Храм в еміграції часто є осередком духовного, соціального, громадського прихистку та допомоги. Отець Тарас Зуб ось уже другий рік є капеланом для громади УГКЦ у Неаполі. Як душпастир Храму Марії Миру в Неаполі він докладніше поділився інтернет-виданню «Духовність», чим вирізняється церковне життя українських емігрантів у цьому сонячному місті.

З чого все почалося?

Служінню в Італії передували майже 1,5 року капеланського служіння в Гарнізонному храмі Петра і Павла у Львові. Парох цього храму о. Степан Сус відразу після моїх студій в Італії запросив мене до капеланства. Відвідував полігони, найбільше мав відповідальність за поранених військових. Гасло капеланів: «Бути поруч!». Тож старався просто бути поруч.

Досвід цих хлопців багато що навчив мене. Бачив хлопців, які в інвалідних візках приїжджали на літургію, бо хотіли молитися, і для них не було перешкод. Для мене це було свідченням, якщо людина хоче прийти до Бога, вона прийде. Однак у певний момент відчув, що потрібно змінювати служіння. Невдовзі мене скерували на служіння в Храм всіх святих українського народу. Після капеланства усі нові завдання, які поставали переді мною як священиком, вже не були складними. Відтак виникла потреба замінити отця Романа Войцехівського, який служив в Італії та вже тривалий час хворів. З благословення Митрополита Львівського Ігоря Возьняка мене скерували до Неаполя. 18 січня 2018 року вперше переступив поріг цього храму. Засновником громади УГКЦ у Неаполі був о. Іван Музичка, який приїжджав сюди з Рима. Спочатку треба було познайомитися з громадою. І найкраще, де це може зробити священик – це в таїнстві сповіді.

Про стереотип, що українцям, які працюють за кордоном жити простіше, ніж вдома

Як сказав апостол Пилип до Натанаїла: «Прийди та подивися!», коли той дивувався: «А що доброго може бути з Назарета?». Тільки той, хто попробує, лиш тоді може говорити. Коли заробітчани повертаються до України у відпустку і викладаються на повну для ближніх – це неповна картина. Плачевно те, що емігранти дарунками, фінансовою підтримкою часто покривають насправді брак уваги, часу спілкування з рідними. Відомо, як багато розбитих сімей внаслідок заробітчанства, як діти не можуть правильно опанувати свободу і кошти, які їм передають батьки. З часом дитина сприймає свою маму-заробітчанку, як маму-банкомат. Більшість нашої громади – це жінки. І дуже часто, коли виникають проблеми зі здоров’ям, цій мамі нікуди повертатися, бо втрачений здоровий сімейний зв’язок. Тому завжди раджу нашим емігрантам подбати про своє помешкання. Бо за 20 років, поки тривали заробітки, діти виросли і не можуть більше слухатися мами. Хоча це не закономірність, але проблеми взаємодії поколінь дуже поширені.

Особливість служіння вірним українській громаді в Італії

В Україні люди вільніші, можуть будь-коли прийти до храму помолитися. Натомість для більшості вірних нашої громади це можливо лише у вихідні – четвер та неділю. Відмінність і в тому, що тут люди справді скривджені – з плином часу назбиралось багато проблем і фізичних, і духовних. З віком виникли проблеми зі здоров’ям. Психологічні проблеми пов’язані з тим, що тебе вважають за прислугу, твої інтереси не враховані. Адже на роботі емігранти підлаштовуються під сім’ю, де працюють, і від своєї, рідної, теж перебувають на відстані. Тому передовсім тут людина не вислухана. Особливо складно з цим жінкам. Але в храмі ми єднаємось. Завдання священика об’єднати людей. У церкві для емігрантів це особливо відчутно, бо кожен з різного регіону і кожен несе свій досвід.

Від четверга до неділі в храмі тривають богослужіння, в понеділок маю час для сім’ї, у вівторок відбувається катехитичне навчання для діток, які готуються до першої сповіді. Середа – день для харитативної діяльності, відвідування хворих, спілкування з тими, хто цього потребує.

Натхнення у служінні

Мені подобається допомагати людям, хоча розумію, що не всесильний, тому прошу допомоги завжди в Бога. Іноді люди загублені, як овечки. Цією овечкою може бути кожен. А в еміграції їх дуже багато. Коли овечка знайдена, то треба її цінувати і нести на руках. Стараюся максимально виділити час на біль іншого, на поради. Бог діє також через священика, коли він біля людей. Священик своїм прикладом, проповіддю, просто людяністю прикликає людей. Бо ніхто не хоче, щоб до нього ставилися різко. Хоча мені також доводилося говорити суворо. Однак якщо картати, то з любов’ю.

Складнощі

Мабуть, як у всіх священиків, найскладнішими є внутрішні переживання. Коли розумієш, що ти теж людина і не можеш вплинути на певні ситуації, що не все від тебе залежить. У такому разі часто допомагають товариші-священики, які мають більший досвід служіння в еміграції, радять, як вчинити, щоб не нашкодити. Допомагає також спілкування з дружиною, дитиною. Навіть дворічна дитина може запитати: «Тату, чому ти сумний?». Тоді розумію, що не самотній.

План розвитку та мрії, що стосуються української громади в Неаполі

Фундамент парохії – праця з молоддю. У нас з’являються молоді люди, яких планую зібрати разом і працювати з ними. Важливо акцентувати на цьому, бо старші рано чи пізно повернуться додому або відійдуть. Старші люди – це оборона, стіна, але, щоб діяти, потрібні руки, якими є молодь. У нас з’явився сайт, сторінка у ФБ, організовуємо паломницькі поїздки, і це гуртує. Хочемо робити гуртки, табори для дітей; зараз організували скриньку для запитань, таким чином відбувається катехизація для дорослих після літургії. Нещодавно під час Великого посту служили Хресну дорогу з музичним супроводом тріо священиків з південного регіону Італії, водночас відбувалася пряма онлайн-трансляція.

Потрібно подбати про господарський стан храму, літургійну атрибутику. Гарні речі в церкві свідчать про наше ставлення до Бога. Cпільна різдвяна просфора та вечеря також дуже об’єднала громаду. Під час таких заходів знайомимося ближче. Тоді простіше готувати проповідь, яка б була корисною саме для моїх вірних. Щоб сказати добру проповідь для емігрантів, треба самому бути емігрантом.

Сам Неаполь має свою специфіку, це контекст іншої Італії. Беззаперечно, це красиве місто з чудовою природою та численними культурними пам’ятками. Але сам менталітет вирізняється безтурботністю, непоспішністю. Утім, українці в цій атмосфері себе комфортно почувають.

Особисті духовні уроки служіння

Найбільші духовні уроки отримую з лікарні, коли відвідую хворих. Дуже переживаю, чи людина примиреною відходить до Бога чи навіть на порозі смерті ще не до кінця хоче відкритися на Нього. Водночас багато людей прийшли до храму в еміграції саме через втрату когось з рідних. Цю втрату вони не могли нічим заповнити. У той момент вони навіть не знали, чого шукали. Але цю пустку можна заповнити тільки Богом. Саме молитва за померлих допомагає пережити втрату.

Олеся Косик

Неаполь–Львів

Світлини з архіву о. Тараса Зуба та зі сторінки https://www.facebook.com/chiesa.ucraina.napoli/

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...