У час, вільний від роботи на полі, в нашого народу ще з дохристиянських часів побутувало дуже багато звичаїв та традицій. Особливо це наголошено в прислів’ї «Від Романа до Івана – український рамадан». Так само багата народна обрядовість під час святкування знаменних дат у житті людини. Проте часи змінились, і ми вже понад дві тисячі років живемо після народження Ісуса Христа. В українського народу багато звичаїв набули нових форм, або християнізувались. Так трапилось, зокрема, із колядками, які стали величальними різдвяними піснями. Утім, до нашого часу дійшло ще багато святкувань, які сьогодні не цілком зрозумілі. Тож, щоб ліквідувати таку неграмотність та зрозуміти, як до них ставитись християнинові ХХІ ст., ми запитали в о. д-ра Василя Рудейка, завідувача кафедри літургійних наук Українського католицького університету.

 – Отче, перед святом Андрія Первозванного та Різдвом в українському народі поширені ворожіння щодо довідання майбутнього та всілякі веселощі між хлопцями та дівчатами. Тож як їх ідентифікувати сучасній молоді?

– Український культурний інформаційний простір дуже засмічений, зокрема етнографічними довідками ХІХ ст., згідно з якими дуже багато святкувань ідентифікують як дохристиянські вірування. Частково такі подібності наявні, але не потрібно все зводити до того, що теперішнє християнське свято виникло замість колишнього язичницького. Що, наприклад, Різдво витіснило свято Коляди чи інші свята. Таке трактування не цілком правдиве, бо свята і традиції, які в нас є, частково перенесені з Греції. Хоча в греків не було Коляди, Купала тощо, але були деякі подібні святкування. Якщо говорити про свято ап. Андрія Первозванного, то треба передовсім наголосити, що насправді це свято запустів, бо Різдвяний піст не завжди починався від свята ап. Пилипа. Це вже пізніше, внаслідок намагання монаших громад, зокрема константинопольських студитів, уподібнити період перед Різдвом до часу перед Пасхою, піст розтягнувся до 40 днів. Утім, ми маємо свідчення також з інших старих документів, що початком Різдвяного посту, своєрідними запустами, могло бути свято Андрія. Саме тому люди збиралися повеселитись. І звичайно, що в таких народних гуляннях міг з’явитися хтось, хто починав розповідати історії, вже не цілком християнські.

Второпні священики очолювали такі святкування. Вони благословляли їжу, пиття, самі були під час забави, намагалися передати, чому потрібний період посту, над чим треба задуматися. А в тих випадках, коли священики занедбували свою участь у таких народних зібраннях, їхнє місце займали інші люди, і вони по-своєму передавали різноманітні традиції. Інколи вони ворожили чи щось інше. Доки таке святкування є забавою, воно не є поганим і страшним, гірше, коли люди починають серйозно ставитися до цього або, навіть, намагаються викликати невідомих їм духів. Ми всі знаємо і віримо, що духи існують, хочемо ми цього чи ні, вони є і можуть не лише приходити, а й опановувати нас… Тому завжди раджу молоді під час таких забав бути дуже виваженими: співати, танцювати – будь ласка, але з різними спіритизмами треба бути дуже обережними!

–  А як ставитись до наївних ворожінь, за допомогою чобіт, горіхів…?

–  Це, радше, забава, аніж ворожіння. Усі розуміють, що від того насправді їхня доля не залежить. Хоча є багато людей, які вірять у гороскопи, у те, що зорі визначають їхнє життя. Я вважаю, що це примітивна віра. Ті, хто живуть згідно з християнською вірою, до цього ставляться, як до гри і не більше.

– Тобто, якщо сприймати етнозабави лише як веселощі і правильно розставляти акценти, що є чим, то нічого в тім поганого?

– Абсолютно! До прикладу, можна згадати цілу кампанію «Я не святкую Геловін». Я вважаю, що це також якесь дохристиянство. Геловін святкують впередніч 1 листопада, і тоді люди вшановують усіх святих! Передовсім вони святкують себе, бо кожен з нас покликаний до святості. Якщо людям це пояснювати, вони абсолютно нормально ставитимуться до Геловіну, і в них не виникатиме жодного підґрунтя для темних сил, що є попросту викривленням гарної християнської традиції святкувати день усіх святих. Якщо ти живеш свято, то ти долучишся до сонму святих.

