З Юлею я познайомилась зовсім недавно, але відразу ж усвідомила, що просто не зможу не написати про неї. І це зовсім не дивно, адже ця дівчина та історія її боротьби з раком вражають. У неї виявили страшну хворобу – нейробластому, хоча спочатку Юля думала, що це лише защемлення нерва. Відтоді їй довелось пережити багато: чимало обстежень, неправильні діагнози, операція, розчарування в українській медицині, курс хіміотерапії в Угорщині… Дівчина перестала ходити і це було чи не найбільшим ударом для неї. Проте вона й надалі залишається затятою оптимісткою. У Facebook вона створила «Групу підтримки Юлі Крутяк» і тут щодня своїми щирими думками надихає не одну сотню людей.

 Знайомство

Ця субота була дуже світлою та сонячною. Не лише завдяки чудовій погоді, а й людям, які зробили її такою. Моє реальне знайомство з Юлею припало якраз на день народження її мами. Це додало мені трохи хвилювань, проте, як виявилось, марних. Тільки-но я опинилась на їхньому подвір’ї в мальовничій Поникві, все відразу стало на свої місця. Мене дуже привітно зустріли, наче я не випадкова гостя, а добра подруга. Юля тоді якраз сиділа на свіжому повітрі у своєму візку та готувала для мами салат. Так ми й вперше зустрілись, і вона розповіла мені свою історію.

Історія болю

«Перший раз защемив нерв років ще 6 тому, – розповідає Юля. – Полікувалася, минулось. А потім раз нагадало про себе, другий. А вже оті останні півроку майже щотижня ходила до масажиста. Думала – вилікую і матиму спокій. А вийшло так, що я гріла його, а гріти будь-які пухлини не можна. Та й воно пішло-поїхало». Все найгірше почалось у грудні, коли на роботі вона відчула сильний біль. Відтоді і розпочався довгий ланцюжок обстежень та перевірок, зустрічей зі зверхніми лікарями, котрі часто говорили не те та помилялись. Проте дівчина нічого не розповідала мамі аж до того моменту, поки не потрапила в лікарню: «Моя мама дуже емоційна і сильно переживає. Може, це й додало мені стимулу триматись, не впадати у відчай».
Якраз взимку перед святом Миколая у Юлі виявили пухлину. Тоді ще не знали, злоякісна вона чи ні. У Львові сказали, що потрібна операція, але боялись її робити, бо вона нібито не так розташована. Та коли в дівчини стався приступ, почали оперувати. Все пройшло добре, але всієї «ненажери», як Юля називає цю хворобу, не забрали. Чомусь лікарі були переконані, що пухлина вростає в аорту, а це дуже небезпечно. Як вияснилось згодом, вони помилялись, а тому і згаяли багато часу. «У нас може і є хороші спеціалісти, але мені, на жаль, вони не трапились», – ділиться дівчина. Щодня була інша інформація: то те, то се. Завдяки друзям та родичам надсилали документи та аналізи і в Київ, і в Угорщину, й у Відень. Тоді й сказали, що жодного вростання в аорту немає. А з березня почалось Юлине знайомство із угорською медициною.

«Про Славіка треба написати, про сестер і друзів»

Від березня Юля проходить хіміотерапію в угорському місті Дебрецен. Про місцевих медиків відгукується лише найкраще: «Лікарі навіть пізно ввечері зібрали консиліум, аби визначитись, що зі мною робити. Вирішили не гаяти часу і відразу ж розпочати лікування». Як правило, хіміотерапія триває три дні щомісяця. У цей час поруч з дівчиною завжди її хлопець Славік: «Першу хімію, на відміну від наступних, я пройшла нормально. Ми із Славіком так ганяли на візку по Дебрецені! Якби була мама, то вона не дозволила б».

Юлина мама як почула про кого йдеться, відразу ж додала: «Аню, про Славіка треба написати, про сестер. Та що ми батьки? Ми собі звичайно. Дуже допомагають старші сестри, а щодо Славіка – то я без нього того не пережила б. Вони обидвоє такі жартівники. Так тішусь ними».

