Ми щоденно проходимо повз тих, хто не зміг боротися з життєвими труднощами і просто здався. Ми щоденно кидаємо на них осудливі погляди. Мовляв, працюй, а не проси і не плентайся під ногами. Ми щоденно хочемо їсти, спати, прагнемо комфорту. Але ніколи не думаємо, що люди, які живуть за межею бідності, які опинилися на вулиці, теж мають звичайні людські потреби.

Власне, півтора року тому у невеликої групи молодих людей виникла ідея хоч якось задовольнити звичайні потреби безхатьків – нагодувати їх. Ініціатива виникла спонтанно. Маленька група молодих людей якось вирішила купити їжу і просто роздати її тим, хто на вулиці. Як виявилося, для цього не потрібно докладати багато зусиль – просто треба побороти свою байдужість.

Серед безхатченків інформація про добрих людей поширилась дуже швидко. Це ж бо «суспільство в суспільстві». Потім молодь збиралася вдома, готувала їжу у великих каструлях і приносила на традиційне місце зустрічі. Так вже впродовж півтора року ці молоді люди щопонеділка збираються біля церкви свв. Ольги та Єлизавети і роздають їжу голодним. Тепер ряди волонтерів постійно збільшуються. А також з приготуванням їжі допомагає Львівський державний коледж харчової і переробної промисловості.

Довгі черги, образливі крики, штовханина, суперечки… З такими людьми, очевидно, працювати нелегко. Але волонтери старанно і за добре сформованою системою передають порції з їжею кожному, хто до них підходить. Великі каструлі наповнені гречкою, салатом, роздають і хліб. Деякі прихожани набирають їжу у пластмасовий посуд і беруть з собою на потім.

«Звісно, нагодувати – це основна мета ініціативи, але ми хочемо дати тим людям більше. Ми спілкуємось з ними, слухаємо їхні проблеми, намагаємось їм щось радити… Про тих, які живуть за межею бідності, існує чимало стереотипів як про аморальних, кримінальних, асоціальних людей. Але, насправді, це люди, які на певному етапі свого життя просто не зуміли справитись із труднощами. Ми не можемо бути впевненими в тому, що завтра і ми не опинимося на вулиці. Спілкування з безхатченками очищує. Адже після того ти розумієш, що твої повсякденні проблеми – це такі дрібниці», – розповідає ініціатор Іван Гаргай.

Коли запитала волонтерів, що потрібно їм для такої доброї справи, то зрозуміла, що єдина потреба – це приміщення, бо ж на морозі холодно роздавати їжу, і духівник, який би міг спілкуватися з безхатченками і вирішувати їхні проблеми. Гроші на продукти – це добровільні пожертви.

Про мотивацію волонтерів, їхнє ставлення до безхатченків до ініціативи і після, про відповідальність перед командою ми поспілкувалися з волонтером Оксаною Загакайло:

«Коли мені зателефонував Іван і запропонував ініціативу праці з безхатченками, то я спочатку була у ступорі, а потім сказала: «Я допоможу. Але насправді я боюся безхатченків». Ця відповідь зумовлена стереотипами, які є у нашому суспільстві. Тепер у мене немає страху. Хоча ще досі найбільше у цьому світі боюся людей, бо подеколи їхній жорстокості немає меж, але – явно не безхатченків. Коли бачу їх на вулиці, навіть коли вони щось шукають у смітниках, то можу підійти та запитати, як їхній настрій, як почуваються. Тому що розумію, що проблема цих людей – це насправді не ступінь їхнього морального падіння, а показник економічної ситуації держави, соціальної політики. Безхатченками не стають за один день. Спочатку це зовсім не жебраки і не алкоголіки. Це вже потім, після місяців існування без даху над головою, людина вдається до чарки та жебракування, щоб запити горе, забути себе та якось вижити.

Я не можу сказати, що роблю щось важливе для цих людей. Я є просто волонтером, який інколи допоможе приготувати їжу для безхатченків, роздасть цю їжу та деколи поговорить із ними. Це все добре, але, насправді, допоки ці люди не отримають соціального житла, їм не допоможуть влаштуватися на роботу, допоки їм не нададуть психологічної допомоги, проблема бездомності не вирішиться. Чи можемо це все зробити я і мої друзі? Поки що – ні. Чи зможемо колись? Не знаю.

Чому я продовжую ходити по понеділках роздавати їжу безхатченкам? Тому що деякі безхатченки чекають на мене. Вони хочуть просто поговорити та ще раз побачити, що ще не всі дивляться на них, як на негідників.  Це також відповідальність перед командою. Адже якщо прийде кожен, то можна зробити дві черги та роздати їжу набагато швидше, не змушуючи мерзнути ні волонтерів, ні безхатченків. Також є бажання побачити друзів, які живуть тим, що й я, з якими неабияк вдалося здружитися, коли протягом двох годин, приходячи після пар, доводилося готувати таку кількість їжі, що після цього уже можна сміливо бути шеф-кухарем чи на Майдані, чи в таборі.

Що я прагну? Щоб державні структури почали працювати. Щоб люди не робили поспішних висновків, шукали причини проблеми, а не осуджували через наслідки. Щоб було більше українців, які беруть відповідальність за інших.

Насправді рада, що маю можливість працювати з безхатченками, бо моє життя змінилося, бачу, що вчуся жити та любити».

Марта Плішило

Фото: 1. ejnews.ru

2. http://photopolygon.com/

 

Домашня Церква

dalibor
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...