З 4 по 10 жовтня у Львові проходив 3-ий Екуменічний соціальний тиждень (ЕСТ) під гаслом «Довіра. Відповідальність. Філантропія». Учасники з України та з-за кордону мали змогу представити власні бачення наскрізної теми ЕСТ – довіри, відповідальності та філантропії. Зокрема обговорювали такі теми: співпраця міста та церкви для створення нових соціальних послуг, оцінювання благодійності як категорії моральної чи матеріальної, роль мас-медіа у вирішенні важливих суспільних проблем, соціальне волонтерство, довіра як основа партнерства в соціальних ініціативах, співпраця мирян в соціально-харитативній сфері, відповідальність особистості за здоров’я як складова соціальної відповідальності та як дійти до порозуміння у суспільстві.

Хоча Тиждень вже закінчився, але його події ані на краплину не втрачають для нас своєї актуальності. Думками про ситуацію з неприбутковими організаціями у США, про проблему популяризації філантропії в Україні та особистим досвідом зростання поділився директор Неприбуткових адміністративних програм в Коледжі бізнесу ім. Мендози Нотр-Дамського університету в США Марк Гарді.

- Найперший захід, в якому Ви взяли участь під час 3-го Екуменічного тижня, був круглий стіл на тему «Довіра як побудова ефективного бізнесу». Що Ви для себе звідти взяли?

Думаю, це дуже добре, що там були як бізнесмени, так і вчені, люди з університету. Вони підняли три теми: якою є наша відповідальність за рівень довіри, якою є відповідальність компанії, а потім, якою є відповідальність влади. Це добре, що визнано той факт, що маємо працювати для підвищення рівня довіри у всіх ділянках. У більшості компаній, з якими я працював, ті, яким найбільше довіряють, мають президентів чи лідерів, чи виконавчих директорів, які самі живуть згідно з етичними нормами і їм можна довіритись. І вони несуть ту довіру в інші асоціації. Якщо ви ставите довіру не на перше місце, а ваша справа базується на брехні, то досягнете чогось лише на короткий період час. Особливо добре це видно у відкритому демократичному парламенті. Ненадійні люди думають, що вони з усім справляються. Але ж усі про все знають. Єдина людина, яка нічого не знає – це та ненадійна людина. Довіра – це довготривала штука і ми потребуємо багато часу, щоб її збудувати. Натомість за дуже короткий період часу вона руйнується. Ось, що мені дуже сподобалося на цій конференції це те, що усі присутні тут розуміють, що бути організацією з великим рівнем довіри – приносить також певну користь.

- Чи можете навести якийсь конкретний приклад механізму підняття довіри в американських компаніях?

У штатах є така компанія, яка називається «Ньюмен’з оун» (Newman`s Own). Її започаткував відомий актор Пол Ньюмен, який був найбільш відомою зіркою в 70-х роках. Він робив приправи до салатів, які дарував як різдвяні подарунки своїм друзям, бо йому не подобались ті, які подавали в ресторанах. І люди починали говорити: «Ну, послухай, ти мусиш це продавати!» Але Ньюмен відповідав, що йому не потрібні гроші і бізнес, він робить це просто для розваги. Так Пол розпочав компанію з виробництва приправ для салатів. Про це уже написали кілька книжок. Він нічого не розумів у бізнесі, просто ходив по магазинах і пропонув на продаж свої приправи. І зараз цей бізнес досяг великих розмірів. Деякі люди говорили йому, що вони розмістять його обличчя на лейблі приправ, бо ж він є відомим актором і це дозволить їм заробити більше. Але він сказав, що не хоче на цьому заробляти грошей, бо їх не потребує. Проте в кінці кінців його вмовили розмістити своє обличчя на лейблі за умови, якщо усі прибутки підуть на соціальні справи і будуть допомогою для людей. Вони зробили дитячий літній табір для дітей, які є дуже хворі чи з особливими потребами або помирають від раку. Згодом про це дізнались інші фірми, які захотіли йому в цьому допомагти. Компанія «Ньюмен’з оун» зараз мультимільйонер. Я завжди купую їхню продукцію навіть якщо вона дорожча за інші, бо знаю, що вони роблять зі своїми грошима. Це приклад соціального бізнесу. Протягом останніх 10 років вони передали соціальним організаціям 10 млн. дол.

- Чи важко є у США ініціювати, розвивати філантропію? Чи її підтримують?

Однією з найбільших проблем в Штатах сьогодні є те, що зараз є надзвичайно багато неприбуткових копманій. І усі вони конкурують між собою, борються за одні і ті жі гроші з різних фондів. Тому уряд зараз почав обмежувати їхню кількість. Але щороку в Америці пожертвування від бізнесу, фундацій, просто окремих осіб сягають суми 300 млрд. дол. І найбільше грошей йде від окремих осіб. Понад 60 % коштів фізичних осіб спрямовані на церкви. На другому місці освіта, медична підтримка. Отже, філантропія сягає великих розмірів. Однією з причин є те, що, коли Штати були засновані, уряду ще не було. Тому людям потрібно було співпрацювати один з одним, щоб щось створити, і відчуття кооперації з’явилось в нашій країні дуже рано. Традицію благодійництва привезли з собою англійці.

- Чи багато неприбуткових організацій є в США?

