Бути поруч з найменшими та найубогішими, бути з тими, хто страждає найбільше… Таку місію обрало 35 спільнот у 23 країнах світу, понад 180 волонтерів 20 національностей. «Дім Серця» – це католицька спільнота співстраждання та утіхи для найвідкинутіших усього світу, а особливо дітей. У Львові ця благодійна організація співчуття та втіхи існує вже десять років, започаткувавши чимало ініціатив. А львів’яни їдуть співчувати і допомагати присутністю знедоленим інших країн. Сьогодні про внутрішні переміни та оновлення, про спільнотне життя і про місійний досвід ми спілкуємося з Роксоляною Дрозд, волонтеркою «Дому Серця», яка зараз перебуває на місії в Афінах і проявляє грекам безмежну любов та милосердя. 

– Роксоляно, розкажіть, будь ласка, про цей католицький рух милосердя, звернений до дітей і до всіх знедолених у світі.

–  «Дім Серця» – католицький рух, заснований у січні 1990 року. «Дім Серця» ‒ некомерційна міжнародна організація. Наша місія ‒ дарувати дружбу і допомагати присутністю кожній людині, яка страждає; поширювати «культуру співчуття», утверджувати безумовну цінність кожної особи через культурні ініціативи в мистецтві, бізнесі, науці та освіті. «Дім Серця» працює як серед найбідніших людей у міських нетрищах, так і в забезпечених середовищах, і намагається підтримувати гуманістичний підхід до людини.

–  Бути з тими, хто страждає найбільше... Мабуть, Ви дуже сильні духом, якщо можете вселяти волю до життя знедоленим?

–  Стосовно того, чи особисто я сильна духом для такого стилю життя, – не знаю. Відколи я вперше відчувала себе небайдужою до інших, ще в дитинстві, відтоді мене глибоко наповнювало відчуття щастя, коли можна чимось поділитися. У «Домі Серця» я вчуся ділитися собою.

– Знаю, що свій перший місійний досвід Ви переживали на Кубі. Якою людиною повернулися звідти?

–  Думаю, я залишилася сама собою, але більше виросла. Звісно, часто відчувала внутрішні переміни та оновлення, але зовнішньо я, мабуть, просто стала ще радіснішою і більш відкритою. Пізнавши і полюбивши абсолютно іншу культуру, я виховувала в собі більш універсальне серце, готове уважніше слухати світ, а не лише закриватися у певних принципах та ідеологіях. Водночас саме там для мене став важливим глибший пошук мого походження, питання «звідки я?» стало дуже важливим для мене і ще до сьогодні мене цікавить.

Коли згадую про Кубу, розумію, наскільки мені поталанило розпочати своє самостійне життя саме з рішення пережити цей неймовірний досвід.

– Як виявляєте діло співчуття і розради на практиці в Греції?

– Там ми живемо четверо і стараємося щодня принести хоч трохи втіхи і радості у різні місця, де є люди, яким ніхто не виявляє любові, не вділяє часу, яких ніхто не слухає... Таких є безліч! А ми, як крапля в морі, хочемо, щоб бодай одна дитинка чи вдова, чи бездомний юнак бачили, що вони все ж комусь потрібні, що вони живуть у серці таких, як ми, волонтерів. Неодноразово протягом тижня ми приходимо в табори для біженців, проводимо час з дітьми зі Сирії, влаштовуючи їм ігри. Часто виходимо на вулиці нашого району або до центру міста, щоб побути поруч з безхатченками, з наркозалежними, спілкуємося з ними. Також приходимо до стареньких, до неповносправних у спеціальні пансіонати.

Коли маємо нагоду, ми разом зі сестрами-місіонерками Любові (від св. Матері Терези) приходимо до в’язнів, часто допомагаємо в їдальні для всіх голодних, які щоденно приходять до дому сестер.

– У своєму першому листі Ви пишете, що в Афінах «витає дух безнадії та розпачу». Що маєте на увазі? Чому так?

Ой, це таке місто, в якому ніби злилися всі біди і біженців, і мігрантів, і корінних греків у такий собі концентрат зневіри у краще майбутнє. Здається, коли пізнаєш Афіни не з туристичного боку, то, насправді, навіть стіни чи німі постаті в тіні виразно кричать! Через велике безробіття цілі сім’ї, буває, побачиш на вулиці у спальних мішках. Якось нестереотипно для Європи бачити таку оголену марґінальність, як у країнах «третього світу». Голод, холод, всюдисущі наркотики. Улюблені фрази, якими користуються люди, на жаль, сповнені нарікань і безсилля. Звісно, я не виділяю Грецію, як якусь «єдиностражденну», просто там я відчувала себе такою безпомічною, ніби Неустанна Поміч згори була прикрита, а люди залишилися напризволяще зі своїми гіркими долями. Це виклик – з болем приймати і переживати, не втікаючи від складного навколо нас.

Коли я зустріла маленьку обпалену через вибух бомби Фатіму, ще коли їй ледве виповнилося півроку, тепер же дворічну дівчинку зі Сирії, коли гралася з нею, коли подружилася з її неймовірною мамою, у першій своїй реакції в мене всередині був такий бунт проти всіх несправедливостей світу. Водночас стало зрозуміло, якою є ціна вільного вибору людини, наслідками якого є брутальне калічення інших невинних життів – скарбів людства! Скільки коштує наша свобідна воля!

–  А чого ви чекаєте від тих, кому допомагаєте? Що, на Вашу думку, люди мають збагнути?

