Діти мріють стати супергероями. Молодь вірить, що бути героєм можливо. А зрілі люди не поспішають говорити однозначно про слабкість і силу, бо часами наша вразливість є початком героїзму. Про супергероїв поміж нас тут і тепер розмовляли з поеткою Оленою Гусейновою – журналісткою на Українському радіо, ведучою програм «Культра. Live», «Книжкова лавка. ТОП-7», «Епізоди» та «Без письменника». 

Олена народилася 26 вересня 1979 року в місті Помічна Кіровоградської області. Здобула освіту в Києво-Могилянській академії. Єавторкою поетичних збірок «Відкритий райдер» і «Супергерої», а відтаклауреаткою багатьох літературних конкурсів, зокрема літературного конкурсу видавництва «Смолоскип» (2005), Всеукраїнської літературної премії імені Василя Симоненка в номінації «За найкращу першу поетичну збірку» (2012).

 Виявляється, Олена Гусейнова стала письменницею, щоб збагнути реальність: «Ми ще не вміємо користуватися своїми ресурсами, щоб розуміти повністю, що відбувається з нами і де ми перебуваємо. Наш контакт з реальністю сам по собі метафоричний. Для того, щоб пояснити речі, які відбуваються з нами тут і тепер, нам треба використовувати логічне мислення. А цей світ реальності важко сприймати буквально. І в якийсь момент ми знаходимо себе між фантазіями і спробами їх втілити в реальність. Між принципом реальності та принципом задоволення. У поезію потрапляємо тоді, коли починаємо виокремлювати з реальності буквальні речі. Тоді незрозуміла реальність стає дуже видимою. І поезія як територія тропів дає можливість не тільки ними говорити, а й дивитися на те, як вони зроблені, з чого й чому» – запевняє авторка. Саме тому Олена вибрала верлібр як простір «навмисного та невипадкового» слова, простір для пошуку нової мови – того, де ми ще не були, куди треба зайти: «коли читаєш римовану поезію, завжди є небезпека сумніватися, чи кожне слово у ній справді з’явилося, тому що воно потрібне, а не тому, що попереднє слово з ним римується».

Як же поетка дожилася до «Супергероїв»? 2012 року вона відкриває для себе фільми про супергероїв як плакатні та сюжетно прогнозовані. Але водночас вони виявилися для Олени конструкцією з дуже цікавим поєднанням сентиментальності та іронії: «в якийсь момент я зрозуміла, що будь-яке речення у фільмі про Бетмена може бути початком верлібру. Потім ознайомилася з історією супергероїв як окремою культурною традицією. Чому вона з’явилася, чому саме в американській культурі, яка роль античної міфології для супергероїчної культури». Авторка згадує 2012–2013 роки як період тотальної стагнації в Україні, коли з’явилося відчуття дуже дивної ізоляції, коли «почуваєшся як у капсулі»: «здається, в цій внутрішній еміграції перебувало чи не все моє коло спілкування. Цей час стагнації водночас був часом освоєного повсякдення. Якраз воно і було тим місцем, яке уможливлювало внутрішню еміграцію. Спроба будувати власну реальність на непевному, тобі неналежному, ґрунті. Власне, це був наш комікс, яскравий, захоплевий і фікційний. Наче граємося в те, що живемо в світі, в якому все вже сталося – демократичні цінності, культ права, свобода, рівність, братерство. А довкола відбуваються страшні речі, а ми бавимося в нормальне життя. І тоді зрозуміла, що книжка називатиметься «Супергерої». Усі ми – супергерої, тільки цього супергероїзму вистачає лише на те, щоб випити зранку хорошої кави».

І врешті настає момент, який надає історії про супергероїв особливого звучання: «2013 року все, що видавалося смішним і вигаданим, виявило себе дуже реалістично. І тоді те, що коїлося тут і тепер, було найменше схоже на комікс. Воно було абсолютно реальним. Виявилося, що героїзм – це річ, стосовно якої ще надто рано і надто ризиковано застосовувати тільки іронію». Власне, четвертий розділ «Супергероїв», який відрізняється від попередніх типом письма й ідеєю, написаний після 2013 року. У ньому немає текстів, які би не стосувалися майданних подій та війни. Цей розділ називається «Криптоніт», що означає шматок планети Криптон, родом з якої Супермен: «такі шматочки рідної планети – єдине, що його робить безсилим. Любов до батьківщини робить людину безсилою. Про такі пафосні речі раптом довелося серйозно говорити і думати».

Чим особлива ця книга? Передовсім тим, що це не збірка текстів, а власне історія стосунків, у які потрапляє ширший контекст – українська дійсність. Там у дуже обмеженому просторі (це рідна авторці частина Києва, яку легко подолати пішки за двадцять п’ять хвилин) діє три головні герої. Цю книгу можна не лише читати, а й розглядати: завдяки співпраці з творчою майстернею «Аґрафка» Видавництво Старого Лева наповнило «Супергероїв» подвійним диханням. Вишукані ілюстрації в книзі дали змогу поезії вийти за власні межі.

«Супергерої» обмежень не бояться. Їхня відеоінтерпретація «Як вишні» (анімація та відео Даші Кузьмич) отримала першу премію на IV Міжнародному фестивалі відеопоезії «CYCLOP» 2014 року. Про це також згадує Олена Гусейнова: «Як Вишні» – це спроба зняти відео на текст трішки інакше, ніж звичний кліп. Ніхто не читає цей текст вголос. Він написаний на сторінках, які перегортаються в кадрі. Лунає лише музика. Ефект очуднення». На ґрунті «Супергероїв» виник також ще один музичний проект у співпраці з композиторкою Тетяною Шимшитіновою, в якому «музику не грають – її співають. Ідея цього проекту полягає в тому, що наша суперсила – це дар комунікації, можливість порозумітися. Але ми не вміємо цією силою користуватися й до кінця не розуміємо, чи можна навчитися цього. Чи справді мова – це шлях до порозуміння? Там лунає два жіночі голоси, які намагаються пояснити себе чоловікові. Перший голос – мій, я читаю текст. А інший – голос, який співає без слів, намагаючись майже через істерику себе пояснити. Цей голос лунає через вокальний процесор, який технічно помножує голос, подвоює, розсипає».

Катерина Воїнська

Фото з особистого архіву Олени Гусейнової

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...