Дитина – найбільше щастя для батьків. Та що вони відчувають, коли одного дня чують, що їхнє життєрадісне малятко стикнулося зі страшною недугою? 15 лютого світ проявляє свою солідарність з дітьми, які змушені боротися з раком. Саме цього дня відзначаємо Всесвітній день онкохворої дитини.

Щороку близько 180 тисячам дітей на планеті діагностують цю хворобу. Однак рак – ще не вердикт. Якщо вчасно встановити діагноз і проводити ефективне лікування, то більше ніж половина хворих дітей повністю видужують. А якщо небайдужих до проблем онкохворих діток ставатиме все більше, то побороти разом моторошну недугу буде реальніше.

  «Потрібно показувати дитині, що все добре. І вірити… Дуже сильно вірити, що все мине»

Ми поспілкувалися з матерями, чиїм дітям вдалося перемогти рак. Згадувати про страшну хворобу дітей їм і досі складно. Валерія добре пам’ятає той день, коли дізналася, що у донечки Алінки – рак. «Коли під час хвороби температура у дитини почала зростати, незважаючи на курс антибіотиків, тоді здали аналізи й отримали погані результати з рекомендацією звернутися до гематолога», – пригадує жінка. Напевно найважче було тоді пояснити дитині, що з нею відбувається.

«Я підтримувала зв’язок з психологом, приймала антидепресанти, адже мамі в депресії важко психологічно допомогти дитині під час лікування. Я розуміла, що правильні слова повинні допомогти зрозуміти дитині, для чого все це робиться і налаштувати на боротьбу із хворобою. Але потрібно спочатку самій зрозуміти, що найважче лікування з побічними ефектами – це єдиний засіб досягнення найвищої мети – повного одужання», – розповідає  жінка.

Лікування дівчинки тривало три з половиною роки, та все ж страшну недугу вдалося перемогти. За словами Валерії, позитивного результату досягли завдяки своєчасності виявлення хвороби та професіоналізму лікарів.

«Приклади одужання інших дітей у той час нам найбільше допомагали. Потрібно розуміти, що як би важко не було – це тимчасово. Треба боротись і не здаватись», – запевняє Валерія.

«На мою думку не існує поняття «повне одужання» після такої хвороби, як рак. Завжди наявний страх», – розповідає Зінаїда Підтоптана, чий син Владик також стикнувся зі страшним захворюванням.

«Але розумієш, що не можна так жити, бо життя не стоїть на місці. І треба радіти кожній миті і жити сьогодні, бо не знаємо, чи буде завтра. І водночас потрібно мріяти, планувати подальше життя. Адже вдома – стільки справ і всі на тебе чекають. Є мрія, а отже, потрібно до неї йти. На той час, як ми проходили лікування, я для себе зробила висновок, що в мене немає права бути сумною чи плакати. Потрібно дитині показувати, що все добре. І вірити, дуже сильно вірити, що все мине. Життя не зупинилось, воно продовжується, навіть у таких лікарняних умовах», – ділиться жінка. І додає, що не можна жити хворобою. Адже це не головне, тому потрібно постійно відволікатися на позитивні речі.

 Коли віддаєш – отримуєш більше: про благодійну ініціативу «Hair for share»

 Діти, які борються з раком, терплять не тільки фізичний біль, але відчувають і психологічний дискомфорт від того, що внаслідок хіміотерапії втрачають волосся. Саме тому ініціатори акції «Hair for share» вирішили поділитися своїм волоссям і подарувати його на перуки онкохворим дітям. Згодом таку ініціативу підтримали по всій Україні.                                «Восени 2018 року шестеро ініціативних дівчат почали діяти та реалізовувати свої ідеї, які вже так довго виношували в голові. Розуміли, що змінювати свій зовнішній вигляд можна не лише із користю для себе. Відтак, вирішили підстригтися, але не просто викинути волосся в урну, а зберегти його та віддати на перуки онкохворим дітям», – розповідає одна із ініціаторок акції «Hair for share» Олена Крижановська.

За словами дівчини, у кожного з ініціаторів акції – своя історія, чому вирішили допомагати саме онкохворим дітям. Хтось колись волонтерив та працював із дітками, які проходили хіміотерапію, у когось є онкохворі друзі, хтось втратив друга внаслідок хвороби, а хтось просто підтримує, бо вважає цю ініціативу класною. «Все було за досить простим сценарієм: створення групи у соцмережі, підтримка друзів, через деякий час з’явилося кілька «дружніх», як ми називаємо, перукарів та перукарень, які охоче підтримали нашу ініціативу», – розповідає Олена. Також за її словами, масштаби акції з кожним днем поширювались Україною. Окрім небайдужих зі Львова та Києва, до акції долучилися в Івано-Франківську, Ужгороді, Херсоні, Дніпрі, Харкові та інших містах України. «Учасниками нашої акції є люди різного віку, від 4 до 70 років, жінки і навіть чоловіки. Ці люди надихають і підтримують у різний спосіб: чи то перепостом у соцмережах, чи грошима, чи волоссям, чи просто передавши подрузі чи другові інформацію. Ці люди надихають і якби не вони, ми б не набрали таких масштабів та обертів. Ми не лише допомагаємо дітям, але і поширюємо волонтерство, нехай і одноразово, по всіх містах», – ділиться враженнями Олена.

Дітей, які борються з хворобою-хижаком, сьогодні у лікарняних палатах, на жаль, ще дуже багато. Вони – безперечно маленькі герої. Але для того, щоби історій їхніх перемог ставало все більше, у боротьбі зі страшною недугою діти не повинні залишатися наодинці.

                                                                                                     Галина Андрусів

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...