Так само у вертепах є добрі і злі сили, але, врешті, добрі сили перемагають. Добро перемагає зло, тому в Геловіні, чи в яких-небудь інших гуляннях треба наголошувати, що існує Христос, і Він просвічує наші душі. Кожну таку нагоду варто використовувати для євангелізації. Потрібно водночас заохочувати людей заглиблюватися в суть свята та спосіб святкування. «Ну, ми святкуємо, бо так святкували наші баби, діди» – це не причина, треба запитувати, чому вони це робили і чи є в тому якийсь християнський вимір. Дуже часто ми неправильно трактуємо такі речі, не знаємо, як це було колись. Насправді в нас не залишилось жодних достовірних відомостей про те, яким було духовне життя людей у Русі чи в нас, на Галичині, перед впровадженням християнства. Ми маємо певні відомості в творах ранніх слов’янських християнських письменників, але наскільки достовірно вони їх передали, це велике питання.

– Тож чи правильно розуміти, що Церква спеціально, щоби витіснити римські ювеналії чи давні новорічні оргії, встановила святкування Різдва?

Церква розуміє святкування як нагоду показати, якою мала би бути природа, котра є доброю сама по собі, внаслідок входження в неї Ісуса Христа. Це завжди основна думка свята. Не йдеться про конкретні дати, ми не знаємо точно, коли народився Христос, тому будь-який день у році міг би бути днем Його народження. У нас є більш-менш точна дата щодо святкування Пасхи, 14 нісана, але церква не святкує її в цей день, а в першу неділю після першого повного місяця, весняного рівнодення і юдейської Пасхи. Люди, які творили наші календарі, дивилися на зорі і намагалися свою духовність зіставляти з тим, як функціонує світ. У різдвяний час збільшуються сонячні дні, а Христос є символом світла, що приходить у світ. Природа стає символом росту світла Христового внаслідок Його народження: «Справжнє то було світло – те, що просвітлює кожну людину. Воно прийшло у цей світ» (Ів. 1:9). Ми як християни це розуміємо і не залежно від того були ювеналії, чи ні.

Подібно є і з деякими іншими святами. Вони використовують певні природні чи астрономічні явища як символи таїнства Христа, яке ми святкуємо.

Наприклад, коляда і вертеп, коли взяли за основу християнську складову, дуже поширились у церковній традиції. Але до сьогодні, зокрема, на сам Святвечір дуже багато звичаїв з давніх часів – класти сіно та часник під скатертину на столі, вносити дідух до хати, 12 страв, залишати тарілки для померлих… Зрештою, Різдво в Україні виглядає інакше, ніж в інших країнах, тож чи потрібно зберігати ці обряди?

Замість ставити питання «чи потрібно?», радше, треба навчитись ставити питання – «можна чи не можна?», чи такі обряди додають щось до нашої духовності, чи відображають християнську ідентичність. Христос не прийшов руйнувати культури, Він прийшов для того, щоб інкультуруватися, наповнити культуру Собою. «Не подумайте ніби Я руйнувати Закон чи Пророків прийшов, я не руйнувати прийшов, але виконати» (Мт. 5:17). Люди створювали закони, просвітлюючись Святим Духом, навіть у дохристиянську пору. Не можна вважати, що все, що є в нашій культурі, від самих початків автоматично є антибожим, навпаки – це є прагненням йти до Нього. Ап. Павло, коли говорить з греками в Ареопазі, показує на один з їхніх жертовників і каже: «Афіняни! З того, що я бачу, в усьому ви боїтеся богів більше, ніж інші люди. Бо, проходячи повз ваші святиній уважно їх оглядаючи, я побачив навіть жертовник з написом: “Невідомому Богові”. Отже, саме про того, кого ви не знаєте і кому поклоняєтесь, я вам звіщаю»

(Дії 17: 22б, 23), тобто, згідно із Павлом, вони вже несвідомо поклонялися істинному Богові, але не усвідомлювали цього. Тому Павло не закликає їх руйнувати цей жертовник і будувати новий, але усвідомити те, що істиною, якій вони несвідомо покланялися, є Христос.

Усі наші традиції можна і треба коригувати Об’явленням Божим, бо саме у його світлі приходить розуміння, для чого вони і чи потрібні взагалі. 12 страв на різдвяному столі можуть мати дуже різні перспективи: 12 апостолів, через яких поширилась відомість про Христа, 12 місяців, котрі всі мусять бути сповнені Христом, бо якщо один з них не буде сповнений Ним, там завжди буде місце для темної сили, а ми якраз хочемо, щоб все наше життя було наповнене Христом. І так з кожною подією, яку ми святкуємо.

Розмовляла Олес Пастущак

Світлини 1. о. д-ра Василя Рудейка

2. https://www.facebook.com/nykodym/posts/10207154705878960?fref=nf з коригуванням Олесі Пастущак

 

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...