У штатах ми маємо 1,6 млн. неприбуткових організацій. Але тут не враховані церкви і релігійні організації, тому що в уряді вони не реєструються. Їх є, можливо, 600 тис. Тобто неприбуткових організацій приблизно 2 чи 2,2 млн. Їх число зросло протягом останніх 60 років. Кожне з них має свій клас, від чого залежить, які податки вони будуть платити. Але для мене є добрим, що коли я іду платити податки і показую, що я щось вклав в одну з благодійних організацій, то тоді платитиму менше.

- Якою бачите ситуацію з філантропією в Україні?

Стосовно України, то можу сказати, що після падіння Радянського Союзу ви мали слабкий уряд. У 1990-х були люди в університетах, які працювали за 7 дол. в тиждень. Це не дуже багато, правда? І я тоді питав: «Як ви так живете?» А вони відповіли: «Просто покладаємось один на одного, помагаємо один одному». І ось що відбувається, коли є слабкий уряд. Люди мають об’єднуватись, щоб вижити. Це дає початок розвитку довіри. Я знаю, що є різниця між двома частинами України: більш російською і більш українською. Але я також знаю, що люди з однієї і другої частини одружуються, що одружуються люди різних конфесій. Отже, є речі, на яких ви можете погодитись, хоча це потребує особливого ризику. Якщо ти довіряєш комусь іншому, то не можеш купити страхівки на це. Найкращим шляхом побудови довіри є починати довіряти комусь потрохи і бачити як воно працює. І якщо працює, то ви починаєте довіряти один одному більше. Це нагадує ходіння на побачення. Перший день говориш: «Я не збираюсь тебе цілувати, добраніч!» Бо ж ти не знаєш його дуже добре. Але може вже десь на другому-третьому побаченні ти уже думаєш, що можна поцілуватись. «Я тобі уже довіряю....» Але інколи ти цілуєш людину, а потім розумієш, що вона не дуже така вже й хороша. Це є ризик. Після цього ти вже мусиш іти до іншої компанії і починати все спочатку. Чи на особистому рівні, чи на організаційному, всеодно є специфічний процес поступового будівництва, який потребує часу.

- Філантропія є не дуже популярною в Україні. Чи лише завдяки підняттю рівня довіри в Україні стане можливим піднести філантропію також на значно вищий і якісніший рівень?

Ну, довіра є важлива. Але, я думаю, йдеться також про дещо інше, що йде паралельно з довірою. Наведу вам приклад з особистого життя. Мої батьки не закінчили вищої школи. І коли я ріс, усе, що вони від мене хотіли – це, щоб я закінчив університет чи коледж. Мені пощастило, що я мав вчителів, які мене дуже надихали. Вони побачили в мені щось таке, чого навіть я не побачив, бо був лінивим учнем. Так що якби не вони, то я б тут зараз не сидів і ніколи не вступив би до коледжу чи до університету, а міг би бути, наприклад, в тюрмі. Хто-зна. Я їм ніколи не зможу відплатити за це, як і батькам. У моєму житті є також багато наставників, зокрема в бізнесі, мільйонерів, які дуже мене підтримують, дають цінні настанови і їм не потрібні гроші. Як я маю за це відплатити? Звичайно, потрібно сказати «дякую». Думаю коли ми говоримо це «дякую», тоді повертаємось і допомагаємо іншим, як і нам колись допомогли. Кожному з нас в житті хтось допоміг не за гроші, а через те, що та людина вірила у нас. Тобто філантропія – це не тільки давання грошей, хоч це, звісно, добре, але, перш за все, відплата за чужу допомогу не з користю для себе.
Ніхто з нас не зробив себе сам, але нас сформували люди, які нам допомагали в житті. Це батьки, тітки, дядьки, вчителі, боси, наставники. Нам насправді допомогло так багато людей в нашому житті, що ми просто відповідальні за те, щоб відплатити іншим. Внутрішнє розуміння цієї відповідальності є важливим. Якщо ми не допомагаємо людям творити краще життя, то тоді будуємо погане суспільство. Та тільки собі уявіть, якби кожен заплатив далі за всю доброту, за всі подарунки, які були в його житті, яке б суспільство ми сьогодні мали. Коли ви бачите, як якась дитина на вулиці добре себе поводить, то чому б не сказати про це її батькам. Я робив так кілька разів і, мушу вам признатись, погляд на обличчях людей міняється, бо хтось зробив їм комплімент, похваливши батьківські вміння. Це дуже проста річ. Вона дає і мені відчуття, що я є добрим батьком. І якби ми мали кращих батьків у світі, ми б не мали тих проблем, які ми маємо у суспільстві сьогодні. Філантропія – це допомога тим, кому б Ви зазвичай не допомагали.
В Україні однією з причин відсутності довіри є радянська окупація. Протягом наступних 10-20 років будуть відбуватись зміни, тому що КДБ більше немає. Уже Вашому поколінню довіряти є легше. Думаю це особливо стосується українців, тому що, живучи під загрозами нападу зовнішніх сил, вони створили тісну спільноту. І будівництво довіри буде сильнішим. Але для цього потрібно, щоб люди усвідомлювали, що коли вони були під радянською окупацією, то тоді покладались на інших людей, щоб вижити. І зараз маємо повернутися і заплатити далі.

- Що ви думаєте про соціальний тиждень загалом?

Думаю, це ідеальний спосіб створити громадянське суспільство. Він розпочинає діалог, розмову, яка грунтуєтсья на ідеях і вірі в те, що це добра справа. І коли люди це зрозуміють, то тоді будуть думати над діями, через які втілять надумане. Добре, що тут є дуже різні люди, бо це стосується кожного, а не лише неприбуткових організацій.

Іванка Рудакевич

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...