Однією із популярних молодіжних субкультур ХХІ ст. є хіпстери. Про них багато говорять, але майже нічого не знають. Хтось називає їх снобами та жертвами моди, інші – представниками нового покоління. В Україні цей термін з’явився приблизно три роки тому, але вже міцно ввійшов до нашого лексикону. То хто ж ці молоді люди: бездумні ляльки, якими можна легко маніпулювати, анархісти, чи бунтарі, у венах яких тече свобода?

Слово «хіпстер» виникло разом із самою субкультурою наприкінці 40-х років у США. Воно утворилось від «hip» (англ.) – «бути в темі». Перші хіпстери намагалися забути про воєнне минуле і не думати про майбутнє. Мріяли про легалізацію легких наркотиків і сексуальну революцію, намагалися жити одним днем. У 60-х роках субкультура майже зникла, але наприкінці 90-х знову почала відроджуватись. Щоправда, відтоді хіпстери трохи змінились: менше ідеології, більше уваги до зовнішнього вигляду.

У «справжнього хіпстера» є певний перелік речей, які він ставить у ранг культових. І не важливо, потрібні вони йому чи ні, головне, що вони в моді, відповідно так само сприймається і їхній власник. Ось речі першої необхідності хіпстера: вузькі джинси, окуляри в кольоровій пластмасовій оправі без діоптрій. Не важливо, яка пора року чи погода на вулиці, у поважного хіпстера завжди мають бути окуляри. Вони можуть бути на голові або просто лежати в сумці. Важлива не практичність, а наявність, футболка з принтом, ломограф (надзвичайно популярний колись плівковий фотоапарат), Moleskine (блокнот із дерматину на резинці із середньою вартістю 20 €), Айпод/Айфон/Макбук (здебільшого фірми «Apple»). Більшість хіпстерів люблять Нью-Йорк, це священне місто для них, їм подобається збиратись у вінтажних кафешках й обговорювати журнали, моду, фешн – новинки та людей. Вони нічого не пропагують і не вимагають від суспільства. Більшість представників цієї субкультури, зокрема у Львові та  Києві, мріють стати журналістами, письменниками, галеристами, фотографами й дизайнерами.

«Насправді, помилково говорити, що хіпстери звертають увагу тільки на зовнішні речі, що вони байдужі до моральних цінностей. Серед нас багато людей, які протягом усього життя відвойовують принципи справедливості. Таким, як ми, важко перебувати серед лицемірних та псевдодорослих людей, які нічого не бачать за стіною свого егоїзму. Якщо через любов до правди, через бажання бути іншими, ми здаємося диваками, то так тому й бути. До речі, багато хіпстерів – справжні патріоти, соціально свідомі громадяни. Можливість вибору робить людину людиною. Однак саме це найбільше ускладнює людині життя. Це стосується й хіпстерів. Долаючи не тільки стереотипи, але й власних демонів, ці люди часто видаються снобами для інших, але насправді ми «білі ворони». Хіпстери часто відчувають ностальгію, але у тривалому протистоянні з брудним потоком буднів, вибирають правду, вибирають себе», – Ірина Полицька, журналіст, хіпстер.

За концепцію хіпстера все, як і людина, має бути вільним, саме тому, а ще з бажання вирватися з масової культури їжа для його розуму і душі – це переважно арт-хаус (здебільшого, американське авторське кіно 2000-х) та інді-рок (від англ. «independent») як незалежна від мейджор-лейблів музика (утім безліч гуртів, які себе так ідентифікують, насправді з ними співпрацюють, тому приставку «інді» більшість сприймає як позначення музичного стилю).

Література, яку читає хіпстер, зазвичай щонайменше сучасна й експериментальна з атмосферою одночасного змісту та беззмістовності й власне пошуку цього сенсу. Девід Фостер Воллес із його «Безкінечним Жартом» вважається класикою. Ну і, звісно, автори типової бібліотеки культуролога, як-от Бодріяр, Дельоз, Кофман, Дерріда, Барт, Крістєва, Лакан, Фуко, Кваттарі. Хіпстери також люблять літературу з префіксами «контр-» і «анти-», тобто вже згадуваний контркультурний Палагнюк, а заразом і антисистемники Керуак, Берроуз, Велш, Кізі, Селінджер та інші. Фільми, звісно ж, арт-хаус...

