Саме так роблять учасники Всеукраїнського конкурсу для журналістів «Репортери надії в Україні», який на наших теренах проводиться вже вп’яте. Це конкурс на найкращу статтю, репортаж або програму, які допомагають долати апатію в суспільстві і показують конкретні вирішення проблем. Найкращі роботи були відзначені на урочистій церемонії нагородження, яка відбулася у п’ятницю, 6 жовтня, на Філософського-богословському факультеті Українського католицького університету в межах 10 Екуменічного соціального тижня «Гідність – Служіння – Солідарність: на шляху оновлення країни». Організатор конкурсу – Інститут екуменічних студій Українського католицького університету за підтримки французької асоціації «Репортери надії».


Варто зазначити, що Конкурсу вже 10 років, а він підтримує свою актуальність і в наш час. Цьогоріч тих журналістів, які своїми матеріалами дарували надію, понад 400.Близько 150 журналістських матеріалів відібрали студенти Магістерської програми екуменічних студій Інституту екуменічних студій УКУ під час моніторингу ЗМІ. Також понад 250 матеріалів надіслали журналісти із Київської, Житомирської, Вінницької, Сумської, Запорізької, Одеської, Дніпропетровської,  Харківської,  Полтавської, Черкаської, Тернопільської,  Івано-Франківської, Волинської, Львівської областей.

 Ті матеріали, які надсилали журналісти з різних областей, покликані були долати апатію та байдужість у суспільстві, наголошувати на корисних та тривалих ініціативах в економіці, культурі, релігії та суспільстві загалом. Тобто кожна стаття, репортаж або програма, яка є «інформацією-носієм рішень», повинна не тільки представляти важливі питання сучасного суспільства, а й дати на них конкретні відповіді та показати способи вирішення проблем, спонукати до дій.

Матеріали фіналістів 5 конкурсу – це історії людей, які вміють долати труднощі, не перестаючи вірити в себе та інших; це радіо- та телепрограми про те, як за допомогою однодумців можна вирішити будь-яку проблему, незалежно від її рівня складності. Отож чекаємо, коли почесне журі Конкурсу, зі складом якого можна ознайомитись за посиланням, відзначить переможців. До слова, серед матеріалів фіналістів цьогоріч 38 робіт.

А для того, щоб зрозуміти важливість цього Конкурсу, ми вирішили провести опитування серед переможців та фіналістів попередніх років.

 – Що для Вас означає участь чи перемога у Конкурсі? 

Віта Долик, переможець IV Конкурсу «Репортери надії в Україні» у номінації «Cуспільство»

–«Репортери надії» – це була не моя перемога. Матеріал, який отримав такий титул, якщо це так можна назвати, це заслуга усіх волонтерів. Моя робота була про різні сфери волонтерського життя. Ми самі спробували цей нелегкий хліб. Цей відеоматеріал, це подяка усім тим, хто віддає свої зусилля, час, натхнення нашим військовим. Зараз ми уже звикли жити «з війною», а тоді, коли вийшов цей матеріал в ефір, усе тільки починалось. Волонтерство набирало нових обертів і для того, аби підтримати морально і фінансово добродійників (у матеріали ми давали посилання на карткові рахунки і після виходу матеріалу в ефір люди надсилали гроші на рахунки) ми просто повинні були його зробити таким, адже це хоч невелика крихта подяки кожному з наших волонтерів. Саме вони стали рушійною силою і міцним плечем для наших військових на Cході.

Анна Гуменюк, фіналіст IV Конкурсу «Репортери надії в Україні» у номінації «релігія»

– Куди правду таїти: для мене це була приємна несподіванка – бути в списку фіналістів Конкурсу. Це своєрідне свідчення, що твоя праця не є марною, що вона може приносити користь і її цінують. А такі речі запалюють, надихають далі писати тексти, що в силі комусь подарувати надію.

 – Чи це тобі допомогло в професійному житті?

Анна Гуменюк, фіналіст IV Конкурсу «Репортери надії в Україні» у номінації «релігія»

 –На це питання поки що не можу однозначно відповісти, оскільки зараз у мене суттєво змінилось життя – народився синочок і поки журналістика відійшла на другий план. У декреті вчуся насолоджуватись материнством та розвиватись в іншій сфері, дещо дотичній до журналістики – копірайтингу. Хоча, все-таки скажу, що участь у Конкурсі додала трохи більше впевненості в своїх силах – а хіба ж це не допомога у професійному житті?

 Віта Долик, переможець IV Конкурсу «Репортери надії в Україні» у номінації «Суспільство»

 – Просто я почала ще глибше усвідомлювати місію журналістики – допомогти і підтримати. Кожен воює чим може: хто зі зброєю, хто шиючи розвантажувальні пояси, а хто – словом. Часом саме слово і текст є у цьому випадку вирішальним.

  Що для тебе означає дарувати надію?

Анна Гуменюк, фіналіст IV Конкурсу «Репортери надії в Україні» у номінації «релігія»

– Це казати, що «все буде добре», але не просто цією банальною фразою (адже в деяких випадках вона може лиш дратувати), а реальною історією людини, сім’ї чи спільноти. Це розбавляти негативний, інколи скандальний потік інформації – радісними новинами. Така робота дарує мені чимало світла, заряджає радістю та вірою в добро. Для мене це велике щастя, коли є можливість дарувати комусь хоча б краплину надії.


Ірина Березовська, переможець IV Конкурсу «Репортери надії в Україні» у номінації «Релігія»  

– Надія – це дуже по-християнськи. Раніше розмови про мир, молитви за мир були радше обов’язковою формальністю. Враховуючи останні події по-іншому сприймаю ці речі… «Репортери надії» – це люди і тексти, які об’єднують, змушують оцінити все, що відбувається навколо нас, з погляду Вічності. Ми не винаходимо 8 айфон, але наші маленькі справи – ікони на гонті, за гроші з продажу яких ми лікуємо і вдягаємо наших хлопців, в’язані іграшки для недоношених діток, які нагадують про маму – змінюють нас самих і допомагають нам жити і боротися. Нам усім дуже треба надії. А може, могти надіятися – то і означає перемогти, до того ж як в українсько-російській війні, так і в споконвічній війні між добром і злом?

 Наталія Ліхновська

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...
Ми рекомендуємо