчик», він був виготовлений з найтоншого лляного полотна. Для хрещення окремий – «крижмо». Рушники використовували на весіллі, на похороні, їх брали із собою в дорогу чумаки, воїни, заробітчани – усі, хто надовго відлучався від рідної домівки, та й хати були прикрашені найрізноманітнішими вишитими рушниками. Кожен колір, кожен символ мав сакральне значення, яке передається в народі. За орнаментом на рушнику можна було прочитати, де його створили, адже кожен регіон, кожне село, а навіть кожна родина мали свої особливості візерунків і техніки виконання.

Відродити традиції вишивання взялися сестри Махонюк. Ці дві надзвичайні жінки, незважаючи на важку хворобу – прогресуюча м’язова дистрофія – не опустили своїх рук та створюють шедеври народної творчості.

Тяжка недуга прикувала Галину і Світлану до інвалідних візків, позбавила можливості самостійно пересуватися. Ця ж недуга вразила і старшого брата Анатолія, і молодшу сестру Людмилу. Та батьки не опускали рук і з усіх сил старалися допомогти своїм дітям знайти свою життєву дорогу.

Народилися вони в селі Омеляна на Рівненщині. Згодом родина переїхала до села Овадого Володимир-Волинського району, де проживає і сьогодні. “Любов до вишивки прищепила нам мама, а бажання працювати – батько. Все починалося звично – коли були молодшими, спостерігали за тим, як мама вишиває. Потім самі почали братися за голку та пробувати створювати найпростіші візерунки. Спочатку робили це для того, аби згаяти час, та згодом робота настільки захопила, що важко було відірватися від неї”, – розповідає одна із сестер-близнючок Галина Махонюк.

Розпочинали сестри, як і всі, з копіювання вишитих узорів сільських майстринь, які їм найбільше подобалися. Та згодом зрозуміли – потрібно створювати щось своє. І якщо вишивання – це один з видів народної культури, яка збереглася з прадавніх часів, якщо це самобутнє мистецтво, то воно повинне мати свої закони, національні традиції, свої секрети, родзинки і перспективи. Тому невтомно студіювали різноманітну літературу – про вишивання хрестиком, занизування – імітацію ткацтва, особливо поширену у Волинській області, вишивання білим по білому. Майстрині володіють складними техніками вишивання свого регіону. Одна з них – нанизування (поліська техніка перетягування ниток, імітація під ткацтво). Роботи, виконані цією технікою, двосторонні. Вражають і рушники, вишиті вирізуванням та лічильною гладдю, які теж належать до особливостей волинського мистецтва. Так створювали чудові художні шедеври, які тішать око та навіюють гарний настрій, адже кожен рушник – ексклюзивний і неповторний. І назви їхні теж неповторні: «Моє Полісся», «Дотик осені», «Колискова», «Олені», «Водограй», «Соняхи», «Хвилі Світязю», «Калинова сопілка», «Замріяні мальви», «Ще треті півні не співали», «108 троянд для мами», «Клич вічного гнізда», «Яблуневий туман».

Велика праця вкладена у ці диво-полотна. У них відобразилася культурна пам’ять волинян. В узорах збереглися прадавні магічні знаки, образи «дерева життя», «берегині», символіка червоного кольору, які переосмислили й оновили.

На жаль, Світлану ще у 2009 р. забрала хвороба. «Господь покликав її до себе на небо, але я завжди відчуваю її присутність і підтримку. Слід її душі залишився у вишитих мальвах, чорнобривцях, лебедях», – ділиться Галина Махонюк.

Роботи сестер побачили у Києві, Львові, Дрогобичі, Стрию, Самборі, Трускавці. Також виставки експонувалися у Польщі та Білорусі. Їхні творці мають безліч нагород і подяк, є членами Спілки народних майстрів України. За свою творчість жінки нагороджені двадцятьма дипломами та грамотами. А в травні рушники Галини взяли перше місце на республіканському бієнале в Криму.

Близько 80 % робіт сестер є авторськими. Ще раніше сестри разом вигадували різноманітні орнаменти, малювали їх на папері, а згодом за допомогою голки та ниток втілювали на полотні. Так створюються чудові мистецькі шедеври, які милують око, тішать душу, створюють хороший настрій. І це не просто слова. Кожен рушник – ексклюзивний і неповторний, немає такого рушника, візерунок з якого повторювався б двічі.

І нині Галина Махонюк не покидає вишивання. «Без сестри важко, адже ми були наче єдине ціле і роботи робили разом, обговорювали чи не кожен хрестик, кожну лінію. Сьогодні більше раджуся з мамою. Та й хвороба дається взнаки – вишиваю повільніше. Ні, мені не важко вишивати, лишень все роблю повільніше. На один рушник потрібно близько трьох місяців. Вишивка сьогодні дуже актуальна, бо у всьому світі зростає інтерес до етнічної спадщини кожного народу, адже без минулого, без коренів немає майбутнього», – розповідає майстриня.

Всього у творчому доробку сестер близько триста рушників. Але це не межа, адже Галина Махонюк уже не уявляє свого життя без вишивки. Тому й поповнює збірку все новими і новими авторськими роботами.

Вікторія Листопадська

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...