Настав час Різдвяних свят. Саме в період груднясічня для християн України актуальними є питання дати святкування релігійних свят, зокрема Різдва, та відмінності між юліанським і григоріанським календарями. Такі питання виникають у зв’язку з бажанням частини українців доєднатися до всього світу у спільному святкуванні народження Ісуса. А в сім’ях, у яких чоловік і жінка різних конфесій, такі питання виникають постійно. Знаю особисто декілька таких міжконфесійних, або, як дехто називає, «змішаних» шлюбів. Та й моя власна сім’я – екуменічна). Тож вирішила розповісти більше про те, як будують домашню церкву в таких родинах. А чи можуть такі сім’ї сприяти єдності Церкви та як до таких шлюбів ставиться духовенство розпитувала у о. Георгія Коваленка, ректора Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості.

  Життя у шлюбі чоловіка та жінки різних конфесій – це виклик для єдності Церкви чи навпаки?

– Єдність – це не тільки те, що має бути десь і колись у майбутньому. Єдність – те, що є вже сьогодні. Маємо навчитися бачити ці виміри єдності, бачити реальні можливості для єдності і їх всіляко використовувати. Як чоловікові та жінці, котрі належать до різних церков, разом ходити до Євхаристійної чаші, чи їм треба йти тільки окремо? Як ми, церковні спільноти, піклуємося про ці родини? Чи приймаємо їх як ціле, чи починаємо ділити на православну і католицьку частини? Це практичні питання, від відповідей на які насправді залежатиме видимий вимір єдності між церквами. Бо можна скільки завгодно погоджуватися з богословськими дискусіями, але однаково стикатися з певними традиціями та практиками, які сформовані вже тисячу років і підтримані богослов’ям розділення. Сьогодні вже маємо богословське бажання єдності, чи принаймні намагаємося говорити про необхідність єдності. Але так само маємо це підкріплювати певними практиками, помічати та знаходити їх.

Екуменічні ініціативи мають іти від мирян чи від духовенства?

– Цей процес може бути в будь-якому вимірі. Є богослови, які кажуть, що кордони між церквами не доходять до неба. А я жартівливо продовжую цей вислів, що вони не доходять до людей.

Такі екуменічні практики формуються саме там, де є «змішані шлюби», а також значна частина українців не сприймає поділ, натомість вважає себе вірними, православними наприклад, але не бажає зараховувати себе до конкретної конфесії. Це ті основи, на яких уже можна будувати інший формат єдності.

Сьогодні багато мирян сприймають плюральність, багатоконфесійність, що людина має право на вибір свого віровизнання, на його зміну і навіть на втрату віри. Нам треба брати приклад з Бога, бо він нас любить незалежно від того, чи віримо ми в Нього та до якої церкви належимо. Більше демонструвати любові, ніж суворості чи законів. Як казав апостол Павло: «Бо коли законом оправдання, то тоді Христос умер даремно» (Гал. 2.21).

Нам треба не створювати проблем для людей на шляху до Христа, а всіляко їм допомагати, незалежно від того йдуть вони до нас до храму чи крокують повз нас до іншої спільноти.

То як-таки Церкві, духовенству потрібно приймати людей, які є у міжконфесійному шлюбі?

– Питання «змішаних сімей» і їхню участь у літургійному житті спільнот дуже жваво обговорюють протягом останніх кількох років і у Німеччині, і у Франції. В Україні ці питання теж постійно постають. Я думаю, що мають утворюватися спільноти, де мають бути ті священники, які будуть приймати ці родини у своїй Євхаристійній спільноті та водночас не забороняти їм відвідувати іншу спільноту. Так само щодо дітей. Повинна бути відкритість до таких родин, щоб вони себе однаково почували частиною і однієї, і іншої спільноти, особливо це стосується дітей.

Мені не подобається ситуація, коли під час хрещення приходите, наприклад, до православних і вас запитують: «Ви ж обіцяєте, що будете виховувати як православного, навіть якщо тато чи мама неправославні? – Обіцяємо!». Так само і католики запитують. Люди все обіцяють. А що стається насправді? Насправді вони стають одним цілим – уже міжконфесійним. Думаю, що Церкви мають думати над цією історією і не заважати тим спільнотам, які відкриті приймати такі родини. Не забороняти їм. Якщо хтось проти цього, він теж має право, і ці сім’ї мають поважати вибір тієї спільноти чи монастиря, які відмовляють їм. Усе це тривалий процес. Я за те, щоб не поспішати з великими рішеннями на високих рівнях. Найкраще рішення – дозволити різноманіття. Дозволити громадам вибудовувати своє життя і допомагати родинам розбудовувати свої домашні церкви в любові, повазі, взаємному визнанні і співпричасті. Така практика вже існує.

Практичним досвідом життя у міжконфесійному подружжі ділиться Галина. Вони з чоловіком Віталієм одружені вже 5 років, виховують синочка Якова.

– «Чоловік римо-католик, я – православна, бо батьки ходили в цю Церкву. Для мене ж не було принципово, в яку Церкву ходити, чоловіку – принципово! Тож вінчалися в костелі. Після вінчання ми також почали ходити в костел, щонеділі та під час свят. Зрідка відвідую також греко-католицький храм. До сповіді ходжу теж до костелу. А от коли приїжджаю до села, то відвідую свою православну церкву. На Великдень і Різдво можемо піти туди разом з чоловіком. Але через те, що буваю там зрідка, то почуваюся вже як гість. Помічаю, що люди дивляться, хто в чому прийшов вбраний. А чоловік каже, що в нас забагато хрестяться, ніби механічно вже, за звичкою».

А як щодо дітей, виховуватимете їх як католиків, православних чи позаконфесійно, екуменістами?

– Якова ми хрестили у костелі. Тому він – католик. Але я взагалі не дуже сприймаю той поділ на конфесії.

Як відзначаєте свята, адже релігійні календарі у католиків та православних різні?

– Свята, особливо великі, святкуємо двічі, за юліанським та григоріанським календарями, 25 грудня готую кутю, на католицький Великдень – пасхальний кошик. А на другі різдвяні та великодні свята їдемо в моє село до батьків. За моїм спостереженням – католицькі свята, то більше про релігію в моїй новій сім’ї, а православні – то як традиція. Для Віталія байдуже скільки буде страв на столі, але ми точно поїдемо в костел на месу.

 Справді, сьогодні під час святкування Різдва, багато людей забуває про саму сутність свята, а лише віддає данину традиції. Через прибирання, приготування страв можуть не встигнути на Літургію. Але святкуючи цей величний празник, треба пам’ятати, що відзначаємо день народження самого Бога і найкращий подарунок для Нього – це не переповнений стіл, а спільна молитва та прослава у колядках.

Анна Микуляк

Фото: https://weddings.if.ua/, http://orthodoxy.org.ua/ та з FB

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...