Слухаю їхні розповіді і мимоволі розумію: в них зовсім немає нарікань чи песимізму. Навіть навпаки. Юля каже, що хвороба подарувала їй чимало знайомств: «Я вважаю, що мене тим усім веде Бог, підтримує, бо інакше мені не траплялись би усі ці добрі люди, навіть ти б тут не сиділа» (сміється – А. Г.). До речі, із не такою ж малою кількістю людей дівчина познайомилась завдяки своїй сторінці на Facebook «Група підтримки Юлі Крутяк». Про неї ми також встигли поговорити.

Група підтримки Юлі Крутяк

Завести спеціальну сторінку на Facebook порадили друзі-журналісти. Адже лікування не дешеве (щомісяця на хіміотерапію, проживання в лікарні потрібно більше 3 тисяч євро), і відповідно таких грошей у звичайної сім’ї немає, без допомоги інших не обійтись. А люди ж мають розуміти, кому саме віддають гроші. Тому Юля почала писати про себе, хворобу, лікування, ділитись фото. Зізнається, що спочатку було складно, адже не звикла жити напоказ, але згодом усвідомила дещо важливе: «Я зрозуміла, що це потрібно не тільки мені, але й іншим. Хочу, щоб люди зрозуміли, що рак – це не вирок, не треба хоронити себе завчасно. Після того мені почали писати ті, хто пережив подібне, і не тільки вони».

Окрім того, завдяки сторінці вдалося й зібрати частину коштів, необхідних для лікування. «Сестра мені якось каже – так добре, що ти пишеш. Ми дізнались, що в світі є стільки любові та людей, які хочуть допомогти», – поділилась Юля.

Місце для див

У житті є місце для див, хоча б маленьких. До прикладу, в одному із своїх постів дівчина написала про чудову історію: «Моя сестра була на службі в УКУ, і поки вона бігала за моїм племінником, якийсь таємний даруватель поклав у дитячу коляску пакуночок, де було написано, що це для мене. Коли Оля повернулася додому, то у пакетику побачила 20 тис. гривень. Отакі незвичні речі стаються з нами. Дуже сильно дякую за ці кошти. Так би хотілося подарувати їх ще більш потребуючим, та зараз не час».

Ще одним немаленьким дивом є рідні, друзі та усі ті люди, які підтримують Юлю, допомагають їй. Щиро віримо, що наступним чудом буде те, що Юля дасть прочухана цій хворобі та знову ходитиме: «Я маю таку надію, що ходитиму, бо для мене це гіперважливо. Не хочу бути тягарем усе життя, хоч вони того й не кажуть, але ж я розумію, що то завжди треба комусь допомагати, підтримувати. Це фізично важко, а про психологічно я взагалі мовчу». Хто знає: може після свого одужання дівчина підготує книгу-надію, в якій розкаже, як не падати духом, коли опиняєшся в надскладних обставинах. А наразі напутнє слово від дівчини із неймовірно сильним духом: «Не бійтеся йти на обстеження. Я розумію, що як Бог дасть, так і буде, але може Він тебе підштовхує до того, що треба обстежитись. Не чекати. Ставити собі ціль і йти до неї задля когось, адже так найлегше. І думати про те, що Бог не дає випробування тим, хто не зможе його пережити. Дуже часто мені кажуть: «За що ж тебе так Бог карає?» Але ж, може, це мені дано для того, щоб чогось навчитись, щось зрозуміти?!»

P.S. Поки готувався цей матеріал ми дізнались чудову новину: після чергового курсу хіміотерапії та обстеження лікарі побачили, що пухлина вже трохи зменшилась. Місце для див є! Проте лікування і далі вкрай важливе, тому, якщо у вас є можливість та бажання допомогти Юлі, тоді ось гривневий рахунок у Приватбанку: 5168757265469819, отримувач – Крутяк Юлія Романівна, а також долучайтесь до її сторінки у Facebook.

Анна Гуменюк

Фото: особистий архів Юлії Крутяк

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...