Нещодавно українською мовою побачили світ дві книги Кирила Королевського, француза, працівника Ватиканської бібліотеки, справжнє ім’я якого Жан Франсуа Шарон. Перша книга – найповніша на тепер біографія митрополита Андрея Шептицького, а друга, під назвою «Уніятизм», містить роздуми науковця про явище, назву якого він сам запровадив у богословський лексикон ще понад 80 років тому. Книги видані у видавництві “Свічадо” за підтримки Інституту екуменічних студій УКУ та Інституту ім. св. Климента Папи в Римі. 7 жовтня у конференц-залі Львівської Духовної Семінарії Святого Духа  відбудеться презентація книги «Митрополит Андрей Шептицький».

Більше про це видання, а також інші праці Кирила Королевського у розмові з богословським редактором книги «Митрополит Андрей Шептицький» Тарасом Шманьком та директором видавництва «Свічадо» Богданом Трояновським.

– Кирило Королевський – псевдонім Жана Франсуа Шарона, француза, католика, який так зацікавився східним обрядом, що став греко-католицьким священиком. Розкажіть більше про цю непересічну людину. Як його сприймали сучасники?

п. Тарас: Королевський справді був людиною цікавою. Він народився у звичайній французькій родині. Батько о. Кирила був військовим ветеринаром і дотримувався антиклерикальних поглядів, мати ж навпаки була ревною католичкою і думала, що син після завершення навчання семінарії служитиме на парохії десь поблизу. Але ще будучи ліцеїстом він якось потрапив на богослужіння у східну мелхітську Церкву і той випадок виявився визначальним для його подальшої долі. Після закінчення богословської семінарії, у 1900 році життя закинуло Жана аж у Бейрут. Там він викладав у колегії мелхітського патріархату, однак це йому давалося нелегко, незважаючи на його намагання вивчити арабську мову. Після єрейських свячень Жан Шарон прийняв ім’я Кирило і, оскільки його сильно приваблювало слов’янство, то він вирішив покинути Схід. У 1905 р. він потрапив до Львова і зустрівся із митрополитом Андреєм Шептицьким. Після цієї зустрічі, яка безумовно вирішально вплинула на його життєвий шлях, о. Кирило почав старатися про дозвіл змінити церковну юрисдикцію, щоб потрапити до клиру Андрея Шептицького. Що зайняло йому чимало часу і зусиль.

Згодом митрополит Андрей доручив о. Кирилу Королевському, як назвав себе Шарон, бути його представником для виконання певних доручень у Римі, про що докладно останній оповідає у книжці. Крім того, після Першої світової війни, Королевський отримав працю у Ватиканській бібліотеці та у Східній конгрегації. Він був дуже цілеспрямованої і педантичної вдачі. Усе фіксував і докладно записував, тому у книзі про Андрея Шептицького можна знайти багато історичних та фактичних деталей щодо біографії митрополита і взагалі історичного контексту, особливо про стосунки митрополита з російськими греко-католиками. Королевський був дуже зацікавлений Росією і справами російських греко-католиків. Хоча у Росії він ніколи не був і знав про неї тільки з розповідей та літератури. Тому у книзі можна навіть побачити своєрідну Росію Кирила Королевського, як він собі її уявляв. У цій перспективі він бачив і діяльність митрополита. Звісно це не означає, що митрополит Андрей думав так само. Хоча, читаючи цю книгу, у певних місцях непоінформований читач міг би подумати, що Андрей Шептицький усе своє життя найбільше займався справами Росії, а не своєї митрополії. Насправді так не було і більшість текстів Королевського про це промовисто свідчать.

– Як відбувалася співпраця між Кирилом Королевським і Андреєм Шептицьким?

п. Тарас: Королевський лише кілька разів зміг побувати в Україні. Уся співпраця відбувалася переважно у листовій формі, або під час зустрічей із митрополитом у Римі. Однак, із тієї документації та інформації, яку знав Кирило Королевський, складається враження, що вони співпрацювали дуже тісно та обговорювали у своєму листуванні багато різних церковних справ.

– Книга «Андрей Шептицький» – це перше видання українською. Але Королевський написав її ще 50 років тому. Чому минуло півстоліття перш ніж вона побачила світ українською мовою?

