Львів’янка Віра Ремажевська самотужки створила єдиний в Україні навчально-реабілітаційний центр “Левеня” для дітей із вадами зору. Щороку в ньому допомагають понад тисячі слабозорих, сліпих та сліпоглухих.

Народити немовля, а за якийсь час почути вирок, що дитина незряча і не має жодних шансів на одужання, – справжній удар для батьків, після якого оговтатися зможе далеко не кожен. “Чому так сталося?”, “Чому саме з нами?”, “Хто винен?”, “А що далі?” – питання, відповідей на які досить часто батьки так і не отримують…Коли лікарі приголомшили 20-річну жінку звісткою, що у її доньки вроджена сліпота, повірити в такий діагноз було важко…

Для рідних і близьких то був неабиякий стрес, проте не для самої матері. Слабка, прибита горем студентка-книгознавець, надомна в’язальниця шапочок не просто не впала у відчай, а створила власну методику та заснувала центр, щоб допомагати в горі таким же нещасним матерям.

Усе це про Віру Миколаївну Ремажевську. Тепер вона кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри корекційної педагогіки, нагороджена міжнародним дитячим орденом “Усмішки”, лауреат премії “Гордість країни”. Проте найголовніша нагорода, зі слів самої жінки, – заснування і керівництво єдиним в Україні навчально-реабілітаційним центром “Левеня” для дітей із вадами зору.

“Я мати трьох дітей – Віри, Люби та “Левеняти”. Усі вони з’явилися на світ з різницею 10 років: у 20 років я народила Віру, в 30 – Любцю, а у 40 – “Левеня”, – пояснює директор центру Віра Ремажевська.

Він є свого роду експериментальним, адже поєднує сучасну систему навчання, виховання та комплексну реабілітацію, в тому числі й медичну, дітей з вадами зору. Це єдиний заклад в Україні, у якому проживають та навчаються слабозорі, сліпі та сліпоглухі діти не лише зі Львова та Львівської області. Реабілітаційну допомогу отримують малюки з інших регіонів України, Росії, Білорусі, Молдови.

Допомогти собі

Народивши довгоочікувану доньку незрячою, Віра Ремажевська об’їздила чи не всю Україну в пошуках лікаря, який міг би відновити зір дитини. Та у відповідь чула одне: “Шансів немає, лікування безперспективне”. Зневірившись, жінка звернулася в міське управління освіти, проте й тут їй сухо відповіли: “Чекайте. Аж у сім років приведете доньку в школу для сліпих”.

“А як це “чекайте”?!” – перепитує Віра Ремажевська. – Обійшовши всі кабінети освітян, я зрозуміла, що маленькій незрячій дівчинці нічим не можуть зарадити. В студентські роки я навіть не знала, як виховувати таку дитину. Тоді цього не вчили і книжок про це не писали. Довелося плекати як звичайну дитину: часто гуляти, розмовляти. Я терпляче пояснювала, як розпізнавати предмети, користуватися побутовими приладами та не губитися в просторі”.

Віддавши дитину до школи-інтернату для незрячих, Віра Миколаївна не могла пережити хоч нетривалої, та все ж розлуки з нею. А про те, щоб донечка залишалася на ніч, навіть не йшлося. Довелося цілими днями сидіти під вікнами і чекати, коли наприкінці дня можна буде забрати її додому. Через півроку жінці пощастило влаштуватися туди секретаркою, потім – бібліотекарем. Через уміння спілкуватися з незрячими їй запропонували вести спеціальний гурток. А для того, щоб стати вчителькою, співрозмовниці “Пошти” довелося здобувати другу вищу освіту – педагогічну.

Жінку категорично не влаштовувала інтернатна система виховання, особливо незрозумілим для неї було те, чому в батьків забирають дітей.

“Це неправильно! Звичайно, допомога лікарів і вчителів неоціненна, та левова частка турбот все одно має лягти на плечі батьків. Бо ж ніхто краще за них не зможе допомогти своїм дітям, – каже Віра Миколаївна. – Я розуміла, що незрячу дитину можуть навчити математики, літератури, але навчити її жити не зможе ніхто”.

Невдоволення і прагнення чогось іншого підштовхнули жінку до написання дисертації, присвяченої розробці авторської методики допомоги дітям з вадами зору. Створювати програму Вірі Ремажевській допомагали самі незрячі, вона стосувалася найголовніших моментів та навичок життя – як запалити конфорку на газовій плиті, як обібрати картоплю, пришити ґудзик, випрасувати блузку, прибрати в квартирі, спекти хліб, зварити суп чи сповити дитину.

Для початку педагогічного експерименту із подання ранньої допомоги незрячим дітям у 1996 році наполегливій жінці віддали будівлю колишнього дитсадка. Відтак у 1999-му в одному зі спальних районів Львова, а саме на вулиці Володимира Великого, 87-а, почав діяти не садок, не садок-школа, не інтернат, а зовсім інший заклад, з іншою філософією, з іншим світоглядом, з іншими методиками та організацією роботи.

Міністерство освіти та Національна академія педагогічних наук видали спільний наказ про початок педагогічного експерименту, метою якого була розробка науково-методичних засад функціонування закладу нового типу – навчально-реабілітаційного центру.

“Левеня” – для сильних духом

Свою назву Центр отримав зовсім не випадково. Серед варіантів були “Сонячний промінчик”, “Аврора”, “Промінь”, проте “Левеня” видався найвлучнішим.