Хіпстер може назвати себе громадянином світу, лібералом, і політика його не цікавить, доки не починає заважати йому особисто. На відміну від інших субкультур, вони не думають про те, щоб порізати собі вени, як емо, не приходять на кладовище, коли кепсько на душі, як готи, не дебоширять, як панки, вони просто люблять модно одягатися із часом перетворюються на колекціонерів модних речей та аксесуарів. Але у що вірять ці молоді люди?

«Усі хіпстери дотримуються думки, що ніколи не можна жити щасливо, коли весь час тремтиш від страху. Головна мета, якої ми прагнемо, – це свобода. І свобода не тільки від суспільної думки, архаїчних традицій тощо, а й свобода від власних комплексів, невпевненості в своїх знаннях, своїй зовнішності. Ми прагнемо ловити кожну мить життя. Є й, звісно, «утопічна» риса характеру в хістерів: нам важко дорослішати. Бо тоді часто доводиться змиритися із тим, що маємо, зупинитися. Хіпстери ж прагнуть подорожувати, побачити світ, щоб краще зрозуміти філософію свого серця. Думаю, що всім хіпстерам важко вжитися у стосунках, у родині, бо це прагнення свободи настільки сильне, що руйнує всі рамки. Мабуть, підсолодити ситуацію зможе тільки справжнє кохання, яке не надягає кайдани, а, навпаки, дарує крила», – Олена Левчук, журналіст, хіпстер.

Насправді більшість стереотипів про хіпстерів – фальшиві. Це доволі розумні молоді люди. Особливо в Україні, у них є своя життєва позиція – дух вільнодумства. Справжні хіпстери не схожі на інших. Так, вони мріють про ідеальне суспільство: без пихатих політиків й маніпуляторів нашою свідомістю, суспільство, де тебе поважають за твої знання, а не за статус і через гроші. Хіпстери часто відмежовуються від світу, ігнорують його через свою вразливість, адже це надзвичайно творчі люди, яких легко образити.

Незважаючи на зовнішню сучасність, основою субкультури хіпстерів є старі як світ статусні ігри. А конкретніше – біологічно зумовлене прагнення бути своїм серед своїх та відрізняти чужих, а також мати вищий від інших статус. На раціональному рівні це обґрунтовують як прагнення бути незалежним, інтелектуальним, унікальним, модним, сучасним, елітарним. Акцентуючи на цих цінностях, хіпстери піднімають себе над «сірою масою». Уся гіпертрофована увага до зовнішнього вигляду власне є лише декларацією своєї належності до вибраних. Відіграють свою роль і внутрішньосубкультурні статусні ігри.

Всіма цими людьми рухає одне – бажання бути почутими. Просто кожна епоха шукає свої способи досягнення цієї мети.

«Як і будь-яке інше явище, люди оцінюють хіпстерів за стереотипним зразком “пуста людина, зациклена на зовнішності, яка все критикує”, та насправді поняття хіпстер дуже широке. Для мене ця субкультура – це креативні, вільні люди, які не обмежують себе і які, як відомо, завжди в темі. Це прогресивні люди, які борються з упередженою думкою, які не піддаються маніпуляціям сучасних мас-медіа, саме такою, на мою думку, і має бути сучасна молодь», – Андрій Волошин, філолог, хіпстер.

Тому на питання про те, хто такі хіпстери, логічніше було б відповісти, що це ми, молоді люди, які прагнемо не боятися, не принижуватися ні перед ким, поважати себе і гордитися своїми знаннями, бути сміливими і протистояти тим, хто прагне позбавити нас голосу. Всі ми прагнемо чимось відрізнятися від своїх знайомих і друзів, бути в центрі загальної уваги. Проте з якоїсь причини нам легше прирівняти слово «хіпстер» до бруду, ніж спробувати почати змінювати світ навколо себе. Можливо, ви скажете, що хіпстери світ жодним чином не змінюють. Але це зовсім не так. Вони дарують йому дух свободи і вчаться бути відповідальними. Ці люди роблять помилки, але серед них нема лицемірів й зрадників – хіба не це головне? Бо, як сказав Метью Грін: «Потрібно бути дуже хоробрим, щоб кожен день залишатися самим собою у світі, де тебе ніхто не любить».

Ліда Батіг

Фото: 1. www.catsmob.com

2-4. facebook.com

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...