п. Тарас: Написана праця чекала багато років на своє видання мовою оригіналу, яке з’явилося аж через п’ять літ по смерті автора, старанням Українського богословського наукового товариства. У часах нашої бездержавності книжка про митрополита Андрея не дочекалася перекладу українською, але вже у перші роки незалежності України видавництво «Свічадо» запланувало це видання. Ми вирішили видати працю Королевського, щоб якнайповніше показати постать Андрея Шептицького. Однак сам текст оригіналу французькою мовою є дуже складний, тому потребував дуже великої редакторської роботи. Праця над книгою тривала понад 15 років з кількома перервами. Оригінал книги не є належно структурований і тому з ним доволі важко було працювати і перекладачеві, і редакторам. Ми структурували книгу, давши назви різним тематичним підрозділам, поєднали деякі з них хронологічно та тематично. Це зробило структуру книжки більше зрозумілою і практичною для читачів. Є багато й інших причин тривалої праці над українським перекладом. Сам Королевський багато фактів подає з пам’яті й описує реалії, які ніколи не бачив. Також він перекладає географічні назви французькою на свій лад і це все потрібно було назад повернути з французької на українську. Наприклад, він перекладає назву села на Львівщині французькою, користуючись польськими відповідниками, і нам потрібно знайти, на польській карті того часу, яку місцевість він має на увазі. Багато проблемних місць у тексті, зокрема фактологічних і механічних помилок самого автора, ми змогли виявити лише після кількох прочитань тексту різними спеціалістами.

п. Богдан: Але була ще й інша проблема. Переклад книги потребував не тільки знань французької мови і редакторської вправності, а й основ богослов’я та історії. Тож одній особі важко було з цим усім впоратися. Потрібно було, щоб працював окремо богослов, окремо історик, окремо хтось, хто орієнтувався в суспільних реаліях того часу. І тут виникали певні труднощі, тому процес приготування перекладу до друку затягнувся на значний термін. На перешкоді були і фінансові труднощі, з огляду на великий обсяг тексту, складність перекладу та тривалих редакторських праць.

– Книгу «Андрей Шептицький» називають найбільшою і найповнішою біографією митрополита. У чому полягає унікальність цього видання?

п. Тарас: У книзі Кирила Королевського Андрей Шептицький постає як людина молитви і щирої релігійності. Шептицькі впродовж віків давали Церкві чимало відомих єрархів: Лев, Варлаам, Атанасій..., але навряд чи про когось написано так, як про Андрея, про його багату особисту духовність, більше написано про їхні здобутки чи особливості звершення єпископського служіння. Мабуть, тут треба наголосити на особливій ролі матері Андрея Шептицького, яка сама була дуже релігійною і подбала про належну духовну формацію усіх своїх семи дітей.

Книжку Кирила Королевського подано у формі розповіді людини, котра має багато що сказати, і з цього читач виокремлює для себе те, що йому цікаве і потрібне. Королевський був людиною іншої культури і міг побачити щось таке, чого наші біографи митрополита не побачили або якщо й бачили, то не акцентували на тому.

Напевно унікальність цієї книги й у тому, що писав її близький співпрацівник митрополита. Адже Королевський був причетним до всіх найважливіших справ, які йому доручав митрополит для вирішення у Римі. Тому він був дуже добре поінформований про важливі речі. У той час інші дослідники постаті Шептицького не мали доступу до інформації сповна. Окрім того, Королевський сам був учасником багатьох подій, а іноді й їхнім безпосереднім натхненником.

п. Богдан: Юрій Авакумов, у передмові до книги, подає жанр цієї книжки як «історія сучасності», тобто сплав кабінетної праці історика з джерелами та текстами і журналістського розслідування «по гарячих слідах». Часом історик пише, беручи до уваги джерела, робить аналіз та синтез і не завжди може до кінця зрозуміти саму постать, яку досліджує. Мені видається, що Кирило Королевський дуже добре розумів мету, яку ставив собі Шептицький. Наприклад, митрополит Андрей думав про релігійне життя, соціальні чи геополітичні питання і автор добре це все розумів. У тому є унікальність Королевського. Він пише те, що добре знає і розуміє. І тому може добре відтворити дух самого Андрея Шептицького.

– Як Кирило Королевський дізнавався деталі з життя митрополита Андрея, особливо юності та періоду до знайомства з ним?

п. Богдан: Андрей Шептицький не дуже радо ділився спогадами про своє життя і не спішив поширювати приватні інформації про себе. Тому Королевський іноді вдавався до хитрощів і намовляв митрополита на певні розмови, щоб той згадував про своє заслання у Росії та інші факти з життя. І після зустрічі автор йшов додому та записував все з пам’яті. Він мав дуже хорошу пам’ять. Ось у такий спосіб і здобував інформацію.

