Український та світовий глядач вперше з моменту кримських подій має можливість зазирнути в очі людям, які були готові в складних умовах до кінця захищати територіальну цілісність батьківщини і захищають її сьогодні. Це фільм про долю українських воїнів, які не зрадили присяги. “Крим. Як це було” розповідь про найвищі людські якості: честь, вірність обов’язок, мужність. Як це – знімати документальний фільм про українських воїнів в інтерв’ю з його режисером Костянтином Кляцкіним.

 Розкажіть, будь ласка, звідки з’явився задум фільму?

Я як один з учасників проекту BABYLON’13 фільмую сучасні українські реалії з 2013 року. Проблема анексії Криму було однією з тем, які я дуже хотів розкрити, тому що сам до кінця не розумів, що ж там відбулось.

-        Костянтине, яку мету Ви перед собою ставили, розпочинаючи знімання?

Форму подання матеріалу надала нам перша експедиція до наших нових героїв – Сакської бригади морської авіації, Першого батальйону морської піхоти та Першої бригади надводних кораблів. Ми як знімальна група вирішили для себе передати думки та почуття військових без нашого авторського втручання. Тому ми просто жили з цими чудовими людьми, стежили за їхньою службою і спілкувались.

-        Чи було Вам, можливо, важко на психологічному та емоційному рівнях проводити знімання?

 

– Ми почули сотні історій з Криму, яких навіть не уявляли. Звичайний українець не знає і третини того, що відбувалось під час анексії.

Та несправедливість, про яку ми дізнались під час знімань, додавала сили та наснаги завершити фільм, щоб його побачили і глядачі.

− Чи були у Вас, як у режисера й автора сценарію, якісь табу на певні теми, кадри, репліки у фільмі?

– Ні. Жодного цензурування у фільмі не було. Суто з кінематографічного боку зважали тільки на монтаж тощо.

-        Яке Ваше особисте ставлення до тих, хто перейшов «на той бік», змінив форму?

– Складе питання. Я ставлюсь негативно, хоча ситуації були абсолютно різні, і потрібно розглядати кожну ситуацію окремо. Як на мене, історія тих, хто пішов за великим гаманцем до росіян, цікава. Для цих людей немає жодних принципів, тому розкрити таку людину з погляду документального кінематографу було б дуже цікаво. 

- Розкажіть докладніше про саме знімання – коли розпочались зйомки, як вони відбувалися, скільки часу?

– Ми почали знімати восени 2015 року і закінчили через рік. Дата прем’єри майже збіглась з датою референдуму.

-        Як самі військові поставились до такого фільму?


– Якщо ви подивитесь наш фільм – зрозумієте. По суті ми намагались створити ефект присутності глядача з героями. Наприклад, як це відбувається під час розмов на кухні.

-        Що цей проект змінив саме у вас? Чи наштовхнув він Вас до якихось роздумів?

Увесь фільм – це мій роздум на тему минулого і теперішнього України.

-        Чи звертались Ви до відповідних державних органів з проханням фінансово допомогти у зйомці проекту? Якщо не звертались, то чому?

– Ні. Нам треба було знімати кіно, а не адаптовувати фільм під когось, хто потім буде тиснути на нас. Нам допомагало стільки людей, що просто важко порахувати. Титри досить довгі.

− Чи плануєте показувати фільм в ефірі телеканалів? Коли фільм буде доступний широкому колу глядачів в Інтернеті?

Уже відбувся кінотеатральний прокат в Україні. Це, якщо я не помиляюсь, більше ніж 10 міст. Ми робимо окремі покази там, де це можливо.
Показували кіно у Бельгії, Польщі та Ізраїлі. Інформацію про актуальні покази можна знайти на нашій сторінці у Facebook: https://www.facebook.com/crimea.as.it.was/
Щодо телеканалів – поки що думаємо над цим. Фільм показують на фестивалях. Наприклад, на міжнародному кінофестивалі «Місто Мрій», який відбувається у Рівному, ми взяли перше місце в документальному повнометражному конкурсі.

Спілкувалася Наталія Ліхновська

Фото з особистого архіву Костянтина Кляцкіна

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...