Щоб подарувати покинутим дітям надію, не потрібно бути чарівником. Так само легко можна зробити свято, навіть не маючи в кишені мільйонів. Головне для цього – велике бажання та докладена до нього праця. Це твердження довів своєю працею соціальний проект «Діти землі», в якому уже третій рік займаються діти з дитячих будинків Львівської області. А все починалося із звичайного бажання хоч якось допомогти цим дітям.

Перші кроки

«Ще на початку я дуже критично ставилася до ідеї відвідувати покинутих дітей, адже вважала, що нічого змінити не можна. Та друг Андрій попросив мене допомогти організувати поїздку в дитячий будинок у с. Сасів. Саме там я істотно змінила свою думку. Дітки доглянуті, у них є одяг, їжа, єдине, чого їм бракувало – спілкування та довіри», – ділиться один із організаторів проекту Олеся Ладанай.

Після першої поїздки молоді люди не хотіли покидати своїх маленьких друзів. Перша ідея, яка виникла опісля – влаштувати для сиріт табір у Карпатах. Проте майже відразу стикнулися із фінансовими труднощами. Але, як то говорять, світ не без добрих людей.

«Через кілька днів після того, як ми з друзями обговорювали свою ідею з табором, до мене подзвонила незнайома жіночка. Вона через знайомих дізналася, що ми займаємося із дітьми. І з доброї волі запропонувала свої гроші для виконання задуму. Я ніяк не могла повірити, що незнайома людина може отак просто допомогти. Саме вона стала для нас тим поштовхом для реалізації задуму», – розповідає Олеся.

Після цього почалась активна підготовка до літнього табору. Організатори складали програму для дітей, шукали потрібне спорядження, скуповували продукти та переборювали свій страх, адже все робилося вперше. Частина грошей від добродійки покрила третину видатків, решту додали хороші знайомі та друзі.

«Дітки, з якими ми їхали, особливі, адже вони, як ніхто інший потребують опіки, любові і віри в них, вони потребують бачити надію в своєму житті. Ми це знали і, в цей момент, нам було страшно, чи зуміємо настільки забути про себе та свої проблеми і дати їм свою любов. Та, незважаючи на те, що моментами було важко, сам табір пройшов на ура, і дітки, і наша команда із 15 осіб залишилися задоволеною», – говорить організаторка.

Вчитися дружити і довіряти

Та невтомні організатори не хотіли зупинятися на досягнутому. Окрилені своїми успіхами, вирішили і надалі підтримувати стосунки зі своїми вихованцями та побудувати із ними міцні, дружні стосунки.

«Ці діти просто не вірять, що з дорослими можна дружити, що їм можна довіряти, що вони постійні. До них приїжджає багато людей, привозять подарунки, граються з ними. Проте після цього уже ніколи не повертаються. Ми ж вирішили діяти за іншим принципом, не «купляти» увагу вихованців подарунками, а спільно щось робити, проводити майстер-класи та гуртом з ними вчитися», – говорить Олеся.

За її ж словами, дітки ніяк не можуть повірити, що їх можна просто так любити. Ілюструє свої слова випадком – один із хлопчаків випитував у волонтера, скільки ж тому платять грошей за проведення таборів. Натомість той віджартувався: «Знаєш, Юрку, я б з тобою за гроші не сидів, ти ж такий нестерпний. А так просто – то можна».

Саме на цьому етапі зародилась ідея створити відповідний проект та подати його до Львівської міської ради. Спільними зусиллями поділили свою діяльність на три етапи: знайомство, організація табору та постійне спілкування із дітьми. Визначили також головнну мету поїздок – це соціальна адаптація і профорієнтація дітей із дитячих будинків у суспільство.

«Насправді вони зовсім не адаптовані до сучасного життя, адже привикли жити за графіком. Та й грошима не вміють правильно розпоряджатися, доводиться вчити планувати свої видатки. Часто не задумуються про майбутню професію, адже їх і так візьмуть в якесь училище», – розповідає Олеся.

У межах свого соціального проекту минулого року допомагали п’ятьом випускникам спасівського дитячого будинку. Трьом вдалося втілити свої мрії в реальність та вступити до ті вишів, які самі собі обрали. Одна із вихованок добре підготувавшись, зуміла вступити до Львівського Національного Університету імені Івана Франка на історичний факультет. Такий досвід дарує надію в те, що насправді своєю працею можна досягнути бажаної мети, і що мрії насправді здійснюються.

Побороти стіну байдужості

З часом охочих долучитися до проекту ставало все більше і більше. Минулого року організатори вирішили взяти під свою опіку другий дитячий будинок у с. Лаврів Старосамбірського району. Сюди рідко хто навідувався, адже знаходиться він далеченько. Та організаторів це не лякало, вони зібрали відповідну групу волонтерів і вирушили підкорювати дитячі серця. Їм це вдалося зробити і дітки тепер кожного місяця чекають на своїх друзів, які не забувають навіть про найменші дрібнички.

«Кожним дитячим будинком займається одна постійна група волонтерів. Дуже важливо, щоб приїжджали одні й самі люди, якщо ж міняти постійно команду – то діти сприйматимуть нас як звичайних перехожих, які більше не появляться у їхньому житті. Нехай приїжджає семеро-восьмеро, але діти тих людей пам’ятають і більше довіряють їм», – говорить Олеся.

Сьогодні кількість активних учасників розрослася до сімдесяти. І зовсім недавно сформувалася нова команда, що вирішила взяти під свою опіку ще один дитячий будинок у Стрию. Найважче у цьому ділі саме знайомство, адже від нього уже залежить, чи знайдуть волонтери спільну мову із дітьми.

«Ми не пропонуємо якоїсь матеріальної допомоги. Звичайно, коли до нас звертаються благодійники, які хочуть віддати певні речі дітям, то не відмовляємося від цього. Але основною нашою метою є навчити дітей не вимагати від суспільства жалю, а співпрацювати з іншими. Стараємося не нав’язувати своїх ідей, розпитуємо що саме їм цікаво, максимально адаптуємось до дитячих потреб», – говорить Олеся.

Та найважче побороти стіну байдужості, якою діти відмежовуються від навколишнього світу. Іноді вони самі не знають, як можна зродити перший крок до дружби. Так один хлопчик Миколка із спасівського дитячого будинку під час літнього табору поводився дуже агресивно, сварився з усіма та не хотів робити звичайних речей.

«Але коли «злий хлопчик Микола», прийшов до мене в останній день, сів поруч, почав ділитись цукерками і розпитувати, як в мене справи, я зрозуміла, що він насправді хоче порозумітись. Але як це робиться – він просто не знав і тому діяв саме так, як чинили раніше з ним. Після цього випадку він змінив своє ставлення і до нас, і до дітей», – розповідає волонтерка Юля.

Організатори соціального проекту працюють лише на ентузіазмі, їм допомагають друзі. Фінансування на проведення різноманітних майстер-класів та дитячих відпочинкових таборів частково дає Бельгійське товариство, активно допомагає і капела бандуристів «Дзвінка». Проте постійного фінансування для втілення дитячих мрій поки немає, тому активісти раді кожному добровільному внеску від небайдужих людей. Адже так легко допомогти ближньому, достатньо лише захотіти.

Вікторія Дворянин

Фото: Олеся Ладанай

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...