– Королевський був сучасником Митрополита і писав у тій самій історичній паралелі. Наскільки він міг бути об’єктивним, пишучи про події того часу?

п. Тарас: Він, мабуть, не був об’єктивним до кінця. І мав своє бачення щодо розвитку багатьох аспектів церковного життя: церковної єдності, літургійної реформи чи створення східних гілок монаших орденів (редемптористів, салезіян...).

п. Богдан: Є певні принципи наукових підходів, і Кирило Королевський, як науковець, дотримувався цих принципів. Це не був цілковитий суб’єктивізм. Звісно у дечому пробиваються його переконання та думки, але він був досить чесний, як науковець. Він подавав факти так, як їх бачив. Навіть були такі моменти, коли це стосувалося фактів, оприлюднення яких не було дуже корисним для нього самого. Тобто він намагався бути об’єктивним, але як і кожен автор мав те, що йому більше подобається і цьому він відводив більше місця у книзі та спогадах.

– Наскільки книга є актуальною сьогодні?

п. Тарас: Ми знаємо багато про Андрея Шептицького з різних джерел, однак, ця книга показує багатий і різнобічний контекст, а також доповнює образ митрополита Шептицького рисами звичайної, живої людини, яка має свої переживання і сумніви. Ми, якоюсь мірою, звикли до агіографічного портрета Шептицького, а тут бачимо освічену у багатьох галузях людину, діяча, можна сказати, світового масштабу, який переймається долею народу, освітою молоді, розвитком культури. Королевський описує у книзі такі риси характеру митрополита, як, наприклад його людяність. Андрей Шептицький свого часу з радістю прихистив у себе спочатку православного архиєпископа Володимирського Олексія, а згодом митрополита Антонія Храповицького та єпископа Євлогія, натхненника православної пропаганди, коли вони втікали на захід після Російської революції. Хоча під час ув’язнення митрополита Андрея в Росії перший із них, навіть не захотів зустрітися з в’язнем-митрополитом, якого етапували до його єпархії для відбування заслання, а лише вислав по нього на вокзал начальника поліції та 15 жандармів.

п. Богдан: До сьогодні кращої біографії Андрея Шептицького не опубліковано. Були якісь невеликі видання, але солідної монографії ніхто з наших дослідників поки що приготувати не спромігся. Це важка праця, бо величезна спадщина Шептицького потребує ґрунтовного опрацювання. Через великий обсяг писемної спадщини митрополита затягується і процес його беатифікації. Однак, сподіваюся, що дослідники найближчим часом видадуть ще не одну докладну біографію митрополита Андрея.

– Книга проілюстрована. Які саме ілюстрації подані у ній та звідки вони взяті?

п. Тарас: Використані фотографії, які стосуються життя і діяльності митрополита Андрея, здебільшого походять із Львівського центрального історичного архіву. Декотрі відомі, інші – маловідомі. Є й рідкісні фотографії, які раніше не були опубліковані.

– Наскільки великий попит на цю книгу в українського читача?

п. Богдан: Хоча книжка досить дорога, понад 100 гривень, і за змістом не є популярним бестселером, все ж є велике зацікавлення серед читачів. Це ми помітили під час Форуму видавців, під час якого книга вже була у продажу і мала значний попит. Сподіваємося, що презентація книги, яка відбудеться 7 жовтня, теж викличе певний резонанс.

– Королевський також перший, хто ввів у вжиток термін «уніатизм». Що він вкладав у це поняття?

