Дівчина-весна яскрава та усміхнена артистка, вірна дружина та мудра мама. А ще вона економіст та майор міліції. Вона співає як дихає і надихається всім, що її оточує. Наталя Бучинська – така сильна, проте така жіночна. Попри волю батьків їй вдалось втілити свої дитячі мрії у реальність. Про нелегкий шлях на сцену, стосунки з чоловіком та перші кроки розказала вона спеціально для «Духовності».

 – Вітаю Вас, Наталю! Розкажіть, чому Ви вирішили взяти участь в Екуменічному соціальному тижні у Львові?

– Я вже не вперше беру участь в Екуменічному соціальному тижні. Минулого року я була ведучою на цій події у Києві. Те, що мене запрошують – велика честь для мене. Важливо те, що до таких заходів долучається молодь, яка привертається до церкви та віри, вирішуються справжні життєві питання, прививається любов до добра. Я також проходила школу катехизи, це дуже яскравий спогад дитинства. І потім, коли брала шлюб, також ходила на спеціальні навчання до сестер. З вірою в серці ми народжуємося і повинні жити.

–  Віра в Бога важлива, а чи важливо до якої конфесії ти належиш?

– Я була хрещена як греко-католичка, шлюб брала як греко-католичка і несу цю віру з гордістю. На мою думку, неважливо до якої конфесії ти належиш, якщо в твоєму серці живе добро.

Тема цьогорічного Екуменічного соціального тижня «Молодь. Віра. Покликання». Чому, на Вашу думку, це важливо?

–   Молодь – це наше майбутнє, я завжди так казала. Тільки ми маємо зробити все для того, щоб молодь залишалася в Україні. Навіть якщо вони їдуть на навчання, то дуже хочеться, щоб вони сюди повертались. Владна верхівка зараз не думає ні про зрілих людей, ні про молодь тим паче. Такі заходи, як Екуменічний тиждень повертають віру та сили йти вперед і боротись за гідне майбутнє. Багатство нашої нації невичерпне, воно у мові, в традиціях, в піснях. Найгірше, коли ми мовчатимемо, а доки ми збираємось разом і спілкуємось – у нас є майбутнє.

–  Яке Ваше покликання?

– Правильно жити. Так, я маю звання та регалії. Але всі вони поступаються тому, що я – донька, дружина та мати. А ще я – артист. Завдяки людям виходжу на сцену та пишу пісні. І доки мене чекають, співатиму, даруватиму добро та приноситиму радість.

Під час форуму багато дискутували на тему вибору професії, розуміння покликання. Ви усі шкільні роки виступали у співочому ансамблі, але після все-таки обрали економічний виш. Чому? Вплив батьків?

– Я мала мету, завжди хотіла бути співачкою. Мої батьки мене в цьому підтримували, але делікатно натякали здобути «людську» професію, казали «хай у тебе буде «людський» диплом» (сміється). Крім того, на той час у Тернополі не було вишу, де можна було вчитись естрадному вокалу. Ось так і вступила до економічного вишу. Це було легко, бо я закінчила фізико-математичну гімназію у спеціалізованому класі. Але вже з першого курсу академії я почала виступати на співочих конкурсах. Перший – «Золота ліра», де чомусь заспівала пісню з репертуару Шуфутинського «Двє погасшіє свєчі» (сміється). Я тоді перемогла. Це був аматорський виступ, до якого не готувалась, але саме він повернув мені мрії про сцену.

Відколи ви рахуєте свій творчий день народження?

– Мій перший професійний вихід на сцену – це відбірковий тур на «Червону руту» у Тернополі. Виступила тоді дуже «фальшиво», але увійшла в четвірку переможників серед сотень учасників. Тепер часто є членом журі і розумію, що дитина може співати ідеально, але не мати вогника. Мабуть, тоді мій вогник розгледіли. Цей момент і вважаю своїм творчим днем народження. Почався він з пісні «Осінь», яку я написала сама.

–  Що було далі? Сцена, прихильники, слава?

– Ні, до того було ще далеко. Як тільки захистила диплом і склала іспити в Тернопільській академії народного господарства, мене скерували на практику. Моя спеціалізація – сервізія і контроль. Але була впевнена, що ревізора з мене не буде. Вдячна всім викладачам, які витерпіли, вимучились і вивчили мене. Коли я прийшла на практику, вмовила керівника не пхати мене у дебети і кредити. Добре, що люди зрозуміли і звільнили мене від практики, тому я далі їздила собі концертами. За тиждень до захисту диплома мені подзвонили з Києва і запросили стати солісткою ансамблю. Про що ще мені на той час можна було мріяти?

–  Зараз ви мама вже дорослої доньки. Чи намагаєтесь нав’язувати їй свою думку?

–  Єдине, чого я бажаю, щоб вона була щаслива у професії та сама обирала своє життя. Катя хоче бути пілотом цивільної авіації. Бабуся, як дізналась, одразу вхопилась за валідол (сміється). Проте я завжди підтримую доньку та її рішення, адже на власному досвіді впевнилась, наскільки важливо бути щасливим у тому, що робиш.

Ваш чоловік військовий і ви разом уже сімнадцять років. Розкрийте секрет шлюбу таких різних особистостей?

– Не такі ми і різні, адже я також трішечки військова, маю звання майора міліції, співала в військовому ансамблі. Ми навчились розділяти родину та професію, так набагато легше порозумітись. Він підтримує мене, а я його. Крім того, ми рідко бачимося, тому не псуємо щасливі моменти разом чварами. Вважаю, що секрет довгих стосунків – любов, повага та вміння поступатись. Коли сваришся з коханою людиною слід поставити собі запитання: ти хочеш бути правий чи щасливий? Часто я прошу вибачення першою, моя корона з голови не впаде, вона цвяшками прибита (сміється).

Що Вас надихає на творчу діяльність?

– Мене все надихає. Я співаю такі пісні, в яких мені вдасться виразити свій внутрішній світ. Звичайно, можу і реп прочитати, але чи робитиму це щиро та чи виглядатиме це натурально? Я вибрала свій стиль, який роблю як дихаю. За мною закарбували, що я «дівчина-весна». Доведеться тепер і в вісімдесят років як дівчина-весна на сцені скакати (сміється).

–  Яку пораду дасте читачам?

– Залишайтесь собою, бережіть родину, нехай діти бачать Вас щасливими, просто живіть і вдихайте кожну секунду. Життя таке одне, це не репетиція, і не треба витрачати його на погані емоції. Відганяйте негатив, робіть добро та живіть з вірою у серці!

Розмовляла Дар’я Кучер

Домашня Церква

Наталія Ліхновська
Дух свідчитиме… Як відомо, в грецькій мові поняття «мученик» передається словом «свідок», таким чин... Безперечно, власні зусилля для самоконтролю важл...
Ніна Поліщук
Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
Наталія Ліхновська
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
Наталія Ліхновська
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
Мартa Гладкa
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Марія Гаврилишин
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Олена Гриньків
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Ліда Батіг
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
Марія Голяш
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
Сніжана Зелінська
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
Наталія Ліхновська
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...