–  Я нічого не чекаю. Радше, це я маю щось збагнути, будучи біля них! Насправді, я їм завдячую набагато більше, адже я отримую від них більше, ніж даю. Часто бачу, наскільки я недостойна навіть дивитися у їхні вічі, щоразу, коли вони запрошують всередину своєї стражденної душі, коли вони відкривають усе, тоді я усвідомлюю, що без них, мабуть, не існувало б милосердя у світі. Тоді ці найменші і найбідніші стають для мене найвеличнішими створіннями, завдяки яким моє життя знаходить сенс. Я дуже багато вчуся від них, вони завжди підводять мене до найважливішого.

Я відчуваю, що всі ці дітки, всі ці обличчя показують мені справжнє життя. Особисто я не вмію сповідувати своє християнство без таких зустрічей! Саме з ними я переживаю і досвідчую Бога.

– Цікаво, як живеться у спільноті з різних культур, але з одним служінням?

– Так, як у сім’ї! Хоч ми всі такі різні, щоправда, але це велике взаємне збагачення, величезна радість. Звісно, все те, що нас відрізняє – характер, звичаї – теж іноді є причиною ускладнення нашого тихого простого життя. Ми практично все робимо разом, тому вчимося пробачати один одному, скільки потрібно. Нас дуже єднає саме в собі покликання, адже співчуття для нас є глибинною пасією. Чесно кажучи, багато моментів я б не витримала, якби була сама. Часом буває і страшно, і дискомфортно перед обличчям складних ситуацій. А з тими, хто переживає точнісінько те саме, значно легше, бо, власне, на них можна покластися у повній довірі, розумієте? Теж, звісно, молитва, яка є стержнем і сенсом нашого перебування на будь-якій місії. Наше дозвілля, наші розваги і спільна праця звершують велике щастя бути разом.

– Які ініціативи започаткував львівський «Дім Серця»?

–  Це мій рідний улюблений дім! Особливість спільноти в тому, що тут є можливість долучитися і розділити життя, будучи студентом або працюючи. Тому, окрім волонтерів-місіонерів з інших країн, живуть українки. Для них пропонуємо за можливістю їхнього ритму разом планувати наш тиждень, відвідувати когось із наших друзів, хто потребує, а також спільно жити в дусі співчуття.

Загалом щотижня люди з «Дому Серця» приходять до діток в інтернат «Мрія», де проводять уроки творчості, або граються на вулиці. Також зустрічають людей, що живуть просто неба, відвідують Будинок престарілих. Також приходять у гості до самотніх, відвідують родини. Крім того, наш Дім є місцем, де проводяться різні культурні презентації, у нас велика дружба з художниками з Академії мистецтв. Ми запрошуємо в гості друзів, для охочих є можливість провести час поклоніння і споглядання Бога у нашій каплиці, долучатися до інших молитовних практик.

–  Хто може стати волонтером спільноти? Що для цього потрібно?

–   Молоді здорові люди (віком з 18 до 35 років), які відчувають таку потребу – покинути свій дім, щоб могти повністю присвятити рік або два для служіння Богу та всім, кого зустрінуть на своєму шляху – в спільноті, в районі. Йдеться про те, що волонтер може бути висланим в одну з 26 країн, де є осередок «Дому Серця». Місія є як для дівчат, так і для хлопців. Не є перешкодою те, до якої конфесії належите.

Для цього потрібно поцікавитися докладніше або на сайті: www.heartshome.org, або просто прийти в гості на вул. Кльоновича, 4/6 і довідатись про спільноту наживо – все, як є.

–  Як волонтери готуються до відїзду?

–  Перед виїздом потрібно пройти підготовку: для охочих організовують 3 формаційні вікенди та 14 днів стажу.

Перш за все, охочі глибше знайомляться з тим, що таке харизма співчуття. Якщо те, що хотів би пережити сам волонтер, збігається з тим, що пропонуємо, думаю, тоді можна вирушати. Звісно, важливою є ще й практична підготовка: документи, медогляд, пошук благочинців, що фінансово уможливлюють нашу місію.

–  Як можна підтримати волонтерів «Дому Серця»? Можливо, читачі «Духовності» зможуть Вам допомогти?

–  Так, звичайно! Без багатьох людей моя місія ніколи би не була можливою! Добрі люди, які допомагають, стають великою родиною. Можна скласти пожертви (одним з /або) двома способами: молитовно – щоденно відмовляти 1 десяток вервиці у намірах моєї місії; матеріально – пожертвами в гривнях одноразово або задекларовано щомісячно, щоквартально у будь-якій сумі (н-д. 5 грн). Кошти можна відправити на цей рахунок: 5168 7556 3100 7974.

Я буду сердечно вдячна за будь-яку підтримку і дуже прошу написати мені особисто про Ваше рішення, в який спосіб долучаєтеся. Обіцяю кожному з Вас висилати декілька листів у рік, ділячись моїм життям в місії. Моя електронна адреса: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її. .

 Насамкінець зацитую слова засновника руху «Дім Серця» о. Тьєрі де Русі: «Доми Серця не прагнуть нічого більше, як бути тією усмішкою, тією краплиною в морі, тією рукою, яка допомагає жити і любити життя до самого кінця, бути поряд з кожною людиною і дати їй збагнути, що її безмежно любить Бог… Дім Серця хоче бути справою усіх чоловіків та жінок доброї волі, яких зворушує велика духовна та матеріальна нужда мільйонів дітей у всьому світі, та стати для них проявом безмежної любові та милосердя».

 Марта Більська

Фото з архіву Роксоляни Дрозд і Марічки Іванченко (https://spititiskardias.jimdo.com/).

 

Додати коментар


Захисний код
Оновити

lorem

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...