У тебе є все, щоб бути щасливим.

М. Чабан

Марічка Чабан – це людина-оркестр у всіх сенсах цього слова. Родом вона з Івано-Франківська. Марічка – переможниця численних вокальних конкурсів, пронизлива співачка, талановитий композитор, випускниця Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського, викладач фортепіано та музично-теоретичних дисциплін. Співзасновниця «Маленького хору Василія Великого» в Києві. Та передусім Марічка – християнка.

 Її життя – це пісня. Її музичний твір – це стан душі. Бо творить ця дівчина з обтяженого серця. Адже досвідчила «солодке покаяння». Коли люблячий погляд Бога, виявляючи гріх, спалює смуток і самотність у «сльозах каяття». Якщо ви ніколи не чули Марічку, то можете завітати на її канали: https://soundcloud.com/marichka-chaban https://www.youtube.com/channel/UCmTMhUCIeYZR46bXcQ4xffw/videos?sort=dd&shelf_id=0&view=0

https://www.youtube.com/user/GodFlower703/videos?view=0&sort=dd&shelf_id=0

Про батьків, музику, Київ, священиків, монастир, близького Бога, молитву, церкву та щастя бесідували з Марічкою Чабан.

– Марічко, розкажи про себе «спочатку»: про твоє дитинство, батьків.

– Я народилася в сім’ї музикантів. Моя мама –вокалістка, хоровик. Вона викладає в дитячій музичній школі, вчить діток співати. Моя мама, до речі, мій перший викладач вокалу. Вона мені, як говорять музиканти, ставила голос. У музичну школу мене віддали по класу фортепіано в чотири роки. Це цікава історія. Я цього не пам’ятаю, але мама розповідала, що колись вона показала мені, як заграти на фортепіано твір «Ой, лопнув обруч» двома руками. Я тут же повторила і грала двома руками одночасно. Сьогодні як викладач фортепіано усвідомлюю, що для діток не властиво одразу грати складні ритми двома руками. На це потрібен час і навички. Хоча б два місяці навчання. І власне, тоді, батьки зрозуміли, що треба мене віддавати в музичну школу. Мама все моє дитинство дуже активно займалася зі мною. Разом ми готувалися до багатьох конкурсів.

Коли і як Ти почала писати пісні?

– У років сім-вісім. У мене була мрія виступати на сцені. Я завжди думала про те, що співатиму. Але мені вже тоді не подобалося, коли хтось виконував чужу пісню. Мені здавалося, що в кожного має бути своя пісня. І в той час у мене виникло дуже велике бажання писати пісні. Починала з таких дуже смішних примітивних пісень. З таких, що ми дотепер згадуємо з моїм братиком і сміємося (сміється – К. В.) Також з десяти років я співала в різних хорах, вокальних ансамблях. Ця практика пізніше допомогла мені як композитору. Згодом навчалась у музичному училищі у класі фортепіано. Далі – в консерваторії на композиторському відділі. Тоді нам з моєю подругою Яриною Чепігою вдалося створити молодіжний хор на парохії отців василіян – у Храмі Василія Великого в Києві. Це – «Маленький хор Василія Великого». «Маленький» – бо камерний: нас мало. Ми співаємо Божественну Літургію щонеділі, також готуємо різні концерти, програми. Недавно записали перший наш альбом з колядками. У хорі я також реалізую себе як композитор: частини Літургії, обробка пісень.

– Чому Ти пишеш пісні, музику?

– Я ніколи не думаю про те, чи пишу пісні для когось. Просто переживаю цей стан. Мені терміново треба про це написати. Ці пісні для мене. Вони про мене, про те, що я відчуваю, про те, що адресує мені Бог, а я – Йому. А потім уже це виходить у люди.

– Коли Ти вперше почула про Бога й що саме?

– Мені здається: все, що пов’язане з Богом, передане мені ще з молоком матері. Я народилася в християнській сім’ї, де шанують Бога. Скільки пам’ятаю: мама молиться вервицю, ми завжди щонеділі в церкві. Але в той час, напевно, цього було замало для мого особистого розуміння Бога. Підлітком я познайомилася з молодим священиком – отцем-редемптористом Леонідом Григоренком. Згодом він став моїм духовним батьком. Я приходила на Службу, після неї ми разом провідували хворих, під час цього багато розмовляли. Приклад і свідчення отця Леоніда змінили моє життя. З цього моменту в мене почали народжуватися духовні пісні. Якраз пісня «Покаяння» написана в тому часі. Мені тоді було років тринадцять. Тоді почала сприймати Бога як когось дуже особистого та близького. Багато спілкувалася з Ним. Я так відчувала й хотіла.

– Чи памятаєш, як Бог вперше торкнувся Твого серця?

– Це була сповідь як особиста зустріч з Богом. Я плакала: не могла по-іншому. Мене настільки пробирало це відчуття Бога. Власне, у пісні «Коли Ти поруч» описано те, як Бог торкається моєї душі: знімає усю нікчемність, бруд гріха. Торкається середини, самої душі. І тоді мене розривають сльози від усвідомлення того, ким я є насправді. Очікуєш покарання, а у відповідь – сама любов! У чотирнадцять років я навіть захотіла стати монахинею. Читала книги про святого Альфонса Ліґуорі – засновника Чину редемптористів – як у них було в монашому уставі, щоб цього вже дотримуватися. Я тоді була дуже наївною (сміється – К. В.). Був навіть такий період, що на шкільних канікулах я домовилася зі сестрами-мироносицями, що в них трішки поживу. Ставала з ними на утреню, ходила на вечірню, а паралельно мене запрошували виступати. То я накручувала волосся на бігуді й ішла на сцену, а потім поверталася до монастиря. Це було дуже смішно.

– А як реагувала мама на Твою «тягу» до монастиря?

– Дуже просто – з розумінням!

Продовження в наступному номері.

Спілкувалася Катерина Воїнська

Фото з особистого архіву Марічки Чабан

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...