Продовження інтерв’ю зі співачкою Марічкою Чабан, опублікованого в попередньому номері, про
батьків, музику, Київ, священиків, монастир, близького Бога, молитву, церкву та щастя.

–  А як Ти зараз сприймаєш Бога – Він приходить до Тебе так само, як тоді?

– Мене дуже змінив Київ, до якого перебралася в дев’ятнадцять. Я завжди була дуже м’якою, навіть трішки лякливою: всюди – з мамою. А тут сама за себе. У столиці панує атмосфера суперництва, змагання. У Києві зіткнулася з тим, що люди критикують Бога. Мені було дуже боляче та сумно за Бога. Хотілося захистити Його. Але я також часом віддалялася від Бога. Бували важкі хвилини, коли Бог видавався мені чужим. Хоча Він не змінився і Його ставлення до мене теж. Покаяння як розв’язка того періоду було дуже емоційним. Зустріч з Татком, який мене так чекає. Обійми…

 – Що робиш, коли Тобі не хочеться молитися та шукати Бога, коли гасне туга Твого серця?

– Коли нам не хочеться розмовляти з Богом – це знак того, що сьогодні пішли не тією дорогою. Що зробили щось, що відштовхнуло нас від Нього. Важливо пам’ятати, що в цей момент Бог особливо нас любить і потребує нас. У такій ситуації в мене немає особливого рецепту. Бо щоразу все відбувається по-іншому. Єдине, що я зрозуміла тепер, що Господь навіть такі ситуації обертає на добро для мене.

Чим особливою для Тебе є Церква?

–  Завдяки о. Леоніду я по-іншому подивилася на Церкву. Тоді я відчула себе дуже потрібною в Церкві. Служба для мене – це невидима жертва Бога. Це – мій час з Богом, коли я присутня в Церкві. І моя присутність важлива для Нього.

– Які риси Бога є промовистими у Твоєму християнському досвіді?

– Часто люди кажуть: «Бог карає». Я досвідчила, що Бог точно не карає! Бог вчить! Або ж випереджає щось гірше, що могло статися. У моментах, коли я думала, що все втрачено, Бог мене особливо вчив. Для мене Бог – це тиша – спокій – любов. Коли в моєму серці буря, навіть буря покаяння, – приходить Бог так, що аж у вухах тиша. Тоді відчуваю Його велич-велич і просто незбагненну любов.

– Маєш улюблену біблійну цитату, яка знакова у Твоєму житті?

–  «Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного!» (Псалом 11). Не можу сказати, що ці слова мене надихають, але мені вони дуже близькі. На п’ятому курсі консерваторії я написала дипломну роботу, в якій використала рядки з цього псалма. Це – твір «In sensu strictiori» (з лат. – у вужчому сенсі) для симфонічного оркестру та хору. «In sensu strictiori» про те, як Бог вкладає любов у кожну деталь. Про людину, яку присипляє гріх. Тут я використала колискову «Ой, ходить сон». Щоправда, змінила її так, що звучить музика, ніби зло під виглядом добра присипляє людину, робить її в’ялою, безсилою, і грається нею, як захоче. У результаті людина опиняється на самому дні – звучить одна довга нота. Це – момент усвідомлення дійсності. І тоді людина згадує про Бога – вступає хор якраз зі словами «Спаси мене, Господи, бо нема вже побожного!»  Опісля звучить тема оркестру – Бог почув і глянув.

– Чому для Тебе така важлива молитва?

– Молитва – це стан, у якому можу усамітнитися: розказати, що болить; почути відповідь. Бог реально відповідає. Приходить інколи якесь слово, думка. Буває, що приходить навіть «сварлива» думка: «Ну, що ж ти робиш? Так буде зле! Роби так!»

– Належиш до якоїсь спільноти, яка допомагає Тобі тривати в Бозі?

– У Києві дуже потребую спільноти, бо потрапити під вплив суспільства дуже легко. Потребую людей, з якими я можу разом іти духовно. Наш «Маленький хор» є моєю спільнотою. Дуже вдячна також сім’ї музикантів – Катрусі й Тарасові Миронюкам. У них є троє діточок. Побувати у Катрусі вдома, це як пережити реколекції (сміється – К. В.). Ти просто говориш з ними про повсякденні речі, а повертаєшся піднесеним, з відчуттям-думкою «Я знайду в собі сили! Я зможу!». Вони були зі мною в найважчі хвилини мого життя.

– Ти щаслива сьогодні?

– Так. Усі мої мрії, а особливо ті, про які нікому не казала, здійснилися. Я мріяла про спільний проект з гуртом «Кана». Сьогодні ми з «Каною» записали альбом «Kerygma Project». Було багато концертів у межах цього проекту. Господь щоразу мене тішить подарунками. А ще я познайомилась з командою телевізійної програми «ДЖЕМ». Була в них у гостях, зовсім недавно ми відзняли ще Новорічний «ДЖЕМ». Працювати з людьми, які йдуть за Богом, – це велика радість!

– Що побажаєш нашим читачам?

– Не ускладнювати собі життя. Через невдячність ми засмучені, бо не помічаємо, що Бог нам дає. Ми створені, щоб радіти. Щоб бути щасливими сьогодні. Бажаю відчувати Божу присутність. Хай кожен наш день буде свідченням Божої присутності в нас.

Спілкувалася Катерина Воїнська

Фото з особистого архіву Марічки Чабан

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...