Здавна відома приказка, що не буває чужих дітей. В Україні сиріт виховували в інтернатах та дитячих будинках, де не завжди умови були придатними для життя. Та, на щастя, тепер дуже часто відважні батьки утворюють  дитячі будинки сімейного типу. А це ще, окрім тих прийомних сімей, які всиновлюють менше п’ятьох діток. Одним із перших дитячих будинків сімейного типу, де під крилом отців-селезіан виховувалися хлопчики, є родинний дім «Покрова».

Боже покликання

Тут завжди панує дитячий сміх, а це ознака того, що дітям добре, що сльози, поневіряння, непорозуміння вже у минулому. Родинний дім «Покрова» утворений ще у 2007 році при монастирі отців-селезіан на день захисту дітей.

 

А все почалося з того, що один хлопчина сам попросив притулку в монастирі. Згодом під своє крило отці узяли ще двох юнаків. Ідучи за покликанням свого ордену, утворили родинний дім, де опікуються сиротами та покинутими дітьми. На сьогодні тут виховують 28 хлопчаків віком від 6 до 18 років як зі Львова, так і з області.

«Ми тісно співпрацюємо із відділами служб у справах дітей Львова та області, вони і скеровують до нас вихованців, а також допомагають оформити відповідні документи. Буває й так, що родичі самі просять взяти під нашу опіку хлопців», – зазначає заступник директора родинного дому «Покрова» Василь Писарчук.

Юнаки тут проживають до повноліття. Та і після 18 років отці допомагають своїм вихованцям влаштуватися в житті. У майбутньому планують розбудувати родинний дім і опікуватися вихованцями до 24 років. Наразі діти вчаться у звичайній середній школі № 70, що неподалік.

Маленька історія

У кожного вихованця своя історія і своя маленька трагедія. Але тут вони повністю відчувають тепло вихователів.

Один із вихованців родинного дому Богдан радо ділиться своїми досягненнями. «Вчуся у восьмому класі й тепер досить непогано справляюся. Торік гірше вчився, бо ніяк не міг звикнути, я тільки поселився тут. Сам я зі Львова, мене бабуся виховувала. Та потім, коли вона стала дуже старенька, мене хотіли відправити у червоноградський інтернат для сиріт. Я туди не хотів. І тітка попросила отців, щоб мене прихистили у родинному домі. У неї я жити не міг, бо вона поїхала до Італії. Тут живу вже другий рік, маю друзів, ходжу в «Пласт». Раніше найбільше подобалося грати футбол, але тепер хочу більше часу зосереджувати на навчанню», – розповідає хлопчина.

І навчання, і дозвілля

У родинному домі «Покрова» панує домашній затишок. У кімнатах – по четверо мешканців, у кожного є своя шафка, тумбочка, ліжечко та рушник. Пан Василь каже, що для дітей дуже важливо відчувати, що вони мають індивідуальні речі, а не спільні з усіма.

«Наші дітки дуже цінують увагу опікунів, для них головне – увага, турбота, щоб їх хоча б словом похвалили за виконану роботу», – говорить заступник директора родинного дому «Покрова» Василь Писарчук.

У кімнаті, де навчаються хлопці, вихованці тісним колом обступили волонтера Ніколаса із Німеччини. Він активно з ними спілкується, одночасно й мову вчить. «У нього з дітками взаємонавчання – вони його вчать розмовляти українською, а він студіює з ними англійську та німецьку мови. А ще разом займаються у гуртку рукоділля. Час у нас розподілено: частина дітей на секціях або гуляє, а частина виконує домашнє завдання. Старшим більше подобається вчитись у кімнатах. Щоб мати час на розваги, всі спочатку мусять вивчити уроки. Після цього можуть і на велосипедах покататися чи м’яча поганяти. Ми стежимо за тим, аби діти добре вчилися, заохочуємо їх, адже це один із найважливіших пунктів, які ми можемо їм дати», – говорить Василь Писарчук.

Окрім мовних курсів, у родинному домі є і Школа катехизації, танцювальні заняття, дехто з хлопців записався в пластуни.

«Практично всі діти залучені до гуртків. А у вільний час ми разом гуляємо, спілкуємося. У наших вихованців, а особливо у тих, хто тільки недавно прибув, є багато питань, на які потрібно відповісти. Ми пояснюємо їм і навіть прості речі, бо про них їм раніше ніхто не розповідав. Вони всі спраглі до спілкування», – ділиться вихователька Люба.

Окрім цього, вихованці ведуть щоденник добрих справ. Як розповідає вихователька, в ньому щовечора після молитви вони записують благодійні справи, які зробили протягом дня. Чи то провідав хворого друга, чи ходив на Літургію, чи читав Св. Письмо. Потім вони самостійно аналізують, що потрібно зробити, щоб стати ще кращим.

Практика родинних домів доволі позитивна у нашому суспільстві, адже в такому середовищі діти справді відчувають свою потрібність.

Вікторія Дворянин

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Домашня Церква

Цінувати. Навчитися цінувати все, що маю. Зберігати внутрішню чистоту і вмиротвореність. Бути в рівн...
dalibor
«Разом із Пеггі Блу ми довго читали «Медичний словник». Це її улюблена книжка. Вона захоплюється хворобами і запитує себе, які...
dalibor
«…Архетип незрячого вказує на втрату самоусвідомлення, западання в сон, відчуття небуття, перетворення в ніщо. Існувати – значить бути видимим.»Джон Галл...
З кожним роком у Львові збільшується кількість сакральних споруд. Сучасні архітектори послуговуються...
Ден пішов добровольцем до Національної гвардії у перших рядах.  Новини про нього ми дізнаємось від його молодшої сестри, яка періодично...
Не так давно «Духовність» проводила інтернет-опитування щодо формату викладання християнської етики в школах. Тема актуальна і цікава, тож в мене...
Англійський письменник Вільям Коллінз колись сказав: "У житті кожної людини, напевно, знайдуться хви...
В наш час дуже часто звучить питання із знаками оклику – в чому моє покликання, як знайти його, ві...
   Очень тяжело говорить о мире во время войны. Еще тяжелее говорить о нем в памятные дни, которые м...
dalibor
«Маловіре! Чого ти засумнівався?», - звернувся Ісус до Петра, коли той, злякавшись сильного вітру, почав потопати. Такий брак певності може...