п. Тарас: Він визначав «уніатизм», як не зовсім відповідний інструмент для досягнення єдності Церков. Королевський був проти синкретичного поєднання різних релігійних обрядів, практик, яке відбувалося під тиском панівної релігії чи під впливом моди, тобто не відбувалося внаслідок природного розвитку й еволюції обряду. Відносно обрядових запозичень Королевський впровадив таке поняття, як «гібридизм». Ці «гібридизми», на його думку, вкорінилися у нашій Церкві як своєрідні прояви комплексу меншовартості. Адже тоді вважали, що чим більше наші обряди подібні до римо-католицьких, тим вони досконаліші. Офіційно існувало поняття вищості латинського обряду над іншими, вважалося, що він найдосконаліший. Королевський протестував проти того, щоб ідея єдності полягала в гегемонії одного обряду над іншими. Як науковець він думав методологічно правильно і послідовно, це дало йому змогу побачити, що такий обрядовий синкретизм є хибним. Бо обряд – це явище, що розвивається, будучи детермінованим різними культурними особливостями народу, місця і часу. Неможливо два обряди якось схрестити і отримати щось нове, краще. Такий обрядовий мікс у церковних середовищах отримав Андрей Шептицький, ще як єпископ Станіславівський і згодом, ставши Львівським митрополитом, він пробував щось змінювати, але обережно, бо працював із живими людьми. Натомість Королевському, який перебував у Римі, далеко від обрядових суперечок, що вирували в Галичині, було можливо легше виписувати «рецепти», як це правильно робити. Хоча митрополит Шептицький часто користав з його порад. Тут слід зауважити ще таку річ, як «латинізуюча ментальність», яка була притаманна навіть Кирилові Королевському. Це проявлялося, наприклад, у його прихильності до целібату. Така сама «латинізуюча ментальність» була і у Андрея Шептицького, адже він із дитинства був вихований у західному обряді і на тій схоластиці, яка могла видаватися вершиною досягнення людської думки. Тому було дуже не просто відкинути те, чим людина жила значну частину свого життя, і змінитися. Але під проводом Шептицького Церква не синкретизувалася з латинським обрядом, а навпаки розпочала рух на шляху очищення і водночас збереження того, що було добре.

Отож Королевський був проти уніятизму, як шляху досягнення єдності, однак, він не міг бути проти Греко-Католицької Церкви, яка виникла внаслідок відновлення єдності із вселенською Церквою, адже й сам до неї належав.

– Як Королевський бачив подальший розвиток Української Греко-Католицької Церкви?

п. Богдан: Королевський не сприймав латинізації, тому в книзі «Уніятизм», наприклад, він дуже критикує наявність латинських практик у нашій Церкві. На що і тодішній Папа і митрополит Шептицький казали йому, що у його творі багато правди, але замало милосердя. Отож він позитивно ставився до Греко-Католицької Церкви, єдине, що засуджував латинські практики, проте не всі, і це знову ж таки свідчить про його певну непослідовність, хоча б у тому, що він не сприймав одружених священиків і пропагував целібат.

Королевський закликає та спонукає повертатися до джерел, справді до східного обряду. Але, можливо в його розумінні, цей східний обряд чомусь асоціювався з обрядом Російської Церкви. На мою думку, якщо вже вертатися до джерел, то варто було би вертатися до грецьких джерел. Однак, те видання слов’янських літургійних книг у Римі, до якого причетний Королевський, відбулося на основі текстів російської синодальної редакції. Загалом ідея Королевського про повернення до східних джерел була дуже важливою і втілилася під час ІІ Ватиканського Собору у його відповідних документах. А погляди Королевського щодо східних Церков згодом покладено в основу західної богословської думки. Наприклад, у документах ІІ Ватиканського Собору можна знайти більше цитат східних отців, аніж західних. Це вже був доказ того, що праця над поверненням до джерел почалася. У такому ключі Кирило Королевський і бачив розвиток нашої Греко-Католицької Церкви.

Хоча, якщо проаналізувати зараз, то багато з тих речей, про які пише Кирило Королевський вже неактуальні. Українська Греко-Католицька Церква змінила певні речі та відмовилася від певних явищ і відбувається пошук властивої ідентичності нашої Церкви. Якою вона має бути? Такою як православна, чи іншою? Це є ті питання, які започаткував Королевський.

п. Тарас: Те, про що писав Королевський у статті «Уніятизм» та інших працях це ще дособорові проблеми: про перевагу латинського обряду і розуміння єдності Церкви як підпорядковуюче приєднання всіх до Церкви Римо-Католицької. Проти чого виступали усі інші, некатолицькі, Церкви. Вони очікували іншого діалогу. І саме на цьому акцентував увагу Королевський.

Щодо праці «Уніятизм» – то це особиста позиція автора на тему певного явища у Церкві. Свого часу книга була дуже дискусійною, але сьогодні ці всі речі здебільшого вже пережиті та переосмислені. Шептицький зі свого становища не тільки глави Церкви, а й батька нації (як його сприймали тоді) не міг займати таку різку позицію та й не мусів поділяти усі погляди Королевського. Можна навіть сказати, що Королевський у цій ситуації виступає як хірург, а Шептицький як батько, дитина якого потрапила до рук хірурга.

Розмовляла Анна Грапенюк

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...