Пам’ятаю, як сидячи за шитвом, моя покійна бабця (а вона була кравчинею) розповідала про життя Української Греко-Католицької Церкви в підпіллі. Розповідала про те, як в їхній з дідом хаті збирались люди на богослужіння, яке проводили два молоді священики … і все це відбувалось наприкінці 80-х років, коли мене ще й на світі не було.

Вже минуло більше ніж двадцять років з того часу, і зараз мені, щоб піти на богослужіння, не треба йти додому друзів чи знайомих. Усі храми Львова відкриті.

Ці розповіді про Церкву в підпіллі нагадалися мені після перегляду документального фільму «Любомир». На тлі життєвого шляху Блаженнішого Любомира показано цілу епоху. Епоху, в якій жили наші прадіди, діди та батьки. Епоху, яку ніхто з моїх ровесників не пам’ятає.

Як усе почалось

Постать Блаженнішого Любомира (Гузара) – це ціла епоха не тільки в Церкві, а й у житті українського народу. «Я тут вдома. Я не є десь там в Америці гостем, в Італії – гостем, а тут я є вдома», – це каже Людина, яка частину свого життя прожила в еміграції, проте, за його словами, найкраще почувається вдома.

«Щоб ви знали, як виглядало життя». Саме так охарактеризував ідею створення цього документального фільму сам головний герой. Якщо брати передісторію, то спочатку все було задумано як документальний проект під назвою «Любомир», автором ідеї якого є журналіст Леся Харченко. Кінострічку зняла продакшн-компанія Screen Media Ukraine на основі великого документального багажу: особистого архіву родини Блаженнішого, фотоархіву радянських часів, кадрів кінохроніки, аудіо- та відеозаписів, розповідей очевидців. Над фільмом працювали кільканадцять місяців і записане кількагодинне інтерв’ю з Блаженнішим.
Як повідомляє «Телекритика», до складу колективу, який працював над створення фільму, також ввійшли релігієзнавець Віктор Єленський та керівник Департаменту інформації УГКЦ о. Ігор Яців. До проекту долучилася племінниця Блаженнішого – Марія Рипан. Продюсер – Павло Казанцев, а менеджер проекту – журналіст Оксана Климончук.

Через усю стрічку проходить паралель: життя і діяльність Блаженнішого Любомира і життя Церкви. Через задокументовані свідчення, спогади фото- та відеокадри показано значну частину минулого століття. Це те, що не завжди можна вичитати в підручниках і не завжди показує телебачення: відеокадри з Архиєпископом і Митрополитом Андреєм Шептицьким, кінохроніка з похорону Патріярха Йосифа Сліпого, фрагменти з підпільних богослужінь та інші задокументовані факти. Отець Андрій Кулієвич з Венеції вважає:  «Специфіка фільму в тому, що знятий він про людину, яка майже все життя провела в еміграції, але притому зберегла свою національну свідомість, що в післявоєнний час у чужій країні не було легко». На думку отця Андрія, найважливіше у фільмі – це не історичне дослідження біографії головного персонажа, але розповідь про життя українських емігрантів за кордоном. Це життя, яке завжди було складним, оскільки в Україні і сьогодні багато хто уявляє собі ситуацію з українськими емігрантами за кордоном не такою, якою вона є насправді».

Крім еміграції, у фільмі також показано тему української державності, зокрема самоідентифікації, віковічного прагнення українців бути незалежними, бути собою. Журналіст Наталка Федечко вважає, що Церква нерозривно пов’язана з державою і вона завжди підтримувала українську державність. «Доля Гузара – це доля української державності в екзилі», – каже Наталка Федечко.
У кінострічці значну увагу звернено на музичне оформлення, логічність та послідовність викладення подій. Кожен музичний супровід підкреслює саме ту подію чи емоцію, про яку йдеться, допомагає створити чи навіть відтворити картину подій глядачеві.

Кінострічка наповнена деталями, які допомагають зрозуміти і відчути не тільки духовне, внутрішнє життя, а й показують сутність людини, так би мовити її «приземленість». Вони максимально допомагають наблизитись до тих подій і глибше їх зрозуміти, а в деяких – і бути учасником. Наприклад, епізод про те, як Патріярх Йосиф Сліпий прокоментував ложечку, яку йому принесли, щоб причащати людей. Чи про те, з чого живуть монахи в монастирях: як доглядають за городом чи худобою, про брата Лаврентія.

Що фільм може Вам відкрити

Кінострічка «Любомир» зроблена для широкого кола глядачів. Напевно, кожен глядач знайде у ній щось для себе, або стрічка просто допоможе над чимось задуматись.
«Кінострічка відкрила мені те, що Церква нерозривно пов’язана з державою. У цей час зняли фільм «Солодка Даруся». Але фільм «Любомир» – не художній, його не можна ставити в один ряд. Цей фільм документальний, а такі кінострічки у нас вміють робити», – ділиться журналіст Наталка Федечко.
 
Отець Андрій Кулієвич каже, що для нього цей фільм – підтвердження поєднання в особі Блаженнішого глибокого розуму, опертого на чималий життєвий досвід, і глибокої віри, базованої як на прикладі його великих попередників митрополита Андрея (Шептицького) та патріарха Йосифа (Сліпого), так і на його власному духовному досвіді як священика, монаха й архиєрея.

Українське кіно: чи є воно?

Документальний фільм «Любомир» – телевізійний продукт. Він розрахований для телеглядача, а отже на масову аудиторію. Але він є тією ложкою меду, що всолодить дьоготь у бочці зіграних розважальних шоу, російських серіалів та фільмів, якими зомбують сучасного глядача. Погоджуємось з думкою журналістки Наталки Федечко, яка підкреслює, що зараз існує проблема обережності загальнонаціональних каналів, які висвітлюють життя видатних постатей не в патріотичних, а в жовтих тонах.

А от викладач кафедри нових медій факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, релігійний журналіст Юліана Лавриш вважає, що особливо зараз українське кіно має шалений попит. «Варто пригадати ажіотаж на «Поводиря». Ми прагнемо до самоідентифікації, виявлення української сутності, інколи до виявлення своїх внутрішніх ран».

Нам потрібно переймати досвід інших держав, до прикладу, США. За допомогою фільмів і серіалів вони показують світу себе і розповідають про себе, популяризують і навіть дещо нав’язують свій спосіб життя, культуру, цінності. Українці нічим не поступаються багатолітньою культурою жодній нації світі. І тому насамперед ми повинні популяризувати своє, рідне. А в цьому нам дуже можуть допомогти фільми про своїх видатних земляків, зрештою – про самих себе.

«Я дуже люблю фільми релігійного спрямування, тому хотіла б переглянути ще біографічні історії наших греко-католицьких мучеників, наприклад, варто було б зняти стрічку про блаженного Омеляна Ковча», – ділиться думкою Юліана Лавриш.
Українське кіно має впливати на формування нації, має виховувати покоління. Сподіваємось, що ці яскраві квіти-кінострічки українських режисерів зацвітуть у великому саду української кіноіндустрії зі своєю самобутньою культурою та самоідентичністю.

Наталя Ліхновська

Використаний ресурс:  
http://www.telekritika.ua/

Фото з ресурсів:
http://www.telekritika.ua/
http://www.day.kiev.ua/

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...