У повітрі пахне теплом та зеленню. На календарі почалися травневі дні – час, присвячений Діві Марії. А це означає, що сміло можна планувати мандрівку… Наприклад, до Угорщини. Там є чимало християнських святинь, що неодмінно здивують красою та духовним надбанням.

Не так далеко від Ужгорода розташоване містечко Марія Повч, що колись було у складі Карпатської Русі, а сьогодні – це територія сусідньої Угорщини. Це місце відоме у всій Західній Європі через чудотворну ікону Матері Божої, яка «плаче». Зберігається святиня у греко-католицькому василіанському монастирі св. арх. Михаїла, вона гуртує греко-католиків та римо-католиків, які вважають цю ікону покровителькою Закарпаття і є їхньою національною святинею.

З Люрда наша дорога лежала вздовж Піренеїв на північний захід до узбережжя Біскайської затоки, щоб об’їхати цей гірський кряж. Праворуч від нас був французький курорт Біаріц, ліворуч – іспанський Сан-Себастьян. Над узбережжям ми перетнули кордон і заїхали в Іспанію. Проте ми не попрямували безпосередньо до Фатіми, але натомість поїхали вздовж північного узбережжя Іспанії попри Більбао, столицю Баскської автономії. Нас чекала проміжна зупинка – місце, третє за значущістю у шкалі пріоритетів середньовічних паломників після Святої Землі і Риму, – Сантьяго-де-Компостелла. Це місто розташоване на північному заході Іспанії, у провінції з досить знайомою нам назвою Галісія. Воно відоме на весь світ тим, що в головному храмі є мощі Апостола Якова (Старшого), першого єпископа Єрусалиму.

Виїжджаючи з Ля Салетта, ми готувалися до нервового спуску стрімкими серпантинами, проте ми з’їхали якось дуже спокійно. Потім з’ясувалося, що є туди і пологіша дорога… Ми їхали в напрямку до Люрда.

Гірські краєвиди почали змінюватися на рівнинні, і дорога повела нас до Провансу, його середземноморського узбережжя з неповторними краєвидами і ароматами. Позаду ми залишили Монако, Канни та Ніццу, а поїхали мимо міст, з назвою кожного з яких пов’язані окремі пласти історії: Авіньйон, у якому протягом 69 років у ХІV ст. перебувала резиденція Римського папи; Нім, Нарбонна – засновані ще в античну епоху; Каркассон, де зберігся всесвітньовідомий середньовічний замок.

Якщо хочете духовно відпочити, залишити позаду все буденне, хоч на кілька днів – Вам до міста Ченстохова, що на півдні Польщі. Тут розташований неймовірний паломницький релігійний центр, який відомий у всій Європі. Адже його прирівнюють до Фатіми у Португалії чи Люрду у Франції. Тому місто, з такою милозвучною назвою Ченстохова, вабить вірних з різних країн. А ще тут перебуває чудотворний символ Польщі – Ченстоховська ікона Божої Матері з дитятком. Про цю святиню добре знають в Україні…

Але повернімось до цього прекрасного місця, де мільйони паломників щороку приїжджають, щоб прогулятися місцевим парком, відвідати величезний монастирський комплекс Ясна Гура (польською Ясна Гора) та вшанувати всесвітньовідому реліквію.

Кілька думок, навіяних презентацією українського перекладу книги Джозефа Ґілла «Флорентійський собор»

Упродовж презентації книги Джозефа Ґілла «Флорентійський собор», що відбувалася в межах ІХ Екуменічного соціального тижня, що його організував Інститут екуменічних студій УКУ, мене не покидала думка, що Ферраро-Флорентійський собор 1439–1445 рр., є незаслужено забутим. Не можна сказати, що він перебував і перебуває поза академічним інтересом: йому присвячені окремі дослідження і написані монографії. Проте для широкого загалу він залишається terra icognita.

Згадуючи про події, пов’язані з цим Собором, найчастіше вибудовується занадто спрощена схема, згідно з якою, говориться не стільки про саму подію Собору, а радше, про Флорентійську унію (відновлення єдності), що відбулася в результаті його рішень: католики сумують з приводу невдачі цієї спроби відновити втрачену єдність між Східним і Західним християнством; православні ж найчастіше говорять про невдалу спробу накинути їм унію з Римом з боку католиків, котрі вже вкотре скористалися вразливою політичною ситуацією візантійців, на котрих вже впродовж тривалого періоду насувалася османська навала, методично задушуючи Візантійську імперію, потрохи добираючись до її серця – Константинополя.

Дочірні категорії

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...