Розпочинаємо цикл публікацій матеріалів, які надійшли на конкурс «Репортери надії в Україні»

 

Уже 14 років американець Юрій Фединський живе в Украіні. Материна батьківщина наскільки припала йому до душі, що повертатися в США він не збирається.

- Україна – третьосортна країна, отруєна Чорнобилем земля комуністів. Таке я чув ще із дитинства, живучи в США, - говорить чоловік. - Однак у мене були інші погляди. Це культура моїх предків. Мої дідусь та бабуня говорили про квітучі вишні, про те, як кує зозуля, які тут гарні та щирі люди, про співи та вишиванки. Я Їхав і знав, що тут буде і чорне, і біле. І це справді так. Це моя земля, і я її не залишу.

«Ніколи не відчував себе американцем»

З8-річний український композитор, продюсер-створювач ансамблів, майстер унікальних музичних інструментів, звукорежисер, культурний активіст та педагог Юрій Фединський народився і виріс у США.

Свого часу Юркові бабуся з дідyceм були вимушені зробити тяжкий вибір - померти патріотами на своїй землі чи тікати від переслідувань. І вони обрали останнє, там, за океаном, серед таких, як вони, й досі живе Україна. Саме там від матері-українки та повністю англомовного батька-американця й народився Юрій.

Від самого дитинства хлопець марив землею своїх українських пращурів і ніколи не відчував себе американцем. 1998 року Фединський залишив США і переїхав на землю маминих батьків.

- Мій прадід воював за УПА. Мій дід був освіченим адвокатом і бачив той радянський судовий процес, що повністю базувався на хабарництві. Так, мої родичі тікали від більшовизму, від винищення. Так, вони не пережили голодомору, вони багато не бачили. Саме тому зараз я шукаю відповіді. Тут не має бути так, як є. Я побачив цю країну справжню, не з легенд та пісень. Коли я пізнав стан цієї культури, у мене взагалі пропало бажання працювати в Америці. До України треба ставитися, насамперед по-батьківськи. І це не вона нам винна, а ми їй, - вважає Фединський.

«Бандура й кобза на чужині не співають, вони там тужать»

Там, в Америці, будучи школярем Юрій знайшов у маминій фонотеці ще довоєнний запис капели бандуристів. Голос чоловіка, що лунав, став йому своїм до болю. Пізніше Юрій відшукав нащадка тієї капели - Юліана Китастого. Відтоді хлопець зрозумів своє покликання, однак «бандура й кобза на чужині не співають, вони там тужать». Здобувши першу освіту в США у Генрі Доскій (класичне фортепіано), за другою освітою Юрій приїхав до України. За десять років життя в столиці він створив там не один фольклорний ансамбль.

- Сам же отримав найголовніше - це повне усвідомлення того, як саме я хочу жити, - зізнається Юрій.

Три роки тому Фединський залишив Київ і зі своєю родиною оселився в селі Крячківка Пирятинського району.

- У нас є земля, яку ми обробляємо. В Америці я жив у величезному місті. І коли заходив до супермаркету, боявся навіть подумати, що буду їсти і звідки ті продукти. Тож нині забезпечую себе продуктами сам! Зробив собі хату. Зробив собі власний світ. Тільки село може дати людині це все! Село - це інший світ: ти хочеш їсти - ти маєш працювати.

Старий сільський дім, перероблений попередніми господарями вже на більш сучасний лад, Юрій повернув до первозданного вигляду. Оселя «згадала» про глину, білила, сволоки та піч. Хата «здивувалася», але вже звикла до інтернету, каналізації та водопроводу. Юрій уперше у своєму житті взявся за лопату, молоток. Обладнав усе у дворі. Сьогодні це затишне гніздечко, де щебечуть троє малих дітлахів. А ще, наголошує чоловік, село - це ідеальні умови, аби займатися кобзарством. Фединський - засновник та організатор кобзарських таборів у своєму селі. Двічі на рік уже три роки поспіль до їхнього з Марією двору з усіх куточків України приїздить молодь. Юрій навчає її не лише кобзарського репертуару і гри на бандурі, а й власне виготовленню древніх українських музичних інструментів. У січні цього року стартує вже четвертий кобзарський табір Фединського «Свято торбану» ( торбан - музичний інструмент, так звана «панська бандура»).

- У цілому світі на пальцях можна перелічити майстрів, які зробили хоч би один традиційний торбан. Коли хтось хоче це продовжувати, це вже свято торбану! Я хочу, аби ніхто в цій країні не міг сказати, що є якась причина, через яку він хоче, але не може цим займатися, - говорить Юрій. - Приходь і вчися, ось тобі для цього все: верстати, деревина, репертуар.

«Держава - це не сам народ, а відтак не має чинити вплив на культуру»

Жодної оплати за навчання чи проживання в таборі родина Фединських не бере. Так само, як і не приймає допомоги від влади.

- Держава - це не сам народ, а відтак не має чинити впливу на творчість, на культуру. Це не проект, не акція - це історія. Ми не збираємося співпрацювати з політиками. Нехай займаються своєю роботою, а ми будемо займатися своєю, - наголошує Фединський.

- Колись влада знищила кобзарські цехи, заборонила кобзарювання. Сьогодні так само є подібні акції, що забороняють кобзарювати по школах у Харкові. Тут, у Крячківці, тепер держава не дозволяє окремим ансамблям організовувати концерти без їхнього дозволу. Ми намагаємося відродити все це самі, і в нас уже виходить. За три роки діяльності свого кобзарського цеху Фединський виготовив понад два десятки унікальних музичних інструментів. Він не хоче робити на цьому комерції, не вміє працювати на замовлення, відтак мріє про створення музею.

- На Полтавщині немає подібного музею, і тут так само немає де придбати бандуру, кобзу чи тим більше торбан. Сюди міг би кожен прийти і подивитися на свою історію. І я збудую такий музей. Для мене майбутнє України сьогодні – це Крячківка, - зізнається Юрій.

- Ми добре працюємо. І скільки б зусиль не довелося докласти для пошуку ідеалів, ми готові це робити і робимо вже сьогодні. Кожен українець має вирішити для себе, як жити і де - на руїнах чи на землі, якою буде пишатися. Треба тільки робити те, що ти добре вмієш. І немає якогось закордонного щастя чи багатства. Усе воно тут, удома, там, де твоя рідна кров, твоє коріння. Треба жити так, і тоді буде держава.

Олена Буряк

Газета «Події та коментарі» № 2 (12) 18 січня 2013 року.

Фото:

1. Автора

2. http://www.rusguitar.ru

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...