Як мало зараз аналітики і як багато маніпуляцій, як мало досліджень і як багато провокацій, як важко організаціям утримувати незалежність від олігархів, створювати якісний продукт і діяти в інтересах українців. Про процес створення аналітичного центру, проблеми сучасної української молоді й особливості роботи у відвертому інтерв’ю розповів Єгор Стадний, директор аналітичного центру «CEDOS».

– Вітаю Вас, пане Єгоре. Вже вкотре Ви берете участь в Екуменічному соціальному тижні. Що спонукає вертатися знову і знову?

– Для мене участь у подіях католицького університету – це ковток свіжого повітря. Мене запрошують і мені цікаво та приємно тут виступати. Тут щиро, немає підводних каменів у дискусіях. Мені тут комфортно, і ці відчуття надихають.

Досі пам’ятаю перший виступ в межах Екуменічного соціального тижня три роки тому – це було дуже хвилююче. На таких дискусіях зріє бачення. Такі панелі формують у голові питання, над якими потім довго думаєш. Виступи промовців на дискусії «Молодь. Віра. Покликання» я не встигав дорефлексовувати – мудрі думки йшли одна за одною. Хотілося сказати: «Чекайте, чекайте, не передавайте мікрофон, я ще ту думку не додумав». Такі події – це нетипові українські зібрання, де можна заглибитися і подумати про щось справжнє.

– Назва дискусії, в якій Ви брали участь, «Молодь. Віра. Покликання». Як для Вас пов’язані ці поняття між собою?

– Для молодих людей покликання – одне з найперших питань, яке вони собі ставлять на початку самостійного життя. Здебільша їм здається, що коли вони раз вибрали професію, то це на все життя. Але треба дивитися правді у вічі. За життя покликання людини може змінюватися раз на 5-10 років, а може й частіше через мінливість глобального світу та ринку праці.

– А яке ж Ваше покликання у цьому мінливому світі?

– Мрію займатися дослідженнями. Хоча дуже рідко виходить робити чисті дослідження, здебільша аналіз із прикладними рекомендаціями. Я б хотів вивчати історію, закінчити дисертацію і приступити до написання наступної. Зараз я «на порозі декретної» відпустки, бо хочу більше часу проводити з донечкою та присвятити себе науковій роботі. Мені потрібен спокій, після якого я повернуся до аналітики в нашому центрі «CEDOS», але частина мене все одно залишиться з академічною працею.

– Розкажіть, яким був Ваш шлях до створення науково-аналітичного центру «CEDOS»? Не боїтеся йти «у декрет» і залишати своє дітище?

– Все розпочалося з моїх друзів. Ми знали, що нам не вдасться реалізуватися у тих умовах академічного середовища, які зараз існують, адже там потрібно конкурувати нечесними методами. Тому вирішили спробувати реалізувати себе як дослідники в незалежній структурі. Звичайно, є певні труднощі, бо ми нестабільні, постійно в пошуку фінансування. Але з кола друзів ми перетворилися на організацію з корпоративними правилами. Я переконаний, що організм нашого аналітичного центру достатньо міцний і не зав’язаний на персоналіях, як більшість подібних центрів в Україні, і мою «декретну відпустку» організація переживе без проблем.

– Незважаючи на те, що працівники Вашого аналітичного центру – це Ваші друзі з університету, у своїх виступах Ви неодноразово зазначали, що вища освіта в тому стані, в якому є зараз, не йде на користь студентам. Невже, крім знайомств, Ви нічого більше не одержали від навчання в університеті?

– Я не скажу такого про ту вищу освіту, яку здобув я. Але маю на увазі, що більшість нераціонально обирає спеціальності і в результаті йде по інерції, по накатаній. В Україні можна знайти справді хорошу вищу освіту, але за неї треба боротися, а більшість абітурієнтів йде шляхом найменшого спротиву й обирає спеціальності з найменшим конкурсом. Статистично в Україні фахівці з вищою освітою отримують більшу зарплату порівняно з тими, хто її не має. Але, на мою думку, це пов’язано більше з тим, що обертаючись шість років у колі людей однієї спеціальності, студенти одержують зв’язки та необхідні контакти, особливо якщо паралельно працюють за професією.

– Пригадуєте себе випускником школи? Ви тоді свідомо обирали шлях?

– Я вступав двічі. Лише з другої спроби мені це вдалося. Обидва рази були в Києво-Могилянську академію, адже ніякий інший виш мене не цікавив. Я йшов туди цілеспрямовано і знав, яке там навчання. Рік перерви додав впевненості у виборі. Я міг порівнювати себе з колишніми однокласниками, які тоді казали, що я відстав. Але все ж, вважаю, що у виборі я таки мав фору.

Продовження в наступному номері

Спілкувалася Дар’я Кучер

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...