“По-перше, Левеня – це дитина міста Лева, по-друге, – дитяча істота, по-третє, – дуже сильна істота, адже створювалася в часи тотального безгрошів’я і таки змогла вижити, і по-четверте, я за гороскопом також Лев, а левиці собак не народжують”, – констатує жінка.

Вихованці центру – діти з різною патологією (і цілком незрячі, і з функціональними порушеннями зору). Тільки цей заклад в Україні займається найскладнішою категорією дітей – сліпоглухими!

У ньому навчають, виховують, лікують та подають корекційно-педагогічну допомогу більш ніж 200 особам. Крім того, щороку на консультацію та реабілітацію приїздить понад тисяча дітей з усіх областей України та з-за кордону.

До центру можуть звернутися діти раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку (з двох місяців до 12 років) із зоровою патологією:

• сліпі (з гостротою зору 0,04 і нижче на оці, яке краще бачить з оптимальною корекцією);

• зі зниженим зором (з гостротою зору 0,05-0,4 на оці, яке краще бачить з оптимальною корекцією, при цьому враховується стан інших зорових функцій – поле зору, гострота зору на близькій відстані, форми та плинність патологічного процесу);

• з функціональними порушеннями зору (амбліопія, косоокість, порушення рефракції);

• зі складним дефектом (діти з зоровою патологією та порушеннями інтелектуального розвитку, діти з зоровою патологією та порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, сліпоглухі).

В центрі є кілька відділень: середня загальноосвітня школа І ступеня, відділення для дітей дошкільного віку, реабілітаційне відділення та Центр розвитку дитини.

Незвичність центру в тому, що він орієнтований не лише на дитину, а й на її родину. Згідно з концепцією, батьки – рівноправні партнери і учасники реабілітаційного процесу. Зустрічі в батьківському клубі, консультації різних спеціалістів, спільне планування та реалізація індивідуальної програми реабілітації дають можливість батькам краще зрозуміти проблеми дитини і разом із педагогами знайти оптимальний шлях їх подолання.

До структури центру входить і патронажна служба. Це означає, що фахівці виїжджають на відстань до ста кілометрів і подають допомогу вдома, якщо в мами, тата і дитини немає можливості приїхати. А для дітей, що приїздять із батьками з інших областей, у центрі є кімнати для проживання.

Премія “Гордість країни” та орден “Усмішки”

“Це унікальний заклад, подібного в Україні немає”, “приклад професійного впровадження інклюзивної освіти в Україні”, “стовідсоткової результативності дій педагогів, медиків, психологів, які працюють у цьому закладі, нема більше в жодному закладі країни”, – так відгукувався про навчально-реабілітаційний центр “Левеня” Уповноважений Президента України з прав дитини Юрій Павленко під час нещодавнього візиту до Львова.

Про фаховість його працівників свідчать нагороди та грамоти директора Віри Ремажевської. Вона нагороджена Почесною грамотою уряду, медаллю ім. Н.І. Пільмана “За досягнення у дитячій офтальмології”, орденом православної церкви Св. Володимира, відзнакою “Відмінник освіти України”, а Указом Президента України її удостоїли почесного звання “Заслужений працівник освіти України”.

В 2010 році у категорії “Почуття обов’язку” Віра Ремажевська стала лауреатом премії “Гордість країни”. У 2012-му – однією з чотирьох українців, що були факелоносцями від України на ХХХ Олімпійських іграх у Лондоні.

Окрім заснування навчально-реабілітаційного центру, найдорожчою з-поміж усіх нагород для цієї жінки є орден “Усмішки” (міжнародна дитяча нагорода, яку за більш ніж 40 років існування одержали найвидатніші люди світу – принцеса Діана, Мати Тереза, Далай Лама і Папа Іван Павло ІІ).

“Орден “Усмішки” в Польщі заснували хворі діти. Це єдина нагорода, якої удостоюють не дорослі, а саме діти, – розповідає Віра Ремажевська. – Пригадую, як у наш заклад приїхала польська делегація і привезла довгу троянду, кришталевий келих і лимон. Мене трояндою замість меча посвятили в лицарі, у келих вичавили сік з лимона, дали його випити, і я повинна була щиро усміхнутися. Це було пречудово!”

Нагородою від Бога Віра Ремажевська вважає й свою незрячу доньку, яка, попри все, не здалася, не стала інвалідом, а навіть закінчила університет з відзнакою і тепер працює у цьому ж центрі психологом.

Наприкінці нашої розмови, гортаючи сторінки свого життя, Віра Миколаївна призналася, що навчально-реабілітаційний центр “Левеня” створила… для себе самої.

“Усе, що робить людина, – з егоїстичних мотивів. Я б також могла сказати, що відкрила центр для батьків, для дітей, суспільства чи рідної країни. Але я це зробила передовсім для себе! Я рятую себе і так рятую інших, тому що не можна порятувати інших, якщо в цьому житті не даси ради собі!” – наголошує співрозмовниця.

До теми:

Поради батькам Якщо в сім’ї народилася слабозора, незряча або ж сліпоглуха дитина: – Не впадайте у відчай! – Не шукайте винних! – Знайдіть того, хто допоможе вам у вирішенні такої проблеми! – Вірте у власні сили та йдіть далі! Адреса НРЦ “Левеня”: м. Львів, вул. Володимира Великого, 87-а (тел.: +38 (0322) 63 41 72, +38 (0322) 63 40 88) e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Ольга ШВЕДА

Львівська пошта № 40 (1365), 9 квітня 2013 (Фінальний матеріал ІІІ Всеукраїнського конкурусу «Репортери надії в